2.Функціоналізм як узагальнення новаторських пошуків

На зламі 19 – 20 ст. технічний прогрес висунув серйозні проблеми перед архітектурою. Розвиток промисловості, зростання міст і населення привели до необхідності пошуку нових архітектурних рішень, нових стилів, оскільки модерн уже не відповідав сучасним вимогам. Слід було шукати нові підходи і до планування міських ансамблів. У 1898 р. англієць Ебенізер Ґовардсформулював концепцію «місто-сад», що являла систему невеликих зелених міст з індивідуальними будівлями навколо великого промислового міста. Згідно із задумом автора, вона мала поєднувати переваги проживання у місті з природним краєвидом. Ця ідея викликала велику зацікавленість у світі, але залишилася нереалізованою. Зароджувались нові містобудівні проекти, серед них «промислове місто» французького архітектораТоні Ґарньєз використанням залізобетону, стальних каркасів і скла. Зокрема Ґарньє запропонував поділити місто на функціональні райони – промисловий і житловий, між якими повинні міститися залізнична станція і зелений район. Відбувався бурхливий процес механізації будівництва.

У 1920-ті рр. в архітектурі й містобудівництві домінує архітектурний раціоналізм, найбільш значним напрямом якого став функціоналізм. Термін «функціоналізм» вживають як синонімічний поняттям «модернізм» та «інтернаціональний стиль», а також як тотожний «раціоналізму». Виникають ідеї типізації, стандартизації, відмови від декору (Ле Корбюзьє, В. Гропіус, А. Лоос). У період між світовими війнами сформувались дві течії в міському будівництві: урбанізмідезурбанізм. Ле Корбюзьє, втілюючи урбаністичну ідею, розробив проект реконструкції Парижа («План Вуазен») як «міста майбутнього» (комбінація хмарочосів, вільних зелених просторів і складної мережі транспортних артерій). Дезурбаністи розвивали ідею міста-саду, тобто планування ансамблів із міст, парків, недоторканої природи, транспортних магістралей; центр великого міста займали хмарочоси. Дезурбаністи (французькі архітектори Ежен Бодуен, Марсель Лодса, німецький архітектор Бруно Таут, американські – Ф. Л. Райт і В. Гоен) розробляли проекти невеликих міст (не більше 32 тис. осіб) навколо великих міст (але не більше 60 тис. жителів). Це мали бути промислові робітничі селища або великі житлові комплекси у передмістях. Англійцям особливо імпонувала ідея міста-саду. Бруно Таут узагалі виступав проти міст, вважаючи іеальними селища на 500 – 600 осіб, Ф. Л. Райт запропонував кожній родині виділити акр землі для обробітку, сучасний швидкісний транспорт забезпечить спілкування, а телевізор – інформацію. У реальній практиці ці дві течії часто перепліталися. Виникли міста-супутники, старі міста розвивалися від центру до периферії, поступово в центрі залишалися тільки адміністративні будинки (Великий Лондон, Великий Париж, Великий Нью-Йорк). Відокремлення пішохідних і транспортних потоків започатковано дезурбаністами. Навіть в Англії, єдиній країні, яка зберегла в архітектурі історичні стилі (неоготику, неокласику та ін.), переміг у 40-ві рр. функціоналізм (можливо, і тому, що в Англії оселилися німецькі архітектори-емігранти, які втекли від нацизму, – В. Гропіус, Е. Мендельсон).

Функціоналізм – напрям у європейській архітектурі 20 ст., різновид раціоналізму, прибічники якого вимагали суворої відповідності споруд функціональному призначенню. Зодчі проголошували гасло – «форма повинна чітко відповідати призначенню». Основна мета функціоналізму – раціональне проектування згідно із соціальними і побутовими функціями будівель.

Функціоналізм як напрям в архітектурі з’явився вперше у 1920-х рр. у Німеччині та Нідерландах. Як і модерн, він зароджується у творчих об’єднаннях архітекторів і художників. Найбільш значні й характерні для періоду 20-х – 30-х рр. були об’єднання «Еспрі Нуво» («Новий дух») – Франція (1920 – 1925); «Де Стіль» (Голландія) (1917 – 1931), «Баухаус» (Німеччина) (1918 –1933). Ідеологом функціоналізму був Вальтер Гропіус, а традиційним прикладом його робіт у цьому напрямі є будівляБаухаус(вища школа будівництва і художнього конструювання) у Дессау.

Ле Корбюзьє, Гропіус, Міс ван дер Рое виділяли при створенні архітектурного образу принцип типового; Райт та Аалто орієнтувалися на неповторне, своєрідне. У перших більше раціоналізму та тверезості, у других – романтизму й натхненності. У творах перших – деяка сухість і геометризм, у других – пластичне багатство форм.

Як матеріал Ф. Райт використав у будинку «Біля водоспаду» необроблене каміння, залізобетон та скло. Основний конструктивний принцип полягав у розміщенні залізобетонних плит, які виступають із кам’яного масиву в різних напрямках та на різних рівнях. Крізь скляні огородження приміщень внутрішній простір візуально продовжується назовні, на балкони-тераси. У будівлі фірми «Джонсон» Ф. Райт цікаво вирішив робочий зал. Перекриття залу складається із залізобетонних дисків, що спираються на колони, які звужуються донизу. Простір між дисками засклений. Наповнений світлом інтер’єр справляє враження просторовості та легкості. Із кінця 1930-х рр. раціоналістична й «органічна архітектура» розвиваються у єдиному напрямі, взаємозбагачуючи одна одну. Найкращим спорудам 40 – 60-х років притаманні функціональна простота композиції та яскрава виразність. Коли у 1920-х рр. Ле Корбюзьє, В. Гропіус, Міс ван дер Рое розробляли нові архітектурні форми та прийоми, вони виходили тільки з одного типу нових конструкцій – залізобетонного каркаса.

Взагалі саме функціоналізму 1920-х рр. сучасна архітектура завдячує новими типами будинків – галерейними, коридорного типу, з двоповерховими квартирами, а також плоскими покриттями, вбудованим обладнанням, запровадженням пересувних перегородок тощо. Великою перевагою функціоналізму було те, що він надав змогу використовувати національні, традиційні та інші особливості місця забудови (багатоповерхові будинки у міських районах з високою густотою населення і збереження котеджів на околицях – в Англії і, навпаки, – винесення багатоповерхових будинків у передмістя – у Парижі та Берліні).

Ле Корбюзьє, В. Гропіус вирішували архітектурні завдання, виходячи з єдності пластичних мистецтв. Основні вимоги функціоналізму: обумовленість зовнішнього вигляду будівлі її конструкцією і внутрішнім плануванням, які, зі свого боку, визначаються її практичним призначенням (функцією). Архітектори стверджували, що форми, які визначають зовнішній вигляд речі або будинку, не задаються заздалегідь, а виробляються на основі функціонального призначення будинку, використовуваних матеріалів, будівельних конструкцій. Суть функціоналізму можна увиразнити так: «Усе, що не має практичної спрямованості, зайве». Форма будівлі та її частини мають чітко відповідати тому, що відбувається всередині, будівельним конструкціям і використаним матеріалам. Велику роль відігравало застосування скла, яке давало змогу споруді «злитися» з навколишнім простором.

Прикладом функціоналізму та ідеї вільного плану стала вілла Туґендгату Брно (1930 р.) архітектораЛюдвіга Міс ван дер Рое. Архітектор використав залізний каркас, що уможливило відмовитися від підтримуючих стін і створити усередині будівлі відчуття об’єму та світла. Він сам виконав дизайн усіх меблів у будівлі (при цьому два типи спроектованих ним крісел – крісло Туґендгат і крісло Брно – стали випускатися масово). У віллі не було творів живопису, і ефект декоративності виникав завдяки матеріалам із природною текстурою (онікс і деякі види деревини). Стіна з оніксу пропускає світло і змінює колір при заході сонця. Вілла розташована на схилі пагорба, і архітекторові вдалося використати краєвиди, що відкриваються з вікна, як цілісну частину інтер’єру. Виділивши в окрему групу приміщення, які потребують ізоляції (ванни та санвузли), архітектор з’єднав приміщення денного перебування в один загальний зал, який складається з частин, що вільно (тобто без дверей) сполучаються між собою. Таке рішення в архітектурі отримало назву «гнучкий план», «перетікаючий простір», бо простір не розмежовується, як це буває в разі замикання кожної його частини, а підрозділяється на зони без різких меж між ними. Цей прийом вільного планування демонструє нове розуміння архітектурного простору у конструктивізмі, що було надзвичайно актуально в той час і для живопису, і для скульптури. Нова концепція простору кубістів (коли у двомірній картині зображуються моменти руху, різноманітні аспекти предмета, які піддаються сприйманню тільки в часі, тобто при послідовному розгляді всіх його сторін) значно вплинула на архітекторів.

Архітектори-функціоналісти прагнули до типізації житлового будівництва, спорудження великих житлових комплексів на вільних територіях. Проявом поганого смаку вважалося прикрашати будинок будь-якими деталями, якщо вони не мали жодної практичної користі. Це означає, що можна було встановити красиву опору для ґанку, але не можна помістити на фасад винятково декоративну колону. Конструктивістська архітектура є втіленням естетики техніцизму. Якщо архітектура епохи давніх цивілізацій утверджувала владу фараонів та царів, готика – панування релігії, то в архітектурі конструктивізму відбито пріоритет техніки.