4. Цивілізація ольмеків.

Географічний регіон на Американському континенті, в межах якого в доколумбові часи процвітала глибоко своєрідна цивілізація, позначають терміном «Мезоамерика» (буквально: серединна Америка). У цьому регіоні зародилися, досягли розквіту і прийшли в занепад такі культури, як ольмекська, тольтекська, ацтекська, майя й інкська.

Перше визначення Мезоамерики як культурного регіону належить антропологу Паулю Кіргоффу (1943). Ранню культуру в доколумбовій Америці створили ольмеки. їхня територія містить у собі значну частину Мексики, усю Гватемалу і весь Беліз. Перша в Мезоамериці цивілізація була створена ольмеками близько 1200 р. до н. е.

На рівнинах, що простягаються до узбережжя Мексиканської затоки, цей стародавній народ побудував ритуальні центри з монументальною архітектурою і скульптурою. Храми в цих центрах ольмеки будували у вигляді східчастих пірамід, але є і конусоподібні храми як приклади наслідування гір вулканічного походження.

Відвойовуючи в джунглів кожну п’ядь землі, борючись із дикою рослинністю, ольмеки навчилися меліорації. Крім вирощування сільськогосподарських культур, хлібороби виконували також сезонні роботи: допомагали будувати релігійний центр і транспортували камінь, який використовувався для спорудження пам’ятників. Правителі–жерці, які наглядали за цими роботами, жили в центрах разом із сім’ями, слугами і невеликою кількістю ремісників.

Ольмеки були чудовими майстрами, які уміли виготовляти найрізноманітніші і надзвичайно оригінальні за стилем вироби – від мініатюрних підвісок із нефриту до величезних 20–тонних базальтових статуй. Ольмеки вражали своїм скульптурним мистецтвом. їх називали «народом скульпторів». Безліч різних скульптурок і скульптур прикрашали храми й особливо вівтарі. Статуетки стоячих і сидячих людей, якихось потвор, жаб, равликів, прикраси у вигляді квітів, намист,– усі з зеленого і блакитного нефриту, прекрасно обробленого. Багато зображень ягуара, культом якого ольмеки були просто одержимі. В ольмеків розвинувся живопис. Чудові фрески були знайдені в місцевості Хуштлауаки й Оштотитлан. На них були представлені різні сюжети. Розпис вражав розмаїтістю фарб.

Ольмекська цивілізація була теократією: хлібороби утримували своєю працею правителів, поставляючи в центр надлишки своєї продукції і виконуючи різні роботи. Натомість одержували гарантію того, що ритуали, здійснювані жерцями в центрах, допоможуть забезпечити їм особисту безпеку. Ольмекські жерці створили своєрідну релігію, міфологію і складну іконографію, у центрі якої було кілька богів. В розвитку міфології можна виділити дві сформовані системи.

Одна міфологічна система виділяє в якості верховного і всеосяжного божества «Богиню з косами», яка уособлює рослинний і тваринний світ, небо і землю, життя і смерть. З її грудей струменіє небесне молоко – дощ, вона є володаркою вологи, кукурудза – дарунок цієї богині альмекам. Пізніше в цій міфологічній системі богиня розпадається на безліч богів, більш вузьких за своєю функціональністю. Її зображують то у вигляді квітучої жінки, то у вигляді дівчини з чотирма косами, які попарно спускаються на груди, іноді – у вигляді старої жінки з відвислими грудьми. Зустрічається зображення цієї богині у вигляді жінки з триєдиним торсом, що уособлює весняний розквіт, плодоносіння, осінньо–зимовий період. Деякі зображення богів мають дві голови, що свідчить про те, що в ольмеків мала місце уява про дуальний характер світу. Знайдені ольмекські печатки, на яких зображена жінка в скорченій позі породіллі, а на животі – малюнок Сонця, що свідчить про те, що ольмеки шанували жінку як прародительку роду і вона була символом творення, породження всього нового, джерелом розвитку.

Новим щаблем цієї міфологічної системи є етап, коли в богині з’являється «товстий син». Він став сприйматися як посередник між людьми і богинею, уособлювати кукурудзу і сонце. Третій етап даної міфологічної системи збігається з появою бога в якості літнього бородатого чоловіка – прообразу майбутнього старого бога, що уособлює вогонь, землетруси. Він стає батьком «товстого» бога. Головним культом в ольмеків є культ бога–ягуара, захисника кукурудзяних полів. Ягуар обожнювався тому, що відлякував тварин, які поїдали вирощені ольмеками культури. Він став заступником полів і хліборобів.

Разом з виникненням умовно другої міфологічної системи в ольмеків усеосяжну могутність набуває бог – володар підземних надр у вигляді ягуара. Богиня з косами стає його коханою. Від їхнього союзу з’являються два сини–близнюки, напівлюди, напівягуари. Дуальність, діалектичність, яка була властива матері–покровительці, переходить на синів, один із яких уособлює дощ, інший – кукурудзу. Останній зображується в образі хлопчика, з голови якого виростає трилисник кукурудзи, а руки його складені на животі. Поява двох хлопчиків підтверджує й ацтекський міф, відповідно до якого два боги роздирають богиню землі на дві половини, що утворять небесну і земну твердінь.

В ольмеків велике значення мав міф про зерна кукурудзи, заховані у горі. Із великими труднощами їх знайшов бог Кецалькоатль і передав людям. В іншому викладі міфу Кецалькоатль виносить із надр землі дитину (уособлення кукурудзи), щоб передати її людям.

Найбільш відомий атрибут ольмекської цивілізації – гігантські кам’яні голови, знайдені в Сан–Лоренсо, Ла–Венті і Трес–Сапотес. Вони свідчать про те, що ольмеки були вмілими майстрами. Базальт, із якого зроблені ці голови, видобувався в горах Туштли, віддалених майже на сотню миль від тих місць, де вони були виявлені археологами. Переміщення багатотонних базальтових блоків на таку відстань вимагало не тільки величезних фізичних зусиль, але і відповідної організації цих зусиль. І хоча ольмекська цивілізація не була містом–державою, її правителі–жерці володіли великою владою, здатністю керування й організації.

Що зображали гігантські голови, дотепер залишається загадкою. Можна припустити, що це зображення голів ворогів, тому що в Стародавній Америці дійсно зберігали й увічнювали в камені голови ворогів. Ацтеки, наприклад, зберігали відрізані голови ворогів, принесених у жертву. Є версія, що це голови юнаків, які віддавалися в жертву богам. Кращий юнак визначався для жертви жерцями з граючих у м’яч. Він ставав уособленням бога маїсу і забезпечував врожай на 52 роки. Гра в м’яч в ольмеків носила релігійно–церемоніальний характер, грі передував складний ритуал.

Ольмеки вірили, що акт самопожертви, самогубства забезпечить безсмертя і всі блага у вічному житті. Припускають, що найгарніші дівчата поселення, які відбиралися жерцями для жертви, з радістю і гордістю йшли на смерть, як і кращі юнаки, що грають у м’яч.

В ольмекський час зародилося уявлення про чотири сторони Всесвіту. Відома розповідь про чотири епохи і пророкування того, що разом з придбанням маїсу в п’яту епоху вона загине від старого бога вогню і землетрусу. А символом п’ятої епохи вважається бог, що підносить людям маїс, на плечах і на колінах якого лежать голови чотирьох інших богів – покровителів попередніх чотирьох епох.

За п’ятнадцять сторіч до відкриттів Колумба ольмеки винайшли точний сонячний календар. Він був надзвичайно складним за структурою і тлумаченням, і складався з декількох пристроїв, які відраховували взаємозалежні цикли часу.

Період із 800 до 400 р. до н. е. вважається середньоархаїчним часом Мезоамерики, і культура ольмеків мала цілком сформований і зрілий вигляд. Кам’яні монументи з календарними датами, записаними в системі довготривалого рахунку, стояли в містах. Багаті ритуальні центри з певною орієнтацією і плануванням мали скарби і схованки, дзеркала з полірованого каме­ню, стели і вівтарі, призначені для посвяти. Центр Ла–Вента виокремлюється в окрему культуру, яка так і називається – культура Ла–Венти.

Щодо ольмекської цивілізації два питання – про її джерела і про процеси становлення – залишаються відкритими. Чому посередині джунглів розцвіла унікальна цивілізація, залишається загадкою для істориків. А ось зникнення її зрозуміле. Культура ольмеків непомітно і плавно перейшла в культуру майя.