4.Архітектура класицизму Лівобережжя, Слобожанщини та півдня України

На Лівобережжі, Слобожанщині та півдні України класицизм відобразився в усій стильовій повноті: вирішення міських ансамблів, реконструкція старих міст і планування нових, гармонійне поєднання архітектурного об’єкта з природним оточенням. На цих територіях працювали видатні архітектори Джакомо Кваренгі, Тома де Томон, Чарльз Камерон, Андреян Захаров, Аврам Мельников, Франц Боффо, Георгій Торічеллі, Людвіг Станзані, Филип Ельсон, Петро Ярославський, Андрій Меленський, Павло Дубровський, Вікентій Беретті. Класицизм більшою мірою виявився у світській архітектурі, ніж у сакральній. У класицистичному стилі збудовано чимало палаців – палацовий комплекс графа П.О.Рум’янцева-Задунайського у Качанівці Чернігівської обл. (1770, архітекториК. Бланк, М. Мосцепанов), палац Розумовського у Батурині (Чернігівська обл., 1799 – 1803, архітектор Ч. Камерон), палац Павла Галагана у Сокиринцях (Чернігівська обл.) (1823 – 1829, архітектор П. Дубровський). Ці споруди, оточені мальовничими парками, справляють особливе художнє враження.

За спільними стильовими рисами будувалися у цей період численні палаци української шляхти: Тарновських (Качанівка), Скоропадських (Тростянець), Шидловських (Мерчик). Зводилися також палаци на півдні та в Криму російським титулованим дворянам Воронцовим (Одеса й Алупка), Голіцину (у Гаспрі), Наришкіній (Місхор). У цих архітектурних спорудах поряд із класицизмом поєднані риси романтизму та східного мистецтва.

Спорудження основних пам’яток класицизму в Україні охоплює кінець 18 – поч. 19 ст., коли розбудовували міські ансамблі та нові міста, а також розробляли генеральні плани реконструкції старих міст. Містобудівні плани вирізняла більша раціональність, уводилися геометрично чіткі периметри, прямі та широкі вулиці, геометричний розподіл районів. Змінилися способи будівництва – класицизм на початку 19 ст. в Україні досяг найповнішого вираження. У стильовому вирішенні архітектури великого значення набула творчість архітектора Івана Старова.

У містобудівних заходах в Україні вольовими методами впроваджувалася адміністративна політика царського уряду, особливо після знищення автономії та ліквідації Запорозької Січі. Адміністрація багатьох міст (Київ, Харків, Чернігів, Полтава, Одеса) визначала будівництво споруд різного призначення: адміністративні будівлі, споруди цивільного призначення, житло. Міський центр переважно забудовували адміністративними спорудами (губернські правління, пошта, лікарні), стильові норми класицизму в цьому випадку підпорядковувались призначенню будівель, що виражалось у стриманості загальної композиції та обмеженні декоративних елементів. Однак чимало офіційних споруд стали відомими творами архітектури (насамперед театри, які тоді з’явилися і були першими будівлями у стилі класицизму – їх головною ознакою є обов’язковий колонний портик головного фасаду).

У 18 ст. нові міста забудовуються відповідно до принципів регулярного планування: Єлисаветград (1765, тепер Кіровоград), Катеринослав (1776, тепер Дніпропетровськ), Маріуполь (1779), Миколаїв (1787), Херсон (1778), Одеса (1794). Згідно з планом були забудовані міста Криму Севастополь та Сімферополь. У старовинних містах, ансамбль яких уже визначився, під регулярне планування відводились незабудовані ділянки (Київ, Чернігів, Новгород-Сіверський тощо). До ансамблів міських споруд уводяться площі, сквери, парки. Окремі міські будівлі належать до визначних пам’яток, зокрема Чорноморський шпиталь у Херсоні (1808 – 1810, арх. А. Захаров).

Прикладом міста, що будувалося за генеральним планом, є Одеса. План забудови міста втілювався протягом 1794 – 1814 рр. у період діяльності градоначальника Рішельє. Забудова тих років визначила архітектурний вигляд міста, що формувався під впливом Санкт-Петербурга. Неповторність Одеси зумовило естетичне поєднання архітектури з природним оточенням: парками, терасами, бульварами, мальовничими спусками. Серед споруд Одеси слід виділити Одеський театр (1809, проект Томи де Томона), пам’ятник Рішельє, встановлений по осі Потьомкінських сходів (скульптор І. Мартос, 1823 – 1829), сходи на Приморському бульварі (1837 – 1841 рр., проект Ф. Боффо), палац Воронцова, Стара біржа та ін.

Нові вимоги до реконструкції міст, прагнення до формування ансамблю площ були застосовані у забудовах Полтави, Чернігова, Харкова, Києва, де класицизм залишив виняткові ансамблі та чимало різноманітних споруд, що визначило художній престиж міст. Тут чітко планувалися центральні площі, розширювалися та випрямлялися вулиці.

Докорінної перебудови зазнала Полтава (1803 – 1811). Центром міста стала кругла площа, до якої сходяться вісім вулиць. Увесь ансамбль площі з навколишніми забудовами, що належить до найкращих ансамблів класицизму, спроектував полтавський архітектор М. Амвросимович. Над стильовим удосконаленням площі Соборної у Харкові працював харківський архітектор П. Ярославський. Розбудовував місто професор архітектури Харківського університету Є. Васильєв, котрий проектував державні й приватні замовлення: будинки дворянського зібрання, поштамт, колегіум, головний корпус університету та приватні будівлі. Проектована ним дзвіниця Успенського собору (1820 – 1844, висота 81 м) стала домінантою міста. Побудували її на честь перемоги над Наполеоном у 1812 р. Ця дзвіниця є взірцем класицистичного зодчества в Україні. Будівництво споруди завершив архітектор А. Тон. Дзвіниця виявляє усі досягнення класицизму: ордерні елементи, точність пропорцій, пластичну виразність із допомогою мінімальних художніх засобів. Окрасою Успенської дзвіниці є золочений купол, оформлений у староруському стилі, однак він гармонійно вписується в ансамбль споруди.