- •Методичні рекомендації щодо роботи з курсом
- •Перший модуль „Основні аспекти мовленнєвого етикету”
- •1. Поняття етикету. Особливості мовного й мовленнєвого етикету
- •2. Спілкування та його аспекти
- •3. Етикет ділового спілкування
- •1. Поняття вербального спілкування. Стилі мови і стилі спілкування
- •2. Двомовність і культура спілкування
- •3. Критерії культури мовлення
- •4. Іменники називання осіб і звернення до них
- •Звернення до духовних осіб в українській православній Церкві
- •5. Правила вживання імен „по батькові”
- •6. Займенник у сфері етикетного спілкування
- •7. Вставні конструкції як засіб етикетної модуляції мовлення
- •8. Національна специфіка мовленнєвого етикету українців
- •1. Загальні відомості про невербальне спілкування.
- •2. Екстралінгвістичні і просодичні норми спілкування.
- •3. Кінесика й норми спілкування.
- •4. Етичні норми зовнішнього вигляду під час ділової зустрічі
- •5. Правила рукостискання.
- •6. Ольфакторика ділового спілкування.
- •7. Невербальне спілкування на співбесіді: як уникнути помилок.
- •1. Комплімент. Основні проблемні питання, пов’язані з компліментом.
- •2. Правила компліментів.
- •4. Відповідь на комплімент.
- •1. Основні поняття міжкультурного спілкування
- •2. Бар’єри в спілкуванні
- •3. Жести в культурах світу
- •4. Культура звертання до іншої особи
- •Другий модуль „Мовленнєвий етикет і вид спілкування”
- •2. Етичні вимоги до оратора
- •4. Засоби виразності в процесі виступу
- •1. Слухання як рецептивний вид мовленнєвої діяльності
- •2. Етичні норми слухача
- •3. Фактори впливу на ефективне слухання
- •4. Розвиток навичок слухання
- •2. Які принципи ефективного слухання?
- •3. Як слухати? Які засоби поліпшення навичок слухання?
- •5. Уміння конспектувати
- •2. Вимоги, норми і правила оформлення ділового листа.
- •3. Особливості користування електронною поштою
- •5. Візитки: історія виникнення, види, правила користування
- •1. Види спілкування
- •2. Особливості телефонної розмови
- •3. Правила користування мобільним зв’язком
- •1. Типи суперечок. Мовленнєвий етикет під час суперечки
- •2. Етичні норми початку бесіди
- •3. Орієнтування в ситуації та людях
- •4. Обговорення проблеми, прийняття рішення й вихід із контакту
- •Глосарій (термінологічний словник)
7. Вставні конструкції як засіб етикетної модуляції мовлення
В етикетному мовленні важлива роль належить вставним словам (словосполученням, реченням). Вони формально не пов’язані з членами речення і не розкривають його змісту, а є засобом підкреслення важливості того, про що йде мова, для оцінки вираженої в ньому думки, висловлення побіжних зауважень тощо.
З етикетного погляду доцільно, щоб вставні слова і словосполучення стосувалися не тільки 1-ї особи (адресанта). Коли мовець постійно говорить по-моєму, на мій погляд, на мою думку, як мені бачиться, як мені видається, я так думаю тощо, це створює враження про нього як про егоцентричну (від лат. ego – „я” + центр) особу, що бачить лише себе. Так само небажано користуватися тільки словами і словосполученнями, які не вказують на особу: безперечно, звісно, розуміється, само собою зрозуміло, цілком певно, тому що ставлення до змісту мовлення, до предмета розмови в адресанта й адресата не завжди й не у всьому збігається. Коли адресант стверджує про щось, що само собою зрозуміло, то це аж ніяк не означає, що воно настільки ж зрозуміле для адресата або що ці вставні слова якось допоможуть йому це зрозуміти. Навпаки, вони можуть викликати негативну реакцію.
Високий рівень етикетності властивий вставним словам контактно-інтимізувального типу, за допомогою яких адресант звертається до адресата, „кооперується” з ним: знаєш(-єте); віриш(те); погодься(тесь); погодьмось; будьмо відверті; між нами (кажучи) тощо.
У писемному мовленні вставні слова й словосполучення вживають не так часто, як в усному, де окремі мовці вставляють їх ледь не в кожному висловленні, до того ж, кілька разів. Хто з нас не чув, а часом і не підраховував слів-паразитів розумієш(-єте), так би мовити; бачиш(ите); потворних суржикізмів таскать (рос. „так сказать”), канєшна („конечно”); панімаш („понимаешь”). Цими словами мовці заповнюють паузи. Проте заповнення фонетичної порожнечі тут аж ніяк не означає заповнення порожнечі значеннєвої, радше навпаки.
У спілкуванні зі співрозмовниками (аудиторією) адресант має тримати в полі уваги не тільки те, що він говорить, але й те, до кого говорить: апелювати до його (їх) обізнаності, привертати його (їх) увагу до найважливіших слів, викликати бажане оцінно-емоційне ставлення то того, що повідомляється, тощо. Це позитивно впливає на сприйняття повідомлення й особливо на підтримання етикетного контакту зі співрозмовником (аудиторією). Для цієї мети можуть бути використані стандартизовані головні речення типу Ви (добре; напевно; очевидно) знаєте, що...; Вас, мабуть (напевно; можливо) зацікавить, що...; Зверни (-іть) увагу на те, що (хто; як; коли; чого...).
Контактно-інтимізувальні засоби треба і синтаксично, і лексично урізноманітнювати, щоб не набридати співрозмовникові (аудиторії) однаковими конструкціями і тими самими словами. Як сказав один французький поет і блискучий знавець рідної мови, „слово може бути повторене в тексті не раніш, як через двісті слів”. Це стосується і вставних слів та словосполучень.