1.1.6. Головні напрямки розвитку психології

БІХЕВІОРИЗМ – напрямок, предметом психологічного дослідження якого вважається тільки те, що відповідає методам об’єктивного вивчення. Насамперед це поведінка – сукупність зовнішніх дій людини і тварини; реакції на зовнішні стимули та подразники.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ – напрямок, програма якого вивчення психіки як цілісної структури – гештальта (образ, цілісна форма). Головним положенням цієї школи є те, що гештальти, як первинні дані психіки, які не можуть бути виведені з компонентів цих гештальтів. Навпаки, властивості психіки визначаються саме структурою гештальту.

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок, засновником якого був З.Фрейд. Розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що й визначає в цілому зміст поведінки людини.

ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою у відносинах з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя.

ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ – напрямок психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки життєдіяльності, а, по-друге, що вона є функцією мозку, який в свою чергу теж розвивається в процесі життєдіяльності.

ПАРАПСИХОЛОГІЯ – напрямок, який вивчає психічні процеси, явища, психічні стани, психічну діяльність та здібності глибинного несвідомого рівня.

1.2. МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА ПСИХІКИ

Психіка являє собою біологічну енерго-інформаційну властивість мозку, а психічна діяльність здійснюється за допомогою несвідомих біопрограмних процесів та свідомості.

1.2.1. Розвиток поглядів на фізиологічну основу психіки

Р. ДЕКАРТ у XYII ст. французький вчений висунув припущення про те, що нервова система, керуючи життям організму, фунціює рефлекторно, що різні види діяльності організму є відповідями на ті чи інші подразники, та здійснюються завдяки участі певних відділів мозку.

І.М.СЄЧЄНОВ своїми дослідженнями показав, що в рефлекторному акті виділяються три ланки: перша – подразнення перетворюється в нервове збудження; друга – на основі процесів збудження і гальмування відбувається аналіз інформації і прийняття рішення; третя – виконуюча ланка, тобто передача команди до виконуючих органів. Об’єднання ланок назвали рефлекторною дугою.

І.П.ПАВЛОВ В першій половині XX ст. обгрунтував ідеї рефлекторної роботи вищих відділів головного мозку та винайшов метод об’тивного до слідження їх функціювання.

Н.А.БЕРНШТЕЙН обгрунтував ідею зворотного зв’язку при активній регуляції пове-

дінки організму, завдяки чому відбувається співставлення резуль-

тату дії з її попереднім планом. Це регулювання вчений назвав

принципом сенсорної кореляції і виклав його схематично у вигля-

ді рефлекторного кільця.

П.К.АНОХІН В дослідженнях цього вченого стверджується, що рефлекторне кільце та принцип корекції є універсальним механізмом саморегулю вання всієї складної поведінки тварин і людини, і чим вище рі- вень розвитку психіки, тим досконаліший механізм саморегуляції.