21. Типологія політичних партій

Політична партія - це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадин, яке виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Типологія політичних партій і партійних систем:

- соціальною основою (класові, національні, жіночі, селянські, регіональні та інші політичні. Кожна з політичних партій орієнтується на певну систему цінностей, більшість із яких є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії представників різних суспільних класів і соціальних версти);

- організаційною побудовою і характером членства (кадрові й масові. Кадрові партії об'єднують у своїх лавах невелику кількість впливових професійних політиків і спираються на фінансову підтримку підприємницьких структу. Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності. );

- ідеологією(ідейно-політичні, прагматичні та харизматично-вождистські. Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські, ісламські тощо. Прагматичні орієнтуються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога більше виборців. Це інтеркласові партії, або партії виборців.

Харізматично-вождистські партії формуються навколо особи конкретного політика і діютьяк групи його підтримки.);

- місцем у системі влади (парламентські і непарламентські. Для партій парламентського типу характерне використання форм і методів діяльності в межах правових норм держави. Характерними рисами непарламентських партій є доктрииальна програмна єдність і централізм у структурі. Парламентська й виборча діяльність для них не є головними цілями.);

- цілями, методами й засобами діяльності (революційні, реформістські та консервативні)

У більшості підручників на теренах України за основу типологізації партій обрано трикомпонентний підхід — виокремлено:

А) кадрові партії (партії нотаблів - люди, чиє становище в суспільстві забезпечується досягненнями, авторитетом у політичному житті), у яких домінують партійні функціонери;

Б) партії масові, що складаються з достатньої кількості рядових членів партії, які можна вважати продуктом загального виборчого права;

В) "партії виборців", виведені як ідеальний тип політологами США Венєром, Пал амба ра та іншими на основі того, що партія утворюється лише для виконання головного поточного завдання — перемоги у виборах, об'єднуючи навколо популярних гасел достатню кількість населення.

22. Ресурси, процес та види влади

Ресурси влади.

Для вивчення влади і її структури діє переважно більш вузьке трактування ресурсів як всіх тих засобів, використання яких забезпечує вплив суб'єкта на об'єкт влади. Ресурси можуть застосовуватися для заохочення, покарання чи переконання. У процесі їх реалізації суб'єктом вони можуть трансформуватися у владу, яка і являє собою здатність перетворювати певні ресурси у стійкий вплив у рамках системи взаємопов'язаних агентів.

Першорядне значення ресурсів як основ влади відображена в теорії «соціального обміну» (П. Блау та ін.) Відповідно до цієї теорії, в основі влади лежить нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів. Люди, які не мають ресурсів, отримують їх в обмін на виконання розпоряджень їх власників. Тим самим одні потрапляють у залежність від інших, підкоряються їм.

Для виділення різних видів влади широко використовується класифікація її ресурсів у відповідності з найважливішими сферами життєдіяльності на економічні, соціальні, культурно-інформаційні та примусові (силові).

Економічні ресурси - це матеріальні цінності, необхідні для суспільного та особистого виробництва і споживання, гроші як їх загальний еквівалент, техніка, родючі землі, корисні копалини тощо

Соціальні ресурси - здатність підвищення або зниження соціального статусу чи рангу, місця в соціальній стратифікації. Так, наприклад, доход і багатство, будучи економічним ресурсом, разом з тим характеризують і соціальний статус. Однак соціальні ресурси включають і такі показники, як посада, престиж, освіта, медичне обслуговування, соціальне забезпечення.

Культурно-інформаційні ресурси - знання та інформація, а також засоби їх отримання і розповсюдження: інститути науки та освіти, засоби масової інформації та ін. Як вважає відомий американський соціолог-прогнозист О. Тоффлер, в кінці XX-початку XXI століть знання та інформація стають найважливішим ресурсом влади.

Примусові (силові) ресурси - це зброя і апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені для цього люди. У державі їх ядро складають армія, поліція, служби безпеки, суд і прокуратура з їх речовими атрибутами: будівлями, спорядженням та технікою, в'язницями і т.п. Специфічним ресурсом влади є сама людина - демографічні ресурси. Особистість виступає ресурсом влади лише в одному зі своїх численних вимірів - будучи використана як засіб реалізації чужої волі. У цілому ж людина - не тільки ресурс влади, але й її суб'єкт і об'єкт.

Процес.

Використання ресурсів влади надає руху всі її компоненти, робить реальністю її процес, який характеризується перш за все способами і механізмом владарювання. Існують два головні способи владарювання («обличчя влади»).