4.Нові типи храмового будівництва в епоху Нового царства

У добу Нового царства у зв’язку з економічним ослабленням Єгипту, посиленням ролі жрецтва, а також зміною характеру культової церемонії піраміди поступаються місцем храмам. Провідну роль в архітектурі та мистецтві Нового царства починають відігравати Фіви. За короткий період тут спорудили пишні палаци, будинки, храми, які змінили вигляд Фів. На честь бога Амона Ра у місті протягом століть будували величезні храми. Слава Фів зберігалася протягом багатьох століть. У період Нового царства, коли визначну роль у політичному житті країни стало відігравати могутнє жрецтво, формується тип єгипетського храму, котрий майже без змін проіснував багато століть. Будівництво храмів велося у трьох основних напрямках: зводилися наземні, скельні і напівскельні храмові комплекси.

Єгипетський храм – це витягнутий прямокутник, поділений усередині на три частини, розташовані одна за одною: перистильний двір, обрамлений з усіх боків одним або двома рядами колон; гіпостильна зала (прямокутна форма, поділена рядом колон на кілька нефів); святилище.

Наземні храмимали форму витягнутого у плані прямокутника, оточеного високою масивною стіною, до воріт якої вела від Нілу широка дорога, прикрашена обабіч статуями сфінксів. Вхід до храму оформляли пілоном, із внутрішнього боку якого двоє сходів вели на верхню платформу. До зовнішньої сторони пілона прикріплювали високі дерев’яні щогли з прапорами, а перед ними споруджували гігантські статуї фараона і позолочені обеліски. Вхід провадив у відкритий, обнесений колонадою двір, що закінчувався портиком, побудованим трохи вище рівня двору. У центрі двору містився жертовний камінь. За портиком розташовувався гіпостиль, за ним, у глибині храму – молитовня, що складалася з кількох приміщень: у центральному на жертовному камені перебувала статуя головного бога, в інших двох – статуї богині-дружини та її бога-сина. Навколо молитовні по периметру тягнувся обхідний коридор, з якого дверні отвори вели в додаткові зали, храмову бібліотеку, сховища для статуй, кімнати для спеціальних ритуалів. До такого типу належать обидва храми Амона Ра у Фівах – Карнакський і Луксорський.

Скельні храмові комплексимали вигляд перевернутої букви «Т». Фасад храму вирубували в зовнішній частині скелі, всі інші приміщення ішли вглиб. Прикладом такого типу є храм Рамзеса ІІ в Абу-Симбелі. Ансамбль складається з двох споруд: Великого храму і Малого. Великий був присвячений фараону, Малий – богині Хатор та фараоновій дружині Нефертіті.

Істотним нововведенням в архітектурі Нового царства стало відокремлення гробниці від заупокійного храму. Першим фараоном, що порушив традицію, став Тутмос I, який вирішив поховати своє тіло не в пишній гробниці заупокійного храму, а у висіченій у віддаленій ущелині гробниці, в так званій Долині царів.

Прикладом напівскельного заупокійного храмує храм цариці Хатшепсут у Дейр-ель-Бахрі, побудуваний поруч з храмом фараона Ментухотепа II. Споруда цариці Хатшепсут перевершувала храм Ментухотепа і розміром, і багатством декору. Храм цариці Хатшепсут розташований на трьох терасах, з’єднаних пандусами (похилими майданчиками) і обрамлених стовпами та колонами. Оформлення фасадів включало чергування горизонталей терас із вертикалями колонад.

Тип храму дещо змінювався лише в короткий період правління фараона Аменхотепа IV, котрийпровів соціальну та релігійну реформи, спрямовані на послаблення влади жерців і знаті.Він заборонив культ усіх єгипетських богів, проголосив нову релігію з культом бога сонця – Атона, вперше змінивши політеїзм на монотеїзм. Він навіть змінив своє ім’я на Ехнатон («корисний для Атона»). Фараон залучив до державної служби людей, що не мали високого походження, ліквідував старі храми, проголосив можливість спілкування людини з Богом без посередників, заборонив персоніфікацію божества. Ехнатон залишив тогочасну столицю Фіви на півдні країни і збудував далеко на півночі від неї поблизу теперішнього поселення Амарна нову столицю – Ахетатон («небосхил Атона»), куди переїхав разом з дружиною Нефертіті. Тому цей період називають амарнським.Уперше в єгипетському мистецтві з’являються світські образи царя і цариці, зображені в невимушеній обстановці. Амарнському мистецтву властива реалістичність, найяскравішим прикладом є скульптурні зображення цариці Нефертіті, зроблені Тутмосом.

У цю добу ведеться будівництво храмів, присвячених Атону. Вони, як і раніше, були орієнтовані із заходу на схід, а їхня територія обнесена стінами. Вхід оформляли невисокими пілонами із щоглами. Однак оскільки новий культ відбувався під відкритим небом, храми Атона не мали характерних колонних залів. Побудовані вони були з цегли, тому до наших днів не збереглися.

Головний столичний храм Атона складався з відкритих дворів без стель, де промені сонця досягали віруючих. Тут були встановлені столи для жертвоприношень та дарів. Інтер’єр храму прикрашали пофарбовані рельєфи. Своїми реформами Ехнатон налаштував проти себе могутніх жерців, після його смерті вони відновили попередній устрій і знову перенесли столицю у Фіви.

У другій половині Нового царства у Фівах розпочалося активне сакральне будівництво. У фіванських храмах остаточно склалася така конструкція гіпостильних залів, коли виділялися два середніх ряди більш високих колон з капітелями у вигляді розкритих мітелок папірусу. При цьому всі інші колони були нижчими, із завершенням у вигляді пуп’янків папірусу. Згідно із задумом, ці ряди колон символізували зарості Нілу, де, за уявленнями давньоєгипетської міфології, у квітці лотоса народився бог Сонця.

Єгипетські храми виділялися своїми великими розмірами серед інших споруд, вселяючи думку про безсилля людини перед богами та їх представниками на землі – жерцями й фараонами. Найбільші в Єгипті храми входять до складу храмових комплексів Карнака, які створювали протягом багатьох століть. Ці ансамблі, розташовані поблизу Фів, поступово ускладнювалися шляхом додавання нових храмів, гіпостильних залів та перистилів. Архітектура будівель була монументальною, з точними об’ємами та врахуванням лінії пейзажу.

Розвиток мистецтва Нового царства був призупинений війнами та внутрішніми конфліктами. У роки так званого Пізнього періоду (11 – 4 ст. до н.е.) ці процеси призвели до розпаду Єгипту на північну та південну частини. Подальша історія колись великої держави пов’язана з протекторатом спочатку лівійських династій, що знову об’єднали Єгипет, потім – Ефіопії і Нубії. У 671 р. до н.е. Єгипет був завойований Ассирією, а ще через століття – Персією. У 332 р. до н.е. Єгипет підкорив Олександр Македонський, а у 30 р. до н.е. він увійшов як провінція до складу Римської імперії. Пізній період – час повільного, але невпинного занепаду Єгипту, в тому числі в мистецтві та архітектурі, який не залишив світу визначних пам’яток.

Отже, у добу Нового царства архітектура пірамід поступається місцем архітектурі храмів. Будівництво храмів велося у трьох основних напрямах: зводилися наземні, скельні і напівскельні храмові комплекси.

Художні образи Стародавнього Єгипту були тісно пов’язані з релігійними уявленнями і відображали ідею сили державної влади й вічності чинних суспільних відносин.Єгиптяни удосконалили техніку обробки каміння, освоїли стояково-балкову конструкцію, заклали початок формуванню типів колон. Єгипетські майстри створили монументальний образ гробниці й композицію храмів, у яких удосконалювався також синтез архітектури, монументальної скульптури та живопису. Єгипетські будівничі розв’язали завдання перекриття та освітлення великих залів. Вони вміло використовували природне оточення, враховували умови зорового сприйняття людини.

Для єгипетської архітектури характерні підвищена монументальність архітектурних форм, прості геометричні обриси, статичність і симетрія композиції, часто – грандіозні розміри будівель.