Контрольні запитання та завдання

1. Дайте загальну характеристику давньоруської архітектури.

2. Висвітліть особливості дерев’яної архітектури в містах Київської Русі.

3. Проаналізуйте особливості кам’яної культової архітектури.

4. Охарактеризуйте оборонне та кам’яне цивільне зодчество.

5. Визначте архітектурно-стильові відмінності споруд Галицько-Волинського князівства.

2.3. Архітектура 14 – першої половини 16 ст.

1.Особливості архітектури та містобудівництва 14 – 16 ст.

2.Замкова архітектура.

3.Готичні елементи в архітектурі України. Архітектурні пам’ятки Дрогобича доби Пізнього Середньовіччя.

1.Особливості архітектури та містобудівництва 14 – 16 ст.

У 13 ст. Київська Русь, ослаблена тривалими міжкнязівськими міжусобицями, що призвели її до роздробленості та втрати могутності, розпалася під ударами золотоординських завойовників. Із середини 14 ст. Галичина увійшла до складу Польщі, а Волинь – до Литви. Із занепадом Галицько-Волинського князівства на українській території більше не створювали важливих політичних об’єднань. Землі поступово ставали частиною держав-завойовників, периферійною провінцією, а українська еліта асимілювалася з політичними системами і культурою поневолювачів.

Мистецтво розвивалось у складних і несприятливих обставинах. Розвиток тогочасної архітектури пов’язаний насамперед з містами. Міста як осередки торгівлі і ремісництва були важливим чинником суспільного прогресу. Містобудування активно впроваджувалося, до того ж головною вимогою залишалася обороноздатність. У містобудуванні використовувалися традиції давньоруської архітектури, зокрема будівельна техніка, конструктивні прийоми. Місто складалося з фортеці (дитинця), що розміщувалася на пагорбі чи горі, та підзахисних населених ділянок, які формувалися біля підніжжя, – посадів і подолів. Нагорі мешкала феодальна аристократія, під горою – ремісники, торговці, нижчі прошарки населення. Ринкова площа здебільшого займала центральне місце міської території. Планування міст було вільним, визначалося передовсім особливостями рельєфу місцевості. Елементи регулярного планування міст з’являються на українських землях із середини 14 ст. із початком поширення магдебурзького права. Багато міст упродовж 14 – 15 ст. здобули магдебурзьке право (Львів, Луцьк, Кременець, Житомир, Київ та ін.), яке дало їм низку привілеїв. У містах, що здобули таке право, дозволялося ставити ратушу на головній площі для виборних органів влади (управа). Навколо ратуші та торговельної площі зводилися храми, громадські й житлові будівлі. Проте навіть у таких містах регулярно планувалося лише середмістя, тоді як забудова передмість зберігала вільний характер. Слід зазначити, що регулярна міська мережа завжди виникала на місці вже існуючого поселення, тому навіть ці міста демонструють змішаний тип планувальної структури.

В Україні відновлювалися зруйновані міста і будувалися нові. Кращі умови для містобудівництва були на західних землях, де фортеці (резиденції магнатів) поступово переростали в міста – такі як Броди, Жовква, Тернопіль, Шаргород.

Специфіку будівництва 14 – 16 ст. визначала оборонна мета архітектури, оскільки проблема захисту була вкрай важливою. До оборонної системи входили фортеця і замок, в основі архітектури яких залишалися давні руські традиції, збагачені впливами Західної Європи.