Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Методичка Культура КУНАШЕНКО 2.doc
Скачиваний:
102
Добавлен:
04.06.2015
Размер:
1.16 Mб
Скачать

Практичне заняття 2. Первісна культура. Зародження та духовні пошуки перших цивілізацій. Витоки та історичні умови виникнення традиційної української культури.

  1. Культура первісного суспільства.

  2. Зародження та духовні пошуки перших цивілізацій. Культура цивілізацій Стародавнього Сходу (Месопотамія, Китай, Єгипет, Індія).

  3. Антична культура (Греція, Рим).

  4. Цивілізація ольмеків, культура майя, культура тольтеків, ацтеки та їхня культура.

  5. Історія єврейського народу.

  6. Етруски: релігія, архітектура і скульптура.

  7. Римська релігія. Своєрідність римської філософії. Мистецтво. Політичні і правові системи Рима.

  8. Витоки та історичні умови виникнення традиційної української культури.

  1. Культура первісного суспільства.

Загальна характеристика первісної епохи. Часові межі первісного суспільства визначити важко. Істоти родини Ноmо з’явились 4 млн. років тому Ноmо habilis ( людина здібна), тобто, яка вміла виготовляти кам’яні знаряддя праці – 2 млн. років тому, а Ноmо sapiens – 100 тис. років тому. Саме давнє місто – Ієріхон – виникло приблизно 10 тис. років тому, а давні держави – 5 тис. років тому. Для первісного суспільства характерні три кам’яні доби: Палеоліт (700–12 тис. років тому) Мезоліт (X–VI тис. до н.е.) Неоліт (VI–III тис. до н.е.)

Пелео (гр. давній), мезо – середній, нео– новий, «літ» – камінь. Хоча життя давніх племен у різних географічних регіонах мало свої особливості, існують загальні риси, характерні для культури первісного типу. Головна риса первісної культури – безписемність. Це обумовлює повільність накопичення інформації у суспільстві та слабкі темпи культурного розвитку. В перший період формування цивілізацій помітні соціальні явища, які стали визначальними для всіх майбутніх поколінь. Це культурні інновації, що підняли на вищий щабель людину і відокремили її від тварини. Людина навчилась виготовляти керамічний посуд, прясти і ткати. В окремих місцевостях, виходячи з кліматичних умов одяг зі шкіри почав витіснятися одягом із тканини. Житло поступово трансформувалося із землянки в напівземлянку, а потім у наземну будівлю. Людина почала використовувати природні й спеціально виготовлені будівельні матеріали: дерево, камінь, цеглу, кістки великих тварин. Величезним культурним надбанням для людства стало зародження металургії. Прерогатива тут надається Близькому Сходу. Спочатку це були вироби із самородної міді, заліза, оброблені методом холодного кування. Приблизно в IV тис. до н.е. було винайдено колесо, гончарне коло та збруя для коня, який на цей час уже був приручений. На ранніх стадіях первісного суспільства, коли мова була досить примітивна, головним інформаційним каналом культури була трудова діяльність. Дії первісної людини були взірцем, вони передавались із покоління в покоління і перетворювались поступово в установлений ритуал. Ритуал – це обов’язкове дійство з повними ознаками театралізації, побудоване на емоціях, уявлення, діях стосовно якогось божества або природного явища, яким воно присвячено. Кожний народ створює і виконує ритуал з притаманними лише йому особливостями як символічну форму норм поведінки. Кожний історичний період доповнює і збагачує ритуали, адаптуючи їх до потреб певного часу.

Світ смислів, у яких жила людина на перших етапах своєї історії, визначався ритуалами. Ритуальні дії ставали своєрідними символами, знання яких відбивало рівень оволодіння культурою і соціальну значимість особистості. В первісному суспільстві зароджується мистецтво. До первісного мистецтва належали наскальні зображення, ритуальні танці. Перші зразки образотворчого мистецтва сягають часів палеоліту. До періоду пізнього або верхнього палеоліту відносяться наскальні малюнки, які були винайдені іспанським археологом Марселіно де Саутола у печері Альтаміра провінції Сантадер (Іспанія). Це відкриття поклало початок вивчення первісного мистецтва. Об’єктами зображення були тварини. У первісному суспільстві виникає релігія як необхідність пояснення навколишнього світу. Релігія зароджується та формується в таких первісних формах, як анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.

Анімізм (лат. душа) – донаукове, містичне уявлення первісних людей, згідно з яким кожна річ має свого духа, душу; одухотворення сил і явищ природи. Матеріали про ці вірування зібрав і описав англійській етнолог і релігієзнавець Є. Тайлор у книзі «Первісна культура».

Магія (грец. чаклунство) – обряди, покликані впливати на людей, духів, явищ природи. Магія є складовою частиною всіх релігійних культів. Магічні обряди були різноманітними й охоплювали різні сторони життя первісних людей. Існувала виробнича магія, магія лікування, любовна магія та ін.

Тотемізм – комплекс вірувань, пов’язаний із уявленням про спорідненість людини і тотема (у первісних релігіях – тварина (рідше рослина, явище природи), що вважалася родоначальником і охоронцем роду або племені й була культовим об’єктом. Тісно пов’язаний з господарською діяльністю первісної людини: збиранням плодів, полюванням. Тварини і рослини, що давали людям можливість існувати ставали об’єктом поклоніння. Тотем вважався предком роду, його родоначальником. З ним була пов’язана низка міфів, що описували його життя і подвиги. У зв’язку з такими уявленнями первісних людей у них існував ряд заборон: тотем заборонялось вбивати та використовувати як їжу (інколи їх вбивали, але з’їдали за певним ритуалом, щоб не образити душу, яка могла б перейти до іншого племені), заборонялось завдавати йому шкоди.

Ще одним розповсюдженим віруванням первісної людини є фетишизм (від португальського – зачарована річ), що полягає у мислено–фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. Вперше феномен фетишизації докладно описав французький дослідник Шарль де Брюс у книзі «Культ богів–фетишів». Він вважав, що фетиші – це предмети неживої природи, що привертали увагу людини якимись особливими рисами. Для первісної людини, наприклад, не кожний камінець міг бути фетишем, а інше той, який вражає уяву особливостями форми чи обставинами, за яких його знайшли.

Перехід від первісного суспільства до більш високого етапу розвитку типу культури у різних регіонах Землі відбувався по–різному. Різні історичні типи культури сформувались у Стародавньому Єгипті, Китаї, Індії.

  1. Культура цивілізацій Стародавнього Сходу (Месопотамія, Китай, Єгипет, Індія).

Однією з давніх є культура Дворіччя (Месопотамії). Месопотамська цивілізація виникла на Близькому Сході на території Іраку, між річками Тигру і Євфрату у

IV тис. до н.е. На півдні Месопотамії, де бурхливо розвивалось сільське господарство розвивались прадавні міста–держави Ур, Урук, Кіш, Ніппур, Ларса, Умма. та ін. Розквіт цих міст називався золотим століттям давніх держав шумерів. Важливі відкриття шумерів: вони першими навчились виготовляти кольорове скло (близько 2300 р. до н.е.), винайшли колесо й гончарне коло, розробили клинописну систему писемності, що легко пристосовувалася до потреб різних мов і тому стала універсальною. Саме з клинопису розвинувся фінікійський алфавіт, а згодом і давньогрецький – основа більшості алфавітних систем світу.

За шумерської доби набула розвитку освіта. Школи були платними. До них приймали дітей 5–7 років, в основному хлопчиків. Поділу на класи не було, молодші й старші вчилися разом. В одній школі навчалось 20–30 учнів. У великих культурних центрах (Урі, Ніппурі) існували школи вищого рівня і своєрідні наукові академії. Там готували духовну еліту: вчителів. У Месопотамії були бібліотеки, в тому числі і приватні. Історія зберегла безліч пам’яток писемності Дворіччя, але тривалий час прочитати їх не було можливості, і лише на початку XIX ст., у 1835 р. Раулінсон знайшов величезну бібліотеку, що належала царю Ашшурбаніпалу. Фонди цієї бібліотеки налічували понад 25 тис. глиняних клинописних табличок. Одночасно бібліотека використовувалась як державний архів. У ній зберігались царські укази, контракти й договори, історичні тексти, зводи законів, медичні довідники, описи подорожей ,міфі і молитви, словники іноземних мов. Значних успіхів шумери досягли в математиці, астрономії, медицині, правових знаннях. їм були відомі арифметичні дії, вони вміли добувати квадратний і кубічний корені, обчислювати площі геометричних фігур.

Астрономія в Месопотамії була тісно пов’язана з астрологією. На підставі астрономічних спостережень встановили протяжність року – 365 днів 6 годин і 41 секунда.

Завдяки астрономічним дослідженням у шумерську добу виник перший місячний календар, яким зараз користуються мусульмани та іудеї. Календарний рік складався з 12 місяців, половина з яких мали по 29 діб, а ще половина – по 30 діб. Новий розпочинався наприкінці березня – на початку квітня, в день весняного рівнодення.

Особливих успіхів досягла в Месопотамії медицина. Медики приділяли велику увагу діагностиці. Діагноз установлювали на основі вивчення симптомів хвороби.

У Месопотамії наукові знання були суто прикладними. На початковому рівні перебував розвиток гуманітарних знань більшість успіхів досягли в Месoпотамії правові знання, про що свідчить «Кодекс законів Хамурапі». Кодекс складався з 282 статей, що охоплювали всі аспекти життя (цивільне, карне, адміністративне право). Суддя відбивав один із законів стародавнього світу «око за око, зуб за зуб». Кара за провину визначалася залежно від соціального статусу. Месопотамська література, виникнувши з усної народної творчості, оформилась у такі жанри: міфи, епос, молитви, гімни богам, весільні пісні, прислів’я, приказки. Значне місце серед цих жанрів належить епосу.

Найдавніша на землі епічна легенда «Сказання про Гільгамеша». Найважливішим досягненнями культури Месопотамії є – будівництво міст, винайдення писемності, кольорового скла, створення професійної армії, перших в світі правових кодексів, розвиток наукових знань.

Культура Стародавнього Єгипту.

Світоглядна система Єгипту мала глибоку історію. Єгипет (назва походить від старогрецької «Айгюптос» – чорна земля»). Давньоєгипетська цивілізація виникла в

IVIII тис. до н.е. Великим досягненням єгиптян було створення першої у світі писемності, основою якої був фонетичний, звуковий принцип, ієрогліфічне письмо – це змішане письмо, комбінація смислових та зорових знаків. Ієрогліфічне письмо налічувало близько 800 різних знаків. У період Стародавнього царства було створено алфавіт, який слугував для позначення 24 основних звуків. Виключення становить вимова єгипетських слів, яка достеменно до цього часу не відома. Транслітерація їх на українську мову має умовний характер і не претендує на фонетичну точність. Наголоси в транслітераціях було прийнято робити на передостанньому складі. У стародавньоєгипетській мові поряд із граматичними формами однини та множини, існувала форма здвоєного числа. Воно вживалось тоді, коли мова йшла про парні предмети: очі, руки, сандалі і т.д., або ж коли два поняття або ж образи в контексті твору складали смислову пару: два бога (Хор і Сет), два брата і т.д. Але єгиптяни так і не перейшли до нової системи письма. Іменам та будь–яким записаним на пергаменті чи вимовленим словам єгиптяни надавали сакрального значення. Більшість богів мало до п’яти імен, кожне з яких було пов’язано з одним із елементів, з астрономічними тілами, або це був опис бога за його зовнішніми та внутрішніми якостями: сильний, великий, могутній. Деякі боги не мали постійних імен: вони змінювались залежно від часу в добі, від дій, які здійснював бог в певний момент часу. Єгиптяни зробили також надзвичайно велике відкриття – винайшли матеріал для писання: гладенький, еластичний папірус. Незважаючи на те що зараз ніхто не пише на папірусі, це слово у значенні паперу ввійшло до багатьох мов: німецької, французької, англійської, української (папір). У Стародавньому Єгипті народилося багато класичних архітектурних форм –піраміда, колона, нові види й жанри скульптури та живопису. Єгипетський жрець Манефон, який записав грецькою мовою «Історія Єгипту», визначив головні періоди його існування: Стародавнє, Середнє та Нове царства. Вершиною будівельного мистецтва світу стали споруджені 27 ст. до н.е. піраміди фараонів 4–ї династії: Хеопса, Хефрена та Мікеріна. Давні греки вважали піраміди в Гізі першим із семи чудес світу. Піраміда Хеопса заввишки 146,6 м, викладена із блоків золотавого вапняку вагою від двох з половиною до тридцяти тонн.

Піраміди були не тільки пам’яттю про фараонів, а й місцем їх поховання. Архітектурні поховальні ансамблі, домінантами яких були гігантські піраміди, мали ще певну кількість поминальних храмів і маленьких пірамід, де були поховані цареві родичі та наближені, які після смерті фараона повинні були знаходитися поруч.

Міфологія Єгипту почала формуватися ще в VI–IV тисячоліття до н.е. кожний регіон створював культ богів, який був тісно пов’язаний із природним середовищем. Серед богів найшановнішими були бог сонця – Ра, Ізида − богиня–мати та богиня Нут, яка уособлювала небесне склепіння; богом землі був Геб, бог місяця – Тот. Потойбічний світ належав Осірісу, він же вершив суд над небіжчиками. Єгипетська релігія з її ідеєю загробного перетворення і вічності життя створила своєрідний культурний простір для єгиптянина. За уявленнями єгиптян людина не могла існувати після смерті без тіла. Воскресала не лише душа, а й тіло, щоб існувати довічно. Тому небіжчика бальзамували та муміфікували. Потім труну переносили в гробницю. Підземне царство єгиптяни уявляли собі цілком матеріальним, дзеркальним відображенням світу живих.