- •Обліково-фінансовий факультет Кафедра українознавства
- •Суспільно - історична школа.
- •Натуралістична школа.
- •Символічна школа.
- •Концепції культури.
- •Аксіологічна концепція культури.
- •Антропологічна, чи функціональна концепція культури.
- •Концепція циклічного розвитку культури (або культурно-історичні коловороти).
- •Соціологічна концепція.
- •Формаційна концепція культури.
- •Теологічні концепції культури.
- •Концепція «осьового часу».
- •Суть ігрової концепції.
- •5.Основні аспекти проблеми походження людини.
- •6. «Подолання смерті» і проблема походження мови.
- •7. Поняття і суть національної культури.
- •Практичне заняття 2. Первісна культура. Зародження та духовні пошуки перших цивілізацій. Витоки та історичні умови виникнення традиційної української культури.
- •Політико–правова система Стародавнього Єгипту. Освіта та сакральні знання єгиптян.
- •Культура Індії.
- •Культура Китаю
- •3.Антична культура (Греція, Рим).
- •4. Цивілізація ольмеків.
- •Культура майя.
- •Культура тольтеків.
- •Ацтеки та їхня культура.
- •5. Історія єврейського народу.
- •6. Етруски: релігія, архітектура і скульптура.
- •7.Римська релігія. Своєрідність римської філософії. Мистецтво. Політичні і правові системи Рима.
- •8. Витоки української культури.
- •1. Релігійний світогляд епохи Середньовіччя. Репрезентація основних культурологічних моментів даної епохи.
- •2.Лицарська культура .
- •3.Народна селянська культура. Міська культура.
- •5.Література Середньовіччя.
- •1. Особливості українського літературного процесу.
- •2. Національні культурні організації і рухи українців в умовах реакційної урядової політики.
- •3. Формування української освіти і науки.
- •4. Образотворче мистецтво, музика, театр.
- •1.Особливості культури Італійського Відродження.
- •2.Періодизація епохи Відродження. Антропоцентризм – головна ідея Ренесансу. Петрарка і Бокаччо.
- •1. Еволюція дисидентського руху. «Шістдесятництво».
- •2. Особливості розвитку художньої культури 60-80-х років.
- •3. Суперечливі процеси наукових пошуків.
- •1. Українська інтелігенція за часів «перебудови».
- •2. Українська культура в інформаційному суспільстві.
- •3. Криза українського кінематографу.
- •4. Сучасне релігійне життя в Україні.
- •54020, М. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9
Суспільно - історична школа.
Суспільно-історична школа має найдавніші, « класичні» традиції та корінням сягає поглядів І.Канта, Г.Гегеля та ін., об’єднуючи навколо себе переважно істориків та філософів, зокрема й релігійних.
Освальд Шпенглер(1880 – 1936 рр.) − німецький філософ та історик культури, автор сенсаційної у свій час праці «Занепад Європи», де, за М.Данилевським, далі розробив теорію «локальних цивілізацій»:
розглядав історію як чергування культур, кожна з яких була «організмом», «спаяним» внутрішньою єдністю та відособленого від інших подібних йому організмів;
заперечував існування загальнолюдських начал у культурі, а в історії людства виділив вісім культур: єгипетську,індійську, вавілонську, китайську, греко-римську, візантійсько – ісламську, західноєвропейську та культуру майя в Центральній Америці;
кожному культурному «організмові» відміряв приблизно тисячолітній термін існування, при цьому, взаємодію між ними заперечував;
занепадаючи, кожна культура перероджується в цивілізацію та переходить від творчого пориву до безпліддя, від розвитку − до застою, від «душі» − до «інтелекту», від героїчних «діянь» − до утилітарної роботи. Так трапилося з античною культурою в епоху еллінізму(ІІІ−І століття до Р.Х.), а для західноєвропейської культури – ХІХ у ст. З появою цивілізації починає переважати масова культура, художня й літературна творчість втрачає своє значення, поступаючись місцем бездуховному техніцизмові та спорту.
У 20-ті рр. минулого століття ідеї доробка О. Шпенглера сприймалися як пророкування апокаліпсису, повної або часткової загибелі західноєвропейського суспільства під натиском нових «варварів» − революційних сил, які йшли зі Сходу.
Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975рр.) – англійський історик і соціолог, автор 12-томної праці − « Дослідження історії», у якій він:
• прагнув осмислити розвиток людства в дусі кругообігу «цивілізацій», вживаючи цей термін як синонім «культури»;
• розглядав історію як сукупність паралельних цивілізацій, що послідовно розвиваються, генетично мало пов’язані одна з одною, кожна з них проходить однакові етапи розвитку від піднесення до спаду, розпаду й загибелі. Пізніше дійшов висновку, що всесвітньо - історичний розвиток можна уявити як рух від локальних культурних спільностей до єдиної загальнолюдської культури під впливом світових релігій(християнства, ісламу, буддизму та ін.);
• на відміну від О. Шпенглера, вів мову спочатку про 21 цивілізацію, потім зупинився на 13;
• рушійними силами історії, крім божественного «провидіння» вважав видатних особистостей й «творчу меншість», які забезпечують розвиток суспільства. Якщо цього не відбувається, то вони перетворюються на « панівну еліту» й нав’язують свою владу народові за допомогою зброї. Більшість населення стає «внутрішнім пролетаріатом», що разом із зовнішніми ворогами руйнує таку цивілізацію;
• визнаючи поступальний розвиток людства, вбачав його, насамперед, у духовному вдосконаленні, в релігії , що надалі стане єдиною, загальнолюдською;
• заперечував расизм і «європоцентризм», співчутливо ставився до національно − визвольного руху, висловлювався за співробітництво між народами, за їхнє культурне самовизначення, що надає змогу зберегти етнічне багато цвітіння світу перед обличчям загрозливої йому « вестеринізації».