Культура Індії.

На розвиток культури євразійського континенту істотно вплинула культура Індії. Найповніше світоглядна система, світобачення та ідеологія були викладені у збірниках „Рігведа» (книга гімнів), „Яджурведа»(книга жертв), „Самаведа»(книга пісень), де розповідається про бачення історичного походження людства, богів. Специфіка індійської культури почала складатися ще у IV тис. до н.е., а перша цивілізація на території Стародавньої Індії з’явилась в III тис. до н.е. Жителів Індії називають індусами та індійцями. Індію населяють кілька сотень націй, народностей, що розмовляють різними мовами (мов і діалектів близько 900). Державна мова Індії хінді, а другою державною мовою тимчасово вважається англійська. Індуси – люди винахідливі й талановиті. Вони створили безліч міфів і легенд, філософських систем, різних стилів в архітектурі, музиці, танцях. Більша частина творів релігійної, філософської та класичної літератури написана санскритом (мовою давньої Індії).

Релігія переважної більшості населення – індуїзм. Поширені також буддизм, християнство, іслам, джайнізм (релігія однієї із сект індуїзму, названа за ім’ям засновника – Джини. Багато положень цієї релігії покладено в основу буддизму.

Одна з найстаріших провідних релігій світу – буддизм – утворилась в Індії у VI ст. до н.е. Засновником її був Сіддхартxa Гаутамa, який нібито першим досяг нірвани (злиття з божеством, досягнення абсолютного спокою) і став Буддою Шакʼямуні. Після просвітлення відкрив IV благородні істини:

Провідна теза: страждання земне приводить до перемоги над злом, звеличує та утверджує „істинне над буттям». Постулат: земний світ – це лише підготовка до життя у світі небесному. Мета життя – звільнення від перевтілень і досягнення нірвани. Головним моральним ідеалом виступає любов до всього живого та утримування від завдання йому шкоди. Стародавня Індія з давніх–давен відрізнялася високорозвиненою наукою, багатою повчально–науковою літературою та освітніми традиціями. У III тис. до н.е. була сформована найдавніша індійська писемність – протоіндійське письмо. Індійцями створена десяткова система числення (із застосуванням нуля) і багато математичних термінів, які вживаються сучасними вченими (синус, корінь, цифра). Індійські математики вміли добувати квадратний і кубічний корінь, розв’язувати рівняння з одним невідомим. Індійській астроном Аріабгата висловив припущення, що Земля має форму кулі і навіть зробив спробу вирахувати довжину кола. Пам’яткою юридичної думки в Стародавній Індії є книга «Велика Артгашастра» – наукове керівництво з основних принципів права. Досі в Індії велику пошану має аюрведа – наука про довголіття, яка зародилася ще в сиву давнину. Древньоіндійські лікарі вивчали якості трав, вплив клімату на здоров’я людини, значну увагу приділяли особистій гігієні та дієті.

Освіта в Індії тривалий час мала форму мнемоніки (заучування текстів напам’ять). Потрібні тексти учням диктував учитель. Учні визубрювали їх напам’ять.

Культура Китаю

Культура Китаю – одна з найстаріших на Далекому Сході. Астрономи зазначили існування сонячних плям, вміли передбачати місячні та сонячні затемнення, появи комет. Так, у 613 р. до н.е. давньокитайські астрономи вперше зареєстрували появу комети Галлея. Сформувалися у Китаї філософські системи Конфуція. Ханські математики знали десятковий дріб та вперше в історії винайшли від’ємні числа. Досягненням світового значення став винахід компаса у вигляді квадратної залізної пластини з магнітної ложкою, яка вільна оберталася на її поверхні. Медичний каталог І ст. нараховує 35 трактатів з різних хвороб. Порох, порцеляна та паперові гроші – теж китайські винаходи. Писемність (ієрогліфи) у Стародавньому Китаї було створено рано. Ієрогліфи відображали особливості китайської мови, де немає слова в нашому розумінні: китайська мова складається з численних окремих «коренів», з комбінації яких виникає те чи інше поняття.

Цивілізація Китаю є однією із стародавніх на землі. Хронологічні рамки історії давнього Китаю можна визначити такі: від кінця III – початку II тис. до н.е. – до 220 р. до н.е.

У Китаї було винайдено компас у вигляді квадратної залізної пластини з магнітною ложкою, яка вільно оберталася на її поверхні. Вчений Чжан Хен (78–139 рр.) сконструював прототип сейсмографа (seismos – коливання, пристрій, який записує коливання земної поверхні під час землетрусу або вибуху), створив небесний глобус, розробив теорію необмеженості Всесвіту в часі та просторі. Китайські вчені уточнили значення числа Пі, механіки спорудили двигун, де використовувалися сила падаючої води.

До видатних успіхів матеріальної культури Китаю належить лакове виробництво. Лакувалася зброя та архітектурні деталі, предмети поховання, речі повсякденного вжитку. Давні китайці були єдиною країною, яка засвоїла культуру шовкопряду. Китайський шовк цінувався у всьому Стародавньому світі. Великим внеском Стародавнього Китаю до світової культури був винахід паперу. Спочатку він виготовлявся із залишків шовкових коконів. Але папір з шовку був досить дорогим. Потім було знайдено дешевий процес, коли папір почали робити із деревинного волокна. Винахід паперу та туші створив умови для розвитку техніки штампу, а потім і виникнення книгодрукування.

Зароджується філологія. Поетика, історіографія. Видатним давньокитайським істориком був Сима Цянь – «батько китайської історії». Він створив 130–томну історію Китаю – «Історичні записки». У своїй праці він намагався не просто розповісти про події давнини, але й осмислити їх. Видатним китайським літератором у давній період були Цюй Юань, Сима Сунжу. Цюй Юань – поет скорботи. Його вірші відрізняються вишуканістю форми та глибоким змістом, насичені міфологічними образами.

Стародавній Китай славився виробництвом фарфору. Особливо цінними серед аристократії вважалися розписи, виконані синьою фарбою. Із другої половини XV ст. Почали виготовляти кольоровий фарфор, з нього робили блюда та вази, які декорувалися пейзажними сюжетами, став популярним жанр «квітів і птахів». Широкого розвитку і високої довершеності набуває китайський живопис тушшю на шовку та папері. Урізноманітнюються і розширюються об’єкти зображення, художники малюють тварин, комах, риб та іншу живність. Значний внесок у ці жанри зробили Лі Сисунь, Лі Ждаво–дао, Го Си.

Починаючи із XIV ст. стає популярною історична драма, де оспівувалися романтичні історії про кохання та високі якості правителя. З XVI–XVII ст. у літературу входять нові сюжети та жанри, зокрема прозова повість, де переважають фольклорно–казковий характер, побутові звороти мови, приказки, прислів’я.