5. Психофізіологія Клавдія Галена

Гален (130-200 рр.. До н. Е..) - Відомий давньоримський мислитель, який працював протягом ряду років лікарем у гладіаторів, пізніше при дворі римського імператора. Він часто займався перетином трупів, завдяки чому йому вдалося описати будова системи дихання, кровообігу, м'язової та нервової систем.

За Галену життя виникло в результаті поступового розвитку природи, а психічне є породженням органічного життя. За вихідну основу діяльності і всіх проявів душі він брав кров.

Гален вважав, що кров утвориться в печінці в результаті з'єднання перевареної їжі з повітрям. Далі через вени вона надходить до серця, а від нього по артеріях розтікається по всьому тілу. На шляху до мозку кров, випаровуючись і очищаючись, перетворюється на психічну пневму. Гален виділяв два види пневми: життєву (кров) і психічну (мозкову), що виникає з життєвої пневми шляхом очищення. Кожен з трьох названих органів душі відповідає за певні її функції. Печінка була носієм нижчих проявів душі - спонукань, потягів, потреб. У серці локалізуються емоції, афекти, пристрасті. Мозок виступає носієм розуму.

З вченням про рухи пов'язані уявлення Га-лена про емоції й афекти. Афекти розумілися їм як такі душевні стани, які викликаються змінами крові. Гнів, наприклад, виникає в результаті підвищення теплоти крові, її кипіння. У людини, вважав Гален, афекти не повинні переходити встановлених природою кордонів, бо це призводить одночасно і до страждань тіла, і до страждань душі. Тому сильні емоції повинні стримувати і зніматися розумом, що повертає душі стан рівноваги.

Стан та динаміка крові обумовлюють не тільки емоційну сторону душі, а й загальну активність людини, її темперамент і навіть характер. Тип темпераменту залежить від пропорції або переважання артеріальної або венозної крові. У першому випадку, люди більш рухливі, енергійні, мужні, у другому - повільні і малорухливі. Отже, всі функції душі, починаючи від відчуттів і закінчуючи індивідуальним розумом, темпераментом і характером, мають у своїй основі гуморально-мозкові процеси.

Оскільки всі названі прояви душі залежні від тіла, то із загибеллю останнього вони зникають. Однак Гален не зміг до кінця залишитися послідовним прихильником матеріалістичної лінії. Подібно Арістотелем, він, крім індивідуального розумної душі, приписував людині ще і божественний розум, роблячи поступку ідеалізму.

6. Філософсько-психологічна система р. Декарта

Для Декарта досвід не є джерелом достовірного знання, таким є сила розуму. Методологічні принципи пізнання, викладені Декартом спочатку в «Правилах для керівництва розуму», потім у метафізичних «Міркуваннях про метод», «Засадах філософії», «Роздумах про першу філософію», виступили в якості введення до всієї системи філософсько-психологічних поглядів, представлених у систематичному і завершеному вигляді у трактаті «Пристрасті душі».

Декарт спробував розглянути роботу нервової системи тварин і людини. Це дозволило йому закласти ідею, дати перший опис схеми безумовного рефлексу і сформулювати принцип детермінізму, який був поширений не тільки на область органічних процесів, а й на широке коло психічних явищ. Провідним і вихідним тезою в поясненні життєдіяльності тварин з'явилося положення про ма-шінообразном характер їхньої поведінки. Це послужило підставою для перенесення фізико-механічних принципів на всі життєві функції тваринного організму.

Такі психічні акти, як відчуття, сприйняття, пам'ять, уявлення, уява, афекти, ставилися Декартом до суто тілесним проявам і зі сфери психічного виключалися. Психічним Декарт вважав лише те, що пронизує розумом або усвідомлюється мислячою субстанцією. Починаючи з Декарта, пси-хологія перестала існувати як наука про душу, а стала виступати як наука про свідомість. З точки зору методу пізнання, визначення психічного як безпосередньо переживається і усвідомлюваного означало те, що явища свідомості доступні тільки самому суб'єкту і спосіб їх виявлення може бути тільки один - самоспостереження, інтроспекція.

Визнавши, що машина тіла і свідомість - це дві незалежні друг від друга сутності, Декарт зіткнувся з необхідністю пояснити, як же вони співіснують в цілісному людині. Рішення, яке він запропонував, назвали психофізичним взаємодією. Тіло впливає на душу, пробуджуючи в ній пристрасті у вигляді емоцій. Душа, володіючи мисленням і волею, впливає на тіло, примушуючи цю «машину» працювати і змінювати свій хід.

Принцип роботи тіла - рефлекс. Принцип роботи душі - рефлексія. У першому випадку мозок відбиває зовнішні поштовхи. У другому - свідомість відбиває власні думки, ідеї, відчуття. Декартом була створена нова форма дуалізму. Обидва члени відносини - і тіло, і душа - придбали зміст, невідоме колишнім епох