32.Комунікативна філософія (Габермас, Апель)

Головним завданням, яке ставить перед собою комунікативна філософія, є раціональне обґрунтування універсальних підстав людського взаєморозуміння й гармонізація стосунків між людьми та між людиною й навколишнім світом. Комунікативна філософія пропонує відмінні від класичної філософії свідомості світоглядні орієнтири. Засадничим для людського буття запропоновано розглядати феномен комунікації, що визнається останнім підґрунтям свідомості, пізнання і суспільного буття. Причиною сучасної духовної кризи є стратегічно орієнтований науково-технічний тип поведінки людини. Оновлення людського життя відбувається під впливом раціональної комунікації, зорієнтованої на досягнення взаєморозуміння між людьми. Аналіз духовної ситуації, що склалася в сучасному, зокрема Західному, світі спонукає до думки, що місце людини в ньому стає щоразу невизначеним та суперечливим. Особливо видно це в контексті різноманітних кризових явищ. Передусім необхідно назвати глобальні проблеми людства (екологічну, демографічну тощо) та різні конфлікти (на етнічному, релігійному чи національному ґрунті). Апогеєм кризових процесів була Друга світова війна. Загалом, можна сказати, що Західна цивілізація зазнала глобальної кризи світовідношення, яка торкнулася всіх сфер людського життя і проявляється у відносинах людини зі самою собою, іншими людьми, природою та суспільством.Пропонуємо розглянути зазначену проблему з погляду одного з провідних напрямків філософських досліджень XX ст. — комунікативної філософії. Так, згадані вище кризові процеси провідні представники комунікативної теорії (серед яких Карл-Отто Апель, Юрґен Габермас та ін.) пов'язують із науково-технічним типом поведінки людини, в основі якого лежать суб'єкт-об'єктні світоглядні орієнтації та віра в фундаменталістські властивості людського розуму.

39. Філософська категорія буття. Основні форми буття

Бытие — главная философская категория, фиксирующая основу существования в философском осмыслении мира. С помощью нее определяется, что есть сущее как таковое. В этой категории фиксируется убеждение человека в существовании мира и самого человека с его сознанием. Причем, признается, что отдельные вещи, процессы, явления могут возникать и исчезать, а мир в целом существует и сохраняется.

Понятие Бытия ввел в философию Парменид (VI-V вв. до н. э.), выделив его следующие основные характеристики: целостность, истинность, благость, красота. Он провозглашал единство мысли и Бытия и противопоставлял Бытие — небытию.

Затем у Платона единый мир Бытия был разделен надвое: мир идей (мир истины) и действительность (мир подобий).

В религиозной философии это деление сохраняется, истинное бытие Бог, а остальной мир — зависит от него.

В материалистической философии мир разделили обратным образом: на мир материального и на зависимый от него мир идеального (связанного с сознанием человека).

В настоящее время чаще принято представлять Бытие как целостность, как Единое, в котором всегда взаимодействуют идеальные и материальные процессы и явления.

Можно выделить следующие основные формы бытия:

• вещей, процессов, заключающее в себе бытие природы как целого и бытие вещей, производимых человеком;

• человека — подразделяется на бытие человека как природного существа и специфическое человеческое бытие;

• духовного, состоящего из объективного и субъективного духа;

• социальное, состоящее из бытия отдельного человека и бытия общества.

Неправомерно приравнивать Бытие к понятиям реальность, действительность, существование, так как понятие Бытия отвлекается от всех конкретных различий вещей, предметов и процессов и связано с ними только одной чертой — существованием. Это придает миру целостность и делает его предметом философского размышления.