4.Діяльність об’єднання і школи «Баухаус»

1919 р. у м. Веймар (Німеччина) було засновано художню школу «Баухаус», водночас це була спілка художників і архітекторів, об’єднаних ідеями раціонального оновлення архітектури й мистецтва. Очолювали «Баухаус» архітектори Вальтер Гропіус(із 1923 р.),Л.Міс ван дер Рое(1930 – 1933 рр.) іГаннес Майєр(із 1928 р.). «Баухаус» створювався як навчальний центр нового типу, покликаний ліквідувати розрив між «чистим» мистецтвом і ужитковим, кінцевою метою ставилося масове виробництво художніх виробів промисловими методами. Із приходом до влади фашистів Баухаус було ліквідовано, німецькі архітектори виїхали до США. Головна заслуга майстрів «Баухаусу» – створення й застосування новаторської пропедевтичної системи, основою якої було оволодіння індустріальними методами виробництва на базі глибинного розуміння суті художньої форми. Система формальної композиції, що увійшла у 20 ст. до програм підготовки всіх архітектурних шкіл, створювалася художниками-абстракціоністами «Баухауса» Паулюсом Клеє, Василем Кандинським, Казимиром Малевичем, Л. Моголі-Надем та іншими митцями.

Яскравим взірцем функціоналістичної архітектури став комплекс будівель «Баухаус» у Десау («другий» Баухаус). Збудований за проектом Вальтера Гропіуса (1883 – 1969 рр.) у 1928 р., він втілив нову індустріальну естетику архітектури, з улюбленими прийомами виявлення ненесучої скляної стіни – екрану, на основі застосування внутрішнього залізобетонного несучого каркасу, й загальною імітацією засобами архітектури машинної форми (машинна метафора).

Один з лідерів «Баухауса» й останній його голова архітектор Людвіг Міс ван дер Рое створив одну з найвидатніших просторових концепцій «інтернаціонального стилю», ідею єдиного універсального простору, придатного для реалізації найрізноманітніших функцій. Першою реалізацією подібних ідей став павільйон Німеччини на міжнародній виставці в Барселоні (1929). Несучий каркас цього одноповерхового павільйону з пласкою видовженою горизонтальною покрівлею виконано з нержавіючої сталі хрестоподібного профілю, а внутрішні ненесучі перегородки й стінки закономірно розчленовують внутрішній простір павільйону, утворюючи єдиний перетікаючий функціональний простір – прообраз «універсального» простору. Ідеї Л. Міс ван дер Рое було розвинуто ним, а також його послідовниками у 40 – 50-х рр. у США, в період найвищого розвитку і практичного застосування ідей функціоналізму.

5.Еволюція ідей функціоналізму

Із середини 1930-х рр. центр застосування та втілення функціоналістичних ідей в архітектурі зміщується (разом з емігрантами з фашистської Німеччини – архітекторами-авангардистами) у США. Саме тут функціоналістичні ідеї реалізуються архітекторами з найбільшим розмахом.

Наприкінці 1930-х рр.раціоналістична архітектура стала «відходити» від властивого їй раніше аскетизму, більше уваги приділяється красі будинків. Висувається вимога не тільки конструктивістської та функціональної доцільності, а й «людського вмісту», гуманізму архітектури.

У 1940-х рр. Ле Корбюзьє створив систему нових пропорційних відношень в архітектурі, основою якої стали пропорції людського тіла («Модулор»). У житловому будинку Ле Корбюзьє вбачав основу нормального існування людини. Митець зробив основою архітектурної метрики розміри людського тіла. До того ж митець бере до уваги не тільки середній зріст людини, а й розміри сидячої фігури, стопи людини, довжину її руки, кроку тощо. «Модулор» – це не тільки теорія, а й практичні рекомендації для розробки пропорцій в архітектурі. Ця система повинна була стати відправною точкою архітектурного проектування.

Ідея «універсального» простору втілена Л. Міс Ван дер Рое у великому комплексі Іллінойського технологічного інституту у Чикаго (1939 – 1957), житлових будинках у Чикаго (1951), будівлі офісу компанії «Сіґрем» (1958) у Нью-Йорку. Хмарочос «Сіґрем-білдінг» – це еталон інтернаціонального стилю, його спроектували німець Людвіг Міс Ван дер Рое і американець Філіп Джонсон. Будівництво було завершено в 1958 р., будівля має 157 м заввишки, включає 38 поверхів, призначалася для офісів канадської фірми. Споруда «Сіґрем-білдінг» стала втіленням розвитку ідеї геометризації простору, це скляна прямокутна призма, поділена лише тонкою конструктивною сіткою вітражів. Елегантність високотехнологічної конструкції поєднується тут з естетичними ідеями, однак у жорсткій симетрії композиції, з розробкою своєрідного каркасного металічного «ордера». Проект Міс ван дер Рое став взірцем для наслідування. У 1950-х рр. скляні багатоповерхові призми швидко з’явилися в усіх великих містах світу. Проте за легкою, на перший погляд, скляною огорожею приховано потужний металевий або залізобетонний каркас. Конструктивні елементи таких будівель повинні мати підвищену просторову стійкість і жорсткість у зв’язку зі збільшенням вітрових навантажень на них залежно від висоти. Водночас тиражування подібних рішень архітекторами знецінювали й нівелювали їх естетичну новизну. Численні повтори таких споруд призвели до формальної кризи функціоналізму. Функціоналізм як інтернаціональний стиль починає трансформуватися. Разом із нарощуванням ретроспективних тенденцій (монументалізація, класицистичний акцент) відбувається й природна регіональна трансформація інтернаціонального стилю, яка одержує назву архітектурного регіоналізму з розвитком національних шкіл архітектури в деколонізованих країнах, що розвиваються в Латинській Америці, Південній та Південно-Східній Азії й Африці. Відбувається трансформація функціоналізму під впливом місцевої глибинної архітектурної традиції. Вперше інтернаціональний стиль стає основою розвитку сучасної архітектури національних шкіл.

Еволюція ідей функціоналізму до середині 1950-х рр. особливо помітна в пізній період творчості Ле Корбюзьє, коли ним були споруджені найбільш характерні три твори: марсельська «житлова одиниця» (житловий комплекс у Марселі) (1947 – 1952 рр.); капела в Роншані, (1950 – 1955 рр.), забудова у м. Чандігарх (Індія) (1950 – 1957 рр.).

Так звана «Марсельська житлова одиниця», житловий дім-комплекс на 1600 жителів (337 квартир 23 різних типів) – перша повна реалізація давньої ідеї майстра. Вона включає самодостатній житловий комплекс, за аналогією з трансокеанським лайнером схожої місткості (приблизно 2000 пасажирів), де жителям – «пасажирам» – надана можливість здійснення24-годинного цілодобового циклу життєдіяльності, у принципі, без необхідності виходу за межі комплексу. Однак, порівняно з попередньою технократичною ідеєю «Дім – машина для житла», Ле Корбюзьє зміщує акценти у проектуванні на принципово новий момент: у марсельському житловому комплексі вперше застосовано шкалу «Модулора» – авторської пропорційної системи, що уможливила поєднати метричну і дюймову шкали з ергономічним пропорціонуванням людського тіла.

Зміщення акцентів із технократизму на гуманізм – характерна еволюція функціоналізму у творчості майстра. Власне трактування вже звичного у середині 20 ст. матеріалу – залізобетону – в його монолітному варіанті дає підстави говорити про якісно новий етап розвитку архітектури 20 ст. Цей напрям одержав умовну назву «необруталізм», що визначає принциповий відхід від попередніх функціоналістичних ідей і перехід до підкресленої монументалізації, традиціоналізації та гуманізації архітектурного образу.

«Марсельська житлова одиниця» зумовила цілий ряд архітектурних продовжень і розвитку (наприклад, житловий комплекс у Токіо (архітектор Куніо Маєкава, 1958), комплекс «Парк-хілл» у Шеффілді, Великобританія (архітектори Джек Лінн, Айвор Сміт та Дж. Уомерслі, 1961)). Послідовники Ле Корбюзьє сформували новий жанр в архітектурно-містобудівному проектуванні – «хебітат» (від англ. слова, що означає водночас і батьківщину, і природне середовище, довкілля й житло). Цікаво, що, наприклад, у Шеффілді засобами створення житлового комплексу було з успіхом здійснено спробу «оздоровлення», чи відновлення, занепалого, занедбаного робітничого району. Явний поворот до реальних потреб конкретних міських громад – показовий наслідок переорієнтування функціоналізму.

Капела в Роншані Ле Корбюзьє – це «знакова» подія в розвитку архітектури. Каплиця – невеличка церковка Нотр Дам дю в містечку Роншан – це споруда, наново зведена над зруйнованим у роки Другої світової війни храмом. Капела увінчує схил пагорба й створює власним шатром навіс – піддашок із південного боку, звідки в цю місцевість приходять християнські паломники. Зведена ще й на місці древнього храму сонцепоклонників, каплиця й сама є своєрідною «сонячною машиною», що втілює давній девіз Ле Корбзьє: «Архітектура – це мудра, точна й велична гра об’ємів, об’єднаних під сонцем». Каплиця в Роншані знаменує ще одну фундаментальну зміну в архітектурі функціоналізму – звернення до символізації та гуманістичної метафоризації образу. Замість технократичних, машинних метафор раннього функціоналізму утверджуються метафори Традиції, Історії і Природи.

Комплекс планування й забудови столиці штату Пенджаб Чандігарху Індії – «нове слово» не тільки в архітектурі, а й у містобудівній концепції функціоналізму. Тут уперше застосовано систему планувальних секторів (800 х 1200 м); на цій території організовано повний 24-годинний цілодобовий цикл життя населення (5 – 25 тис. жителів). У секторах наявні всі необхідні культурно-побутові об’єкти, житлові будинки 16 категорій, залежно від звичок і традицій мешканців. Планування й забудова Чандігарху, разом з його громадським центром, – поєднання ідей сучасної архітектури з місцевими традиціями зодчества. Не випадково саме з Чандігарху починається розвиток архітектурного регіоналізму, формування національних шкіл сучасної архітектури в Індії та й узагалі у всій Південно-Східній Азії.