- •Обліково-фінансовий факультет Кафедра українознавства
- •Суспільно - історична школа.
- •Натуралістична школа.
- •Символічна школа.
- •Концепції культури.
- •Аксіологічна концепція культури.
- •Антропологічна, чи функціональна концепція культури.
- •Концепція циклічного розвитку культури (або культурно-історичні коловороти).
- •Соціологічна концепція.
- •Формаційна концепція культури.
- •Теологічні концепції культури.
- •Концепція «осьового часу».
- •Суть ігрової концепції.
- •5.Основні аспекти проблеми походження людини.
- •6. «Подолання смерті» і проблема походження мови.
- •7. Поняття і суть національної культури.
- •Практичне заняття 2. Первісна культура. Зародження та духовні пошуки перших цивілізацій. Витоки та історичні умови виникнення традиційної української культури.
- •Політико–правова система Стародавнього Єгипту. Освіта та сакральні знання єгиптян.
- •Культура Індії.
- •Культура Китаю
- •3.Антична культура (Греція, Рим).
- •4. Цивілізація ольмеків.
- •Культура майя.
- •Культура тольтеків.
- •Ацтеки та їхня культура.
- •5. Історія єврейського народу.
- •6. Етруски: релігія, архітектура і скульптура.
- •7.Римська релігія. Своєрідність римської філософії. Мистецтво. Політичні і правові системи Рима.
- •8. Витоки української культури.
- •1. Релігійний світогляд епохи Середньовіччя. Репрезентація основних культурологічних моментів даної епохи.
- •2.Лицарська культура .
- •3.Народна селянська культура. Міська культура.
- •5.Література Середньовіччя.
- •1. Особливості українського літературного процесу.
- •2. Національні культурні організації і рухи українців в умовах реакційної урядової політики.
- •3. Формування української освіти і науки.
- •4. Образотворче мистецтво, музика, театр.
- •1.Особливості культури Італійського Відродження.
- •2.Періодизація епохи Відродження. Антропоцентризм – головна ідея Ренесансу. Петрарка і Бокаччо.
- •1. Еволюція дисидентського руху. «Шістдесятництво».
- •2. Особливості розвитку художньої культури 60-80-х років.
- •3. Суперечливі процеси наукових пошуків.
- •1. Українська інтелігенція за часів «перебудови».
- •2. Українська культура в інформаційному суспільстві.
- •3. Криза українського кінематографу.
- •4. Сучасне релігійне життя в Україні.
- •54020, М. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9
Символічна школа.
Наймолодшою й однією з найвпливовіших сучасних шкіл, яка була створена в результаті могутнього розвитку засобів масової інформації, є символічна культурологічна школа. Недарма, на думку деяких філософів і соціологів, у сучасному світі на зміну науково-технічній революції йде, так звана,інформативна революція.
Якщо культуру позначити мовними символами, іншими сигналами і передавати в часі й просторі різноманітну інформацію, то перед нами відкриється картина неухильного сходження людини до своєї нинішньої інформаційної, а отже, й культурної могутності.
Первісна людина могла висловити в мові-системі символів-лише найпримітивніші думки й передати їх у просторі не більше, ніж на дистанцію голосу, а в часі, до появи наскельних малюнків, взагалі не могла передати свій душевний стан. Із розвитком мови, виникненням образотворчого мистецтва та писемності можливості людини в цій галузі незмірно збільшилися. З винайденням транспортних засобів і друку вони стали ще більшими, а коли людина в ХХст. почала широко використовувати телеграф, телефон, радіо, кіно, телебачення, відеоапаратуру, її здатність передавати ідеї та інформацію стала практично безмежною, аж до виходу у відкритий космос. Кардинально змінилася й швидкість передання, й багатство форм переданого символічного матеріалу: від усномовної − до друкованої, візуальної, аудіовізуальної, чорно-білої, кольорової, стереофонічної, стереоскопічної аж до кольорово-стереофоноскопічної. І недалеко той час, коли, вдосконаливши електронні засоби відтворення образів світу в усьому багатстві його руху, звукової та кольорової гами, об’ємного сприйняття, люди зможуть створювати «іншу дійсність», яку не відрізнити від матеріального оригіналу.
Усе це надихнуло вчених на думку, що в джерелах людської культури існує властива тільки людині здатність створювати знаки та символи й передавати їх у часі та просторі. Цьому сприяв і розвиток новітніх наук: семіотики, інформатики та кібернетики, що вивчають загальні закони одержання, збереження, переробки й передання інформації. Через ці галузі знання культурологія отримала безпосередній вихід у світ техніки та практичного застосування у сфері ЕОМ і навіть штучного інтелекту.
З-поміж численних представників символічної школи, котрі працювали у різних галузях науки та у сфері масової комунікації, варто виділити патріархів.
Ернст Кассирер (1874-1945рр.) – німецький філософ, автор праці «Філософія символічних форм», у якій містяться ідеї такого характеру:
людина здатна до масової та постійної символізації;
людина не мисляча, як це вважалося, а символічна істота,тому що у тварини, на відміну від людини, немає внутрішнього світу й уяви;
логіка навколишнього світу невіддільна від логіки знаків, тому що знак або символ – це не просто оболонка думки, а її необхідний інструмент;
джерела культури треба шукати у здатності людини створювати штучний світ, який нас оточує та позначає реальність символами;
людина живе не просто у фізичному, а в символічному всесвіті. Усі наші духовні прояви є частинами цього всесвіту. Вони, як нитки, сплітаються в щільну символічну мережу, що хоча й накопичує людський досвід, але часом закриває від нас реальність.
Клод Леві-Строс(1908-1990рр.) − французький етнограф і соціолог, він:
створив структурну антропологію – науку, в основу якої покладено використання деяких прийомів структурної лінгвістики й інформатики при аналізі культури та соціального ладу первісних племен;
як і К. Юнг, вірив у існування «колективного несвідомого», глибоко захованого в людстві, що відмежовує людей від тваринного світу та є першоосновою будь-якої культури;
відкидав європоцентризм і расизм, прагнучи показати хибність поняття «дикун», виявив своєрідність мислення примітивної людини, котре, виникнувши ще в епоху неоліту, стало основою сучасного прогресу;
дійшов висновку, що всі ми, так чи так, живемо умовностями й міфами, і це ще більше віддаляє нас від реального життя;
розглядав міфологію та ідеологію як синоніми. Перша є джерелом колективної свідомості, а отже, − культурою первісних і стародавніх народів, а друга − високоосвічених, що загубилися в абстракціях;
як і Ж.-Ж. Руссо, агітував відновити гармонію людини з природою, порушену цивілізацією.
У своєму підручнику «Культурологія» російський учений В. Розин, посилаючись на словниках з культурології, дає іншу структуру культурологічних шкіл. Він виділяє та стисло характеризує школу «Анналів», американську антропологічну, Тартусько- московську, Амстердамську, антропогеографічну, духовно-історичну, культурно-історичну, й расово-антропологічну школи.