32. Детерминанты процесса управления имиджем

1. Увеличенное введение информации, реакцию на которую можно спрогнозировать

Такой, как личностная информация, ее цель – возбудить доверие. Создание искреннего образа для того, чтобы избиратель мог поверить политику. Для этого используют различные визуалные и другие приемы, напрмиер, учат политиков смотреть интервьюеру на переносицу во время беседы для создания эффекта взгляда в глаза)

2. Сознательное занижение имиджа

3. Порождение личностной информации о лидерах

Используется для корректировки сложившегося в массовом сознании образа. ( Если человек кажется холодным и расчетливым – применяются различные методы, чтобы показать людям его доброту и тепло, как было в случае в президентом Рейганом )

Так же, имиджу должно уделяться внимание СМИ – для этого нужна постоянная циркуляция слухов, сплетен и мнений о политике. Известна спорная формулировка этого негласного закона : «пусть обливают грязью, лишь бы не забыли».

4. Прием отстранения

«Чтобы привлечь внимание к объекту следует показать его с новой, никогда не виданной стороны». Прием состоит в том, чтобы избегать автоматизма восприятия личности, ее «приедания» ; в постоянном обращении внимания на личность, ее действия, слова, но делать это каждый раз по –новому, не надоедая .

5. Создание системного характера введения имиджа в массовое сознание

Это гармоничное взаимодействие вербальным и невербальных потоков информации , проходящей по все трем каналам ( вербальным, визуальный, событийный) . Каждый из каналов должен нести какое-то сообщение и при этом сообщения из разных каналов не должны противоречить друг другу.

6. Управление с помощью незнания

Метод борьбы с негативным имиджем. Например, можно использовать неизвестные обществу сведения как факт и аргумент в защиту авторитета политика. ( Так Кравчук говорил, что располагал сведениями о голодоморе 33 года, оправдывая свою принадлежность к коммунистической партии)

7. Отражение события под углом знания улучшенного имиджа.

В ряде случае это создание самих событий, которые могут привести к улучшению имиджа. Творцы версии любого события субъективны: они смешивают акценты. Изменяют масштабы события, строят новые ассоциативные связи ( которые могут отсутствовать в реальной жизни). На таком искажении значения события возникает интерес публики к необычным явлениям. Так же, важна многократность повторения версии – она закрепляет мнение о масштабности в аудитории.

8. Порождение амбивалентных сообщений.

Благодаря этому способу подлинные намерения политика всегда остаются непредсказуемыми для его ближайшего окружения и конкурентов. (такой метод использовал Сталин)

33. Політична поведінка

являє собою сукупність дій та вчинків, що вживаються суб'єктом політики по відношенню до політичної практиці. Способи політичної поведінки дуже різноманітні; це участь соціальних суб'єктів у становленні чи протистояння влади, що охоплює діяльність в формальних чи неформальних організаціях, масових рухах; включення в різні елементи політичної системи або відстороненість від них; публічна демонстрація поглядів з метою впливу на громадську думку, політичні інститути або керівні політичні групи.

Політична поведінка має місце скрізь, де існують і розвиваються політичні відносини, політичні процеси, діють політичні організації та інститути. Політична поведінка може варіюватися за ступенем інтенсивності у формі прояву - від коректних, культурних, цивілізованих стосунків до демонстрації неприязні і недоброзичливості, словесних образ (вербальна агресія) і навіть до застосування фізичної сили (фізична агресія).

Виділяються:

• усвідомлені форми політичної поведінки (в основі лежать ціннісні та інші раціональні мотиви);

• неусвідомлені (мотивування не контролюється свідомістю).

До неусвідомлених форм відносяться такі, як потяг до агресії, нарцисизм, сексуальне твердження, почуття вини і т.п. Один з найбільших політологів Г. Лассуелл у своїй роботі застосував метод психоаналізу до тлумачення політичних явищ. Політична поведінка розглядається ним як особистісна реакція на соціальні обставини, мотивована підсвідомими потягами. Найважливіше значення серед них має прагнення до придбання поваги оточуючих через владу, сексуальні потяги і агресію.

У залежності від характеру свідомої мотивації дій громадян у сфері влади виділяють відкриті (що носять характер прямої політичної дії, наприклад участь у виборах, партійних акціях, вуличних демонстраціях і т.д.) і закриті (ухилення від виконання громадянських обов'язків, абсентеїзм) форми політичної поведінки; нормативні (орієнтуються на пануючі або офіційні норми) та девіантні (що відхиляються від домінуючих норм); традиційні (де домінують рутинні, постійно відтворюють мотиви) та інноваційні (з переважанням творчих, самодіяльних мотивів) форми політичної поведінки.

Політична поведінка завжди має конкретного носія. Ним може бути окремий індивід або будь-яка соціальна група, держава чи блок держав, політична партія чи інша політична організація. Кожен суб'єкт і об'єкт політичних відносин, політичного процесу характеризується своїм конкретним політичною поведінкою.

Політична поведінка особистості відчуває на собі вплив широкого кола соціальних і політичних факторів. До них відносяться такі, як політичний режим суспільства, його правова система, рівень культури, соціально-класова, національна, ідеологічна, соціально-демографічна, професійна приналежність особистості, її місце проживання (місто або село). Величезною силою впливу на вибір тієї чи іншої форми політичної поведінки має родина, найближче оточення індивіда.Вплив названих чинників на політичну поведінку особистості далеко не однаково. Одні з них впливають постійно, з великою силою і безпосередньо, інші мають меншою силою і безпосередністю впливу.

Політична поведінка підрозділяється на два основних види:

• відкрита -тобто політична дія;

• закрита, або так звану політичну іммобільною.

Під політичною дією розуміється частина соціальної дії взагалі, в ньому виділяються об'єкти дії, а суб'єктом є індивіди, великі і малісоціальні групи, організації. Форма і характер дії залежить від типу суб'єкта та специфіки об'єкта, на який воно спрямоване.

Розглядаючи політичну поведінку, політологи виділяють такі форми: правомірні, форми відхилення та екстремістські форми.

До правомірним відносяться ті форми політичної поведінки, які пов'язані з діями і вчинками, що не суперечать нормам і принципам даного суспільно-політичного ладу. Можна сказати, що це нормальна поведінка.

Поведінка, що відхиляється являє собою сукупність таких дій і вчинків особистості, які не відповідають усталеним у даному суспільстві нормам (зразкам) поведінки. У їх числі: різні правопорушення антигромадського, антидержавного характеру (наприклад, хуліганську поведінку на мітингу, демонстрації, при пікетуванні; наругу над державними символами; несанкціоновані дії політичного характеру тощо); протидія владі, здійснення політичних дій, що порушують громадський порядок, і т . п.

До екстремістським форм політичної поведінки відносяться такі, як несанкціоновані або насильницькі дії проти існуючого конституційного ладу, заклики до насильницького повалення його; агресивний націоналізм; політичний тероризм та ін.. У цілому політичний екстремізм дотримується крайніх поглядів і методів при вирішенні політичних проблем, досягненні своїх політичних цілей.