- •Тема 2. Буття природи. Філософське вчення про матерію (2 год.).
- •Філософське вчення про буття матерії
- •Філософське вчення про буття матерії.
- •Матерія та її атрибути: простір, час, рух.
- •Основні властивості простору та часу
- •Атрибути матерії
- •Б) Простір і час
- •Сучасна наука про структуру й властивості матерії
- •Філософське поняття матерії
- •Рух: основні форми. Типи і форми руху.
- •Форми руху матерії
- •Простір і Час
- •Простір і час
- •Вчення про матерію
- •Структура матерії
- •Структурні рівні матерії
- •Рух, його сутність були предметом аналізу вже в античній філософії.
- •Форми руху конкретизують процес руху.
- •Всеєдність як наукова категорія і реальність
- •Системний підхід як метод пізнання світу нежива і жива матерія
- •Поняття «системний підхід» і «система»
- •Системотворчі чинники
- •Механізм розвитку систем Виникнення
- •Система як ціле
- •Перетворення системи
- •Світ у світлі системних уявлень
- •Системність неорганічної природи
- •Системність живої природи
- •Висновок
- •Критерії біологічного віку
- •1. Біологічний вік
- •2. Показники зрілості
- •3. Морфологічна зрілість
- •Висновок
- •Список використаної літератури
- •Біосфера, її структура та закони функціонування
- •1. Поняття біосфери. Вчення в. І. Вернадського про біосферу
- •2. Структура біосфери
- •2.1. Основні типи речовини в біосфері
- •2.2. Атмосфера
- •2.3. Гідросфера
- •2.4. Літосфера
- •2.5. Живі організми в біосфері
- •3. Структура біосфери, запропонована Реймерсом
- •4. Функціонування біосфери
- •3.4.1. Функції живої речовини у біосфері
- •4.2. Складові енергетичного балансу в біосфері
- •4.3. Біохімічні кругообіги речовини
- •5. Стабільність біосфери
- •6. Самоорганізація біосфери
- •Водні ресурси України, проблеми їх використання. Річкові системи України
- •1. Водні ресурси України і основні напрями їх раціонального використання
- •2. Головні річкові системи України. Живлення і режим річок
- •Водні ресурси україни
- •Водні ресурси Житомирщини
- •Биологические ресурсы
- •Биоресурсы
- •Біосфера
- •«Лісові ресурси, їх роль у збереженні відновлювальних особливостей біосфери»
- •1. Рослинний світ та лісові ресурси
- •2. Поняття про екологічні фактори, їх види
- •3. Міжнародна діяльність
- •4. Відновлення біосфери
- •Поняття біосфери
- •Принципові положення теорії в.І.Вернадського
- •Склад, межі, властивості і функціонування біосфери
- •Функції живої речовини в біосфері
- •Біосфера та ноосфера
- •Біоетика
- •Біоетика: смислові і предметні ракурси
- •Экоэтика и подходы к решению проблем смягчения глобального изменения климата
- •Биополитика
- •Биоэстетика
- •Чорнобильська катастрофа: дії, результати та уроки
- •Дози опромінення населення України внаслідок Чорнобильської катастрофи
- •Соціальні наслідки. Чорнобильської катастрофи
- •Медико-демографічні наслідки. Чорнобильської катастрофи
- •Еколого-біологічні наслідки
- •Сільськогосподарські аспекти реабілітації радіоактивно забруднених територій і радіаційного захисту населення
- •Зона відчуження і зона безумовного (обов’язкового) відселення. Радіологічний стан зони
- •Об’єкт „Укриття”
- •Науковий супровід
- •Економічні збитки, завдані Чорнобильською катастрофою
- •Оцінка збитків для економіки колишнього срср
- •Оцінка сумарних економічних збитків України
- •Міжнародне співробітництво
- •Сховище відпрацьованого ядерного палива свяп-2
- •Проблеми радіаційної безпеки на території Житомирської області, забрудненій радіонуклідами після аварії на чаес
- •Забруднення цезію-137 (кБк/кв.М.)
- •Забруднення стронцієм-90 (кБк/кв.М.) (дози тіж самі)
- •"Природно-наукове пізнання: структура та динаміка. Основи методології природничо-наукового пізнання "
- •Вступ: Поняття методу наукового пізнання
- •1. Методологія природознавства як система пізнавальної діяльності людини
- •2. Основні методи наукового природознавства
- •3. Загальнонаукові підходи як методологічні принципи пізнання цілісних об'єктів: системний, структурний, функціональний, інформаційний та ін
- •4. Сучасні тенденції розвитку методології природничо-наукового пізнання
- •Висновок.
- •Література:
Простір і Час
Простір – філософська категорія, яка виражає співіснування та відокремленість речей одна від одної, їхню протяжність, порядок розташування однієї відносно іншої.
Простір є єдністю Місця (обмеженості) і Положення (співвіднесеності з іншими об‘єктами). Тобто можна сказати, що простір – це протяжність, властивість речей займати місце серед інших речей.
Час – філософська категорія, яка характеризує послідовність існування явищ, тривалість процесів, відокремленість різних стадій змін і розвитку. Час постає як єдність тривалості (скільки) і миттєвості (коли). Можна сказати, що час – це тривалість, швидкість розгортання процесів, їх темп і ритм.
Розрізняють дві концепції простору і часу:
Субстанціональну, засновану Демокритом і Ньютоном. Тут простір і час розглядаються як абсолютні, тобто незмінні, незалежні один від одного. Простір – як безмежна порожнеча, нерухома і неперервна, як вмістилище речей, а час як абсолютна система відрахунку, яка існує незалежно від речей.
Реляційну, Засновану Аристотелем, Декартом, Лейбніцем. Простір і час відносні, залежать від матерії і один від одного.
Ідеалізм заперечує об‘єктивно реальне існування простору і часу, розглядаючи їх або як похідні від індивідуальної свідомості (суб‘єктивний ідеалізм Берклі, Маха), або як априорні, додосвідні форми чуттєвого споглядання (Кант), або як категорії абсолютної ідеї (Гегель).
Основні положення Діалектико-матеріалістичної концепції простору і часу:
1. Простір і час –це форми буття матерії, вони об‘єктивні, існують незалежно від свідомості;
2. Відносні, тобто пов‘язані з формою буття матерії, розрізняють фізичний, біологічний і соціальний простір і час;
3. Невідривно пов‘язані між собою і утворюють просторово-часовий континуум, тобто світ має чотири виміри – три просторових і один часовий.
Таке розуміння простору і часу було підтверджено Теорією відносності Ейнштейна: Коли швидкість руху наближується до світлової, то маса тіла зростає, просторові інтервали зменшуються, а часові збільшуються, на скільки зменшуються просторові настільки зростають часові.
Схарактеризуємо основні форми простору і часу, звернувши основну увагу на біологічну і соціальну.
Біологічний простір і час має власну специфіку і не співпадає із фізичним простором і часом.
Біологічному простору властива асиметрія лівого і правого в групуванні атомінів (ліве-раціональне, праве-художнє). Якщо в фізичному просторі всі точки рівні, то в біологічному – ні, тобто кожний живий організм може існувати тільки у власній екологічній ніші.
Біологічний час не співпадає з фізичним і випереджує його. В кожного живого організму є власний біологічний годинник, який запускає та відключає у межах організму хімічні і фізіологічні реакції, забезпечує пристосування до ритмічних змін факторів зовнішнього середовища.
Ще більш значні особливості мають соціальний простір і час, вони не співпадають ані з фізичними, ані з біологічними простором і часом. Специфіка соціального простору і часу визначається тим, що вони наповнені певним соціальним змістом і смислом.
Соціальний простір – Це співіснування світу речей і людини, її суспільні зв‘язки та смисли, які фіксуються у системі суспільно значущих речей. У соціальному просторі так само як і в біологічному усі точки не є рівними, але їх нерівність визначається вже не біологічними, а соціальними чинниками, що фіксується в таких поняттях як батьківщина, вітчизна, святі місця. Кожна культурно-історична епоха має власні форми організації побуту, полів, садів, архітектуру міст, форми технічних устроїв, соціальну структуру.
Соціальний час – Це міра змінності суспільних процесів, історичних змін у житті людини. Соціальний час плине не рівномірно. На початку розвитку людства ритми життя були дуже повільними. Час був звернений до минулого, розгортався циклічно. Зараз відбувається прискорення і ущільнення соціального часу.
Перед людиною завжди Існує проблема оволодіння соціальним простором і часом – особистого оволодіння соціальним змістом і смислом простору у якому вона існує та наповнення особистим смислом часу свого життя. Отже людина існує не тільки у фізичному, біологічному і соціальному просторі та часі. Вона існує в індивідуальному просторі та часі, які виступають своєрідним синтезом усіх трьох попередніх форм.
Час людського життя вимірюється не тільки і не стільки тривалістю її фізичного існування, а тим змістом і смислом, якими він був наповнений.
Простір людського життя формується тими особистісними взаємозв‘язками зі світом – природою, культурою, суспільством, іншими людьми, які має людина.
Людина може мандрувати у просторі і часі не рухаючись з місця, завдяки оволодінню досягненнями культури може розширювати простір і час свого існування. З іншого боку людина може багато мандрувати, але простір її існування залишиться дуже вузьким, обмеженим лише тими речами, якими вона володіє. І вона може усе життя прожити на одному місці, але простором її життя буде увесь світ, якщо вона відчуває себе часткою людства, часткою всесвіту. Дуже глибокий сенс має твердження, що людина існує між небом і землею у просторі власної душі. саме наявність такого простору і те, чим він наповнений робить людське життя повномірним і стійким відносно будь-яких негараздів зовнішнього світу.