5. Індивідуальні особливості мислення

ШВИДКІСТЬ МИСЛЕННЯ, що характеризується терміном часу, протягом якого людина справляється з інтелектуальним завданням;

САМОСТІЙНІСТЬ МИСЛЕННЯ як відносна незалежність власної думки від розповсюджених уявлень;

КРИТИЧНІСТЬ, тобто максимально об’єктивна оцінка себе та інших;

ГЛИБИНА, як здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєві зв’язки;

ГНУЧКІСТЬ, це уміння знаходити різні шляхи вирішення проблеми;

ДОПИТЛИВІСТЬ , як потреба завжди шукати найкраще рішення;

ПОСЛІДОВНІСТЬ МИСЛЕННЯ, що знаходить своє відображення в умінні послідовно проводити свою ідею через весь процес міркування.

3.4.6. Мислення та мова і мовлення

Велике значення в психічній активності людини відіграє мовлення, що пояснюється його поліфункціональністю. Так, наприклад, мовлення є і засобом спілкування, і носієм свідомості та пам’яті, і також засобом мислення та регулювання як своєї поведінки, так і поведінки інших людей. За формою маємо мовлення зовнішнє та внутрішнє, діалогічне і монологічне, письмове та усне. Зауважимо, що хоть всі ці форми тісно пов’язані між собою, призначення їх різне. Так зовнішнє мовлення свою головну роль відіграє як засіб спілкування, а внутрішнє – як засіб мислення. Письмове мовлення – це основа фіксації інформації, її збереження, а усна - засіб безпосередньої передачі інформації.

МОВА – ЦЕ СИСТЕМА УМОВНИХ СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ), ЩО МАЮТЬ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПЕВНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА СЕНС.

МОВЛЕННЯ – ЦЕ СУКУПНІСТЬ ЗВУКІВ, ЩО СПРИЙМАЮТЬСЯ І ВИМОВЛЯЮТЬСЯ ТА МАЮТЬ ТІ Ж САМІ ЗНАЧЕННЯ І ТОЙ ЖЕ САМИЙ СЕНС, ЩО Й ВІДПОВІДНА СИСТЕМА СИМВОЛІВ (ЗНАКІВ).

Хоть мова у різних народів має свої відмінності, головним є те, що мова єдина для кожної народності, яка користуються нєю, тобто вона надіндивідуальне явище. Мовлення ж завжди є носієм індивідуальної своєрідності людини. Інакше кажучи, якщо в мові відображена психологія цілого народу, то в мовленні відображається психологія окремої людини або групи людей. Суттєвим є і те, що хоть мовлення без засвоєння мови неможливе, мова може існувати і розвиватися відносно самостійно від окремої людини за законами непов’язаними ні з її психологією, ні з її поведінкою.

Як у мові, так і у мовленні чільне місце займає ЗНАЧЕННЯ СЛОВА – узагальнене відображення дійсності, яка існує зовні і незалежно від індивідуальної свідомості. Здійснюється це за допомогою ПОНЯТТЯ, тобто слова, що відноситься не до одного предмету або явища, а до цілого їх класу. Важливо, що поняття фіксує не другорядні ознаки, а суттєві якості та властивості, притаманні предметам, явищам, що відображаються в ньому. Пояснюється це тим, що в понятті ми маємо загальнолюдський досвід, якому в значно меньшій мірі ніж окремій людині властиво помилятись відносно головного та другорядного. Слова-поняття дозволяють нам узагальнювати та поглиблювати свої знання, виходячи при цьому за межі чуттєвого пізнання. Це стає можливим завдяки тому, що поняття розвиваються за рахунок збагачення свого об’єму та змісту. Тому нове знання може входити в стару систему понять і відображатися за допомогою вже відомих слів.

Якщо ж звернути увагу на сенс поняття-слова, а не на його значення, то тут ми маємо іншу картину. Сенс слів – це індивідуальний досвід людини відносно значення слова. Тому різні люди завжди розуміють одні й ті ж слова дещо інакше, а інколи і вельми по-різному.

Головною функцією мовлення є те, що воно виступає інструментом мислення. Це можна побачити навіть по дії голосового апарату людини. Так, коли вона вирішує складні питання, у неї реєструється підвищена психомоторна активність мовнорухового апарату. Якщо ж якимсь чином заблокувати цю активність, то наслідком цього є зниження ефективності мислення. Не випадково молодші школярі, коли вирішують завдання, роблять це вголос. Але залежність мислення від мовлення не можна трактувати як їх тотожність. В онтогенезі мислення має власні, незалежні від мовлення витоки і тільки з часом вони зливаються, хоть ніколи і не співпадають повністю.

Таким чином, ми думаємо за допомогою мови, використовуючи слова-поняття і голосом та артикуляцією промовляємо ці слова.

3.4.7. ФІЗІОЛОГІЯ МОВЛЕННЯ Мовна діяльність пов’язана з роботою великих півкуль головного мозку. При цьому ліва півкуля є ведучою в мовній діяльності, права впливає на модуляцію голосу, тембр і ін.

1. Мовна аферентація проходить трьома каналами – руховому, слуховому та зоровому.

2. Мовні звуки виникають при подачі повітря із легень: у вібратори (голосові зв’язки гортані) і у щілини та отвори, які утворюються в роті при артикуляції язика, зубів , губ і ін.

3. Мовні зони представлені аналізаторами, які тісно пов’язані між собою.

4. Мовлення носить рефлекторний характер. Його мозкову структуру складають як другосигнальні зв’язки так і зв’язки першосигнальні.

В лівій півкулі зконцентровані ведучі мовні центри, які зв*язані з сприйманням і розумінням мови та можливостями її моторної реалізації. Це центр мови Верніке (німецький нейрохірург який виявив цей центр), що знаходиться в скроневій звилині лівої півкулі, який пов*язаний з розумінням змісту мови. Центр мови Брока (французький хірург, який вперше описав феномин враження цього центру); який відповідає за мовоутворення і моторику мовлення.

Що цікаво ці центри у жінок на 20% і 30% відповідно більші за розміром, чим у чоловіків.Це виявили англійські вчені. На процес читання впливає зоровий центр, який розміщений в потиличній долі лівої півкулі. Центр письмового мовленням знаходиться в середній лобній звилині лівої півкулі. З гучністю вимовлення пов’язана зона, що розміщена у верхній лобній звилині лівої півкулі. Підсумовуючи інформацію, щодо мислення як психічного пізнавального процесу, можна вивести такі його головні закономірності:

-- мислення виникає у зв*язку з рішенням якихось проблем;

-- базовим механізмом мислення є синтез через аналіз;

-- мислення існує через мову і в час мовлення;

-- усяке мислення обґрунтоване іншими думками, істиність яких відома;

-- мислення селективне;

-- мислення завжди випереджає розвиток подій;

-- мислення рефлексивне.