2.2. Потреби і мотиви

ПОТРЕБИ – це необхідність підтримки стабільності оптимальних параметрів життєдіяльності організму – комфортного стану.

Потреби зароджуються на тлі виниклого дискомфорту. Вони визначають спрямованість психіки даної людини, підвишену збудливість її до окремих сторін дійсності. Суттєво, що в процесі задовільнення потреби відбувається як розвиток особистості, так і зміна оточуючого середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме адаптивні процеси і потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. Потреби мають одночасно і активний і пасивний характер, бо, з одного боку, вони задають людині умови біосоціального комфортного існування і пов’язані з виникненням дефіциту в комфортній сфері – соціальній або біологічній. З іншого – потреби стимулюють активність людини, спрямованої на усунення цього дефіциту і стабілізації комфортного стану.

Потреби людини також є базові, похідні та вищі.

БАЗОВІ ПОТРЕБИ – це потреби в матеріальних умовах і способах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктив-ними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.

ПОХІДНІ ПОТРЕБИ – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать емоційні, культурні, поведінкові, навчальні і ін.

ВИЩІ ПОТРЕБИ – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та т.ін. Депривація однієї з потреб приводить до деформації особиснісної поведінки в цілому. Так, наприклад, неможливість забезпечити свою безопасність веде до зросту рівня тривоги; затруднення в задоволені фізиологічних потреб веде до зниження когнітивних потреб і ін.

К.Хорні описала 10 невротичних потреб, які в тій чи іншій мірі проявляються в поведінці більшості людей для того, щоб зменшити (нейтралізувати) „базову тривогу”:

1) в любові та схваленні (прагнення бути об’єктом уваги та схвалення з боку інших);

2) в залежності від інших ( прагнення запобігання одинокості);

3) в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися встановленому порядку);

4) потреба у владі (прагнення домінувати та контролювати інших);

5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших в своїх цілях і страх бути використаним);

6) в суспільному визнанні (прагнення до високого соціального статусу);

7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, який позбавлений слабкостей і недоліків, бажання отримувати похвали, компліменти з боку інших);

8) в честолюбстві (прагнення до переваги над іншими);

9) в самодостатності та незалежності (дистанційованість, запобігання будь-яких відносин, які накладають певні обов’язки, запобігання невдач);

10) в бездоганності та незаперечності (прагнення бути морально непогрішним, стриманим, законоповажним, доброчинним та доброзичливим).

Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п’ять екзистенційних потреб людини:

1. Потреба в установленні зв’язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до зв’язків з іншими, заснованими на взаєморозумінні, співпраці та спілкуванні.

2. Потреба в подоланні перешкод (натуральних чи придуманих). В людині закладена потреба екстремальності, активного подолання всілляких перешкод на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості, ризикованих діях, асоціальній поведінці, і ін.

3. Потреба в закоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід’ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв’язків з матір’ю, потреба в зехищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з реальним оточенням.

4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.

5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий погляд на природу і суспільство, а також об’єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.

Найбільш змістовний перелік потреб належить Х. Мюррею:

1) домінантність – прагнення контролювати, здійснювати вплив, перешкоджати, обмежувати;

2) агресія – прагнення до самоутвердження за рахунок приниження інших;

3) пошук дружніх зв’язків – прагнення зблизити людей, ліквідувати перешкоди між ними;

4) відторгнення інших – прагнення відхилити будь-які спроби зблизитися з боку інших людей, недовірливість, підозрілість;

5) автономія – прагення звільнитися від будь-яких обмежень;

6) пасивне підкорення – підкорення силі, прийняття долі, визнання особистої нездатності;

7) потреба в повазі та підтримці;

8) потреба у досягненнях – прагнення досягти чогось більшого, бути послідовним та цілеспрямованим;

9) потреба бути в центрі уваги;

10) потреба в іграх – бажання розваг, психоемоційний відпочинок, психічне і психофізіологічне задоволення;

11) егоїзм (нарцисизм) – прагнення ставити свої особисті інтереси вище за інші, зосередженість на собі, самозадоволеність, самореклама;

12) соціальність – нехтування особистими інтересами задля інтересів і цінностей групи, спрямованість та турбота про інших (альтруїзм, емпатія і ін.);

13) потреба пошуку захисника (покровителя) – очікування поради, допомоги, беззахисність, пошук втіхи, уважного ставлення;

14) потреба надавати допомогу;

15) потреба запобігати покарання – соціальна боязливість, утримання особистих дій з метою запобігти засудження, покарання, прагнення рахуватися з думкою оточуючих;

16) потреба самозахисту – прагнення відстоювати свої права, думки, індивідуальної свободи, посилання на обставини, захищатися;

17) потреба в подоланні поразок і запобіганні невдач – прагення до самостійних дій, самоповага, честолюбність;

18) потреба в запобіганні небезпеки – боягузність, трусливість;

19) потреба у порядку – прагнення до акуратності, упорядкованості, точності, краси;

20) потреба висловлювати судження – прагнення ставити питання і відповідати на них, схильність до узагальнення, абстрагування, захоплюватися „вічними проблемами”.

За функціями та формами прояву розрізняють потреби:

1. інтравертні – спрямовані на себе;

2. екстравертні – спрямовані на зовнішній світ та інших людей.

Потреба проявляє себе в нервово-психічному напруженні (настрій, скарга, розбірки та ін.) і чисто психологічно – у формі мотиву поведінки. Інакше кажучи, якщо потреба – це нестаток в чомусь конкретному, то мотив – це обгрунтування рішення задовольнити зазначену потребу. Це означає, що перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживе складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні потреби і дії, спрямованої на її задоволення. Таким чином, схема переходу потреби в мотив є такою: