зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

(реконструкцію) і придбання житла» від 29 травня 2001 року ғ584. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon.rada.gov.ua

6.Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 2013-2017 роки» від 24 жовтня 2012 р. ғ 967.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:

//http://zakon.rada.gov.ua

7.Сучасні техніко-економічні рішення щодо нового будівництва і реконструкції житлового фонду: монографія / під загал. ред. Є.В. Горохова. – Макіївка: ДонНАБА, 2010. – 171 с.

Інна Кулик Науковий керівник: Далєвська Т.А., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА В СУЧАСНИХ РИНКОВИХ УМОВАХ

Економіка України ніколи не мала своєї незалежної фінансової системи, власного державного бюджету і фінансової політики. Лише проголошення незалежності нашої держави стало поштовхом до створення цих важливих елементів бюджетного життя країни. З початком ринкових перетворень в Україні постала необхідність створення власної фінансової системи.

Фінансова політика – це сукупність заходів, які здійснюються державою з метою організації та використання фінансів та забезпечення соціального та економічного розвитку держави. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тієї чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами [4].

Розглянемо фінансову політику підприємства та держави в цілому. Головною метою розробки фінансової політики підприємства є

створення ефективної системи управління фінансовими ресурсами, здатної забезпечити стратегічні і тактичні завдання його діяльності. Кожне підприємство індивідуально тлумачить для себе мету фінансової політики Вона може виражатися у досягненні фінансової стійкості і платоспроможності, рентабельності активів і вкладеного капіталу тощо. Застосувавши фінансовий, податковий та управлінський облік та аналіз фінансовогосподарської діяльності, підприємство спрямовує управління на досягнення визначеної мети [2].

Фінансова діяльність багатьох сучасних підприємств здебільшого характеризується оперативною формою управління фінансовими ресурсами. Управлінські рішення відображають реакцію на поточні проблеми фінансово-господарської діяльності. Така форма управління фінансами не відповідає інтересам підприємства та його інвесторам і партнерам. Сучасні умови господарювання вимагають переходу до управління фінансовими ресурсами на базі розробленої стратегічної мети відповідно до ринкових умов та пошук шляхів досягнення поставленої мети у межах прийнятої

471

фінансової політики. Основними	напрямами	фінансової	політики
підприємства є:

політика формування активів і структури капіталу; політика управління активами та інвестиціями; політика залучення фінансових ресурсів; політика управління фінансовими ризиками запобігання банкрутству.

Формування фінансової політики підприємства має багаторівневий характер. Так, наприклад, у межах політики формування фінансових ресурсів підприємства може розвиватися політика формування власних фінансових ресурсів і політика їх залучення із зовнішніх джерел. У свою чергу, політика формування власних фінансових ресурсів може включати самостійні блоки: цінову політику, податкову, амортизаційну, дивідендну, інвестиційну політику тощо. Цінова політика – це політика формування цін на продукцію підприємства з урахуванням динаміки кон‘юнктури ринку (попиту та пропозиції) та рівня витрат на виготовлення і реалізацію продукції. Податкова політика ґрунтується на виборі оптимального способу стягнення обов‘язкових, встановлених Законодавством за наявності альтернативних варіантів господарської діяльності підприємства. Амортизаційна політика – це політика, яка має за мету ефективне управління амортизаційними відрахуваннямидля інвестування їх у виробничу діяльність підприємства. Дивідендна політика підприємства ґрунтується на пропорційності між частиною прибутку підприємства, що використовується на споживання (виплату дивідендів) і тією частиною прибутку, яку капіталізують [1].

Не менш важливою складовою фінансової політики підприємства є його інвестиційна політика, яка полягає у пошуці найбільш вигідних шляхів розширення і оновлення активів підприємства задля забезпечення основних напрямів його економічного розвитку.

Фінансову політику на підприємствах повинні здійснювати професіонали – головні фінансові менеджери (директора), які володіють всією інформацією про стратегію і тактику організації.

Для прийняття управлінських рішень директори підприємств використовують інформацію, наведену в бухгалтерській тастатистичній звітності в оперативному фінансовому обліку, яка є головним джерелом даних для визначення показників, що застосовуються у фінансовому аналізі та внутрішньофірмового планування грошових потоків [2].

Протягом останніх років фінансово-економічна ситуація в Україні є особливо складною, суперечливою і неоднозначною. Об‘єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації.

В процесі своєї діяльності держава вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є:

472

1)проведення заходів щодо остаточної переорієнтації підприємств, і особливо державних, на ринкові відносини;

2)cанація грошово-кредитної системи та повний вихід з кризового стану фінансів держави;

3)комплекс заходів соціального захисту населення.

Завдання фінансової політики на сучасному етапі полягають не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом‘якшити перехід від однієї системи відносин до іншої.

На сьогоднішній день Верховна Рада України кожен рік затверджує Основні напрями монетарної політики, а Національний банк України – Основні засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними у формуванні поточної фінансової політики держави.

Основними напрямками монетарної політики на 2015 рік є: стабілізація національної економіки; формування сприятливого макроекономічного середовища;

проведення ефективної бюджетно-податкової політики; дотримання жорсткої фінансової дисципліни;

підвищення рівня прозорості та раціональності бюджетного процесу; створення привабливого інвестиційного клімату оптимізація структури і чисельності військових формувань із

спрямуванням вивільнених бюджетних коштів на розвиток озброєння та військової техніки, підвищення інтенсивності бойової підготовки і забезпечення соціального захисту військовослужбовців[3].

В умовах формування ринкової економіки фінансова політика являє собою сукупність заходів держави щодо мобілізації і розподілу фінансових ресурсів для досягнення зростання валового внутрішнього продукту (ВВП) і подолання економічнихта фінансових проблем розвитку.

Фінансова політика України має враховувати також реальні фінансові ресурси, основним джерелом яких є валовий внутрішній продукт. Значне місце у ньому посідають прибуток, платежі й відрахування, що відносяться на собівартість продукції. Тому важливим є поєднання вимог ринку з державною підтримкою галузей економіки. Держава найближчим часомповинна зробити економічно доцільний вибір пріоритетних галузей, які в основному формують дохідну частину державного бюджету [4].

Отже, фінансова політика являє собою сукупність заходів, які здійснює держава (на державному рівні) або директор (на рівні окремо підприємства) з метою організації та використання фінансових ресурсів та забезпечення соціального та економічного розвитку. Фінансова політика підприємства здебільшого направлена на формування активів і структури капіталу, управління активами та інвестиціями, залучення фінансових ресурсів, управління фінансовими ризиками.

Держава, як суб‘єкт фінансової політики на макроекономічному рівні прагне запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом‘якшити перехід від однієї системи відносин до іншої. Тому фінансова політика як

473

держави, так і підприємства має значний вплив на економічне, соціальне та фінансове становище України.

Список використаних джерел:

1.Зернов Є.Л. Можливості розвитку обліку та аудиту як функцій управління на передвиробничих стадіях діяльності підприємства / Є.Л.Зернов, О.В. Обнявко, І.Л. Шерер // Вісник Хмельницького національного університету. – 2012.– ғ 6 – с. 69-72.

2.Іванух Р.А., Колобова Л.В., Фінансова політика держави на шляху стабілізації економіки // Фінанси України ғ 5, 2013. С. 36-41

3..Міністерство фінансів України. Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

4.Режим доступу: http://kopiyka.org.ua

Інна Кулик Науковий керівник: Маршук Л.М., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНИЙ СТАН УКРАЇНИ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

Причиною виникнення державного боргу в україні на сучасному етапі є невиважена державою політика, яка не забезпечує збалансованість доходів та витрат держави.

Слід констатувати, що в Украіні практично не ефективно використовується потенціал боргових фінансів. Основна частина залучених за допомогою позик коштів витрачається на фінансування поточних видатків бюджету. Для фінансування проектів розвитку використовуються лише кошти від міжнародних фінансових організаціи та іноземних банків. Це свідчить про необхідність удосконалення системи планування, реалізаціі та контролю за проектами розвитку, що фінансуються за рахунок державних позик [1].

Згідно статті 2 Бюджетного Кодексу України державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи боргові зобов'язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

Основною причиною росту запозичень в нашій країн є неспроможність фінансування соціальних програм за рахунок бюджетних коштів та постійний дефіцит платіжного балансу країни, а в розвинених країнах світу основна маса запозичень спрямовується на реалізацію масштабних національних проектів, розвитку інфраструктури та перспективних галузей економіки [1].

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує не лише стан економіки й фінансів держави, а й ефективність функціонування її урядових структур.Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні станом на 2015 рік є дефіцит

474

державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни, тому що, державні запозичення проводяться з метою покриття того самого бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій. Також важливою причиною збільшення державного боргу України є події на території східної України [2].

Тому так як у складний для нашої держави економічний період присутня гостра недостатність грошових коштів, Уряд змушений знову залучати позичені кошти для фінансування військової оборони України, стабілізації економіки України та набору глибоких політичних реформ, спрямованих на відновлення стійкого зростання в середньостроковій перспективі. Останній кредит, який український уряд погодив отримати від МВФ є кредит у розмірі 17,5 млрд. дол., перший транш становить 5 млрд. дол.

Розмір державного боргу країни є важливим показником її економічного та фінансового стану та перспектив розвитку країни. Тенденція до зростання державного боргу України простежується упродовж 2012 та 2014 років, її визначають високі валютні ризики зовнішньої заборгованості, нестабільна ситуація з рефінансуванням боргів попередніх років, а також тиск боргових виплат на державні фінанси.

Проведемо аналіз стану зовнішнього боргу України за останні роки

(табл. 1).

державного управління потрібно зазначити, що за період 2012-2013 років обсяг державного та гарантованого боргу України має тенденцію до зростання, але у 2014 році – мав тенденцію спадання, а саме – зріс на 8,62 млрд. дол. у 2013 році, у 2014 році зменшився на 3,3 млрд.дол. Дана тенденція спричинена активною політикою запозичень України як у зовнішньому, так і у внутрішньому секторах. В тому числі, внутрішній борг з 2012 до 2013 року зріс на 9,71 млрд. дол. та зменшився на 4,54 млрд.дол. у 2014 році; зовнішній борг зменшився у 2013 роціна 1,09 млрд. дол. а знову почав набувати тенденцію зростання у 2014 році та зріс на 1,24 млрд.дол.

Таблиця 1

Динаміка показників зовнішнього боргу України у 2012-2014 рр.

ғ			2012 рік	2013 рік	2014 рік
з/п	Рік		Сума	Сума	Сума
			(млрд.дол.США)	(млрд.дол.США)	(млрд.дол.США)
1	Державний	та	64,49	73,11	69,81
	гарантований	державою
	борг:
2	в т. ч. внутрішній борг		25,83	35,54	31
3	в т. ч. зовнішній борг		38,65	37,56	38,8
4	Державний борг:		49,94	60,07	60,05
5	в т. ч. внутрішній борг		23,8	32,14	29,23
6	в т. ч. зовнішній борг		26,13	27,93	30,82
7	Гарантований	державою	14,54	13,03	9,75
	борг:
8	В т. ч. внутрішній борг		2,02	3,39	1,76
9	в т. ч. зовнішній борг		12,52	9,63	7,98

475

Аналізуючи дані показники зовнішнього боргу сектору загального Фінансова криза звузила можливості держави виконувати свої зобов‘язання щодо погашенняборгу та платежів відсотків за ним. Тому Україні необхідно здійснити відповіднізаходи для скорочення абсолютного показника зовнішнього боргу, більш пильно приділяти увагуборгу економічних суб‘єктів, зокрема комерційних банків та акціонерним компаніям не фінансовогосектору. В умовах фінансової кризи визначилось, що українські банківські установи в останні кількароків здійснили значні запозичення на зовнішньому ринку на короткий термін. Це дуже негативновплинуло на фінансово-економічну ситуацію в країні, що спонукало урядові органи узяти додатковий кредит у МВФ з метою забезпечити виконання банківською системою зобов‘язань перед іноземними фінансово-кредитними установами [3].

Висновки.Дослідження стану державного боргу в Україні засвідчили про стрімке зростання його обсягів, що негативно впливає на стан соціальноекономічних процесів та економічну безпеку держави.

Державний борг України протягом 2012-2014 рр. збільшився на 10,11 млрд.дол, це дає змогу стверджувати про необхідність пошуку нових способів управління боргом та нових джерел покриття дефіциту бюджету.

Нові кошти для погашення державного боргу Україна може отримати на рахунок:

реформування податкової системи; спрощення процедури створення малого та середнього бізнесу;

приваблення нових інвестицій та приплив фінансово-валютних ресурсів; перегляду видатків бюджету та їх раціоналізації;

поступової відмови від нових зовнішніх позик.

Також варто звернути увагу на зарубіжний досвід управління державним боргом. Найкращим варіантом для України стане використання «золотого правила», яке досить часто використовує Великобританія. Суть цього методу полягає в тому, що держава використовує нові позики лише для інвестування, і в результаті цього вона не лише з легкістю віддає позику та відсотки по ній, але й отримує прибуток. Для України цей спосіб є доцільним варіантом на майбутнє, оскільки він дає змогу забезпечити приріст надходжень фінансових ресурсів до державного бюджету та своєчасне погашення боргових зобов‘язань..

Список використаних джерел:

1.Бюджетний Кодекс України: Верховна Рада України; Кодекс України від 08.07.2010 ғ 2456-VI (із змінами і доповненнями). [Електронний ресурс].

–Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

2.Василишин Р. Взаємозв‘язок бюджетного дефіциту і державного боргу України // Вісник УАДУ. – 2013. – ғ4. – С.200-207.

3.Коблик І. І. Внутрішні державні запозичення: оцінка та перспективи розвитку / І. І. Коблик // Науковий вісник НЛТУ України : [збірник науковотехнічних праць]. – Львів : РВВ НЛТУ України. – 2012. – Вип. 22.03. – С.

222-228.

476

Ольга Куньовська Науковий керівник: Громова А. Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НЕДОЛІКИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Податки і збори являються основним джерелом доходів держави, а значить – одна з найважливіших фінансових категорій. Податкові платежі одночасно використовуються як джерело одержання доходів бюджету, так і фінансовий інструмент регулювання економіки [1, с.185].

Податки в країні становлять податкову систему, як сукупність різних видів податків та інших платежів і зборів, що віднесені до податкових, які справляються в державі.

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні - невідпрацьованість і неузгодженість податкового законодавства, яке визначає склад податкової системи та механізм визначення і сплати податків. Наша держава, не маючи достатнього практичного досвіду й наукового обгрунтування фінансової політики, розвивалася експериментальним шляхом, нерідко роблячи на ньому хибні кроки.

Українська податкова система є однією з найбільш складних і найменш ефективних не тільки серед країн європейського регіону, але й у глобальному порівнянні. Це регулярно підтверджують міжнародні рейтинги, дослідження вітчизняних економістів, а також оцінки інвесторів, що працюють в Україні. За даними дослідження, звичайне українське підприємство протягом року робить 147 податкових платежів, що є найгіршим показником у світі – 183 місце. Для порівняння у Росії компанія здійснює 11 платежів, у Польщі – 40, у Чехії – 12, Білорусі – 107, у Грузії – 18, у США – 10, у Франції – 7, у Китаї – 7. Українські підприємства витрачають на веденя податкового обліку 7 млрд. гривень або 0,7% ВВП [2, с. 17].

Необхідно забезпечити достатню простоту, ясність, конкретність, однозначність, зрозумілість і доступність норм податкового законодавства для всіх учасників податкового процесу відповідно до існуючого у суспільстві рівня економічних знань. Практика становлення і розвитку податкової системи в Україні свідчить про декларативний характер багатьох з вищевказаних принципів. Наприклад, досить важко назвати соціально справедливим неоподатковуваний мінімум доходів громадян, постійні зміни в чинне законодавство порушують принцип стабільності тощо. Крім того, система принципів є дещо застарілою, оскільки не враховує загальносвітові тенденції щодо розвитку систем оподаткування та не декларує необхідність гармонізації податкової системи України. Теоретики оподаткування довели, що застосування стабільних ставок не лише стабілізує державні доходи, а для підвищення ефективності вітчизняної податкової системи її необхідно базувати на здобутках фінансової науки.

477

Податкова система як елемент господарського механізму відповідає економічному устрою країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів. Податкова система в кожній країні є основою фінансової системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого – виступає головним знаряддям реалізації державної економічної політики.

Оцінюючи стан податкових відносин в Україні, більшість вчених, експертів і політиків сходяться на тому, що основними вадами податкової системи є її надмірна фіскальна спрямованість та нерівномірний розподіл податкового навантаження, спричинений масштабними ухиленнями від сплати податків [4, с. 401].

Система оподаткування України розвивається поступово, зміни, які відбувалися за роки незалежності, були позитивні: кількість податків було зменшено, податкові ставки знижено, зменшилась також кількість звільнень від оподаткування, водночас розширилась база оподаткування, значно поліпшилось надходження податків. І все ж система оподаткування має значні недоліки - нестабільна та неузгоджена законодавча база. Це позбавило підприємства можливостей не лише перспективного планування своєї діяльності, а й оперативного, що серйозно гальмує розвиток економіки. Окремою проблемою є податкові пільги. По-перше, звільняючи від податків деякі підприємства, держава збільшує податковий тягар іншим. По-друге, податкові пільги часто перетворюються на ухилення від податків, які здійснюються шляхом штучного банкрутства; фальсифікації документів, наданих підприємствами на відшкодування ПДВ; створення фіктивних підприємницьких осіб тощо [2, с. 12].

Слід сказати, що у процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового

навантаження, ай оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Протягом останніхроків у системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшеннячастки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непряміподатки хоч і зручні для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їхсплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переважання справедливих прямих податків дасть змогу уникнути негативних наслідків, таких як: занепад рівня життя більшості населення, подальший спад і занепадукраїнського виробництва, не здатного конкурувати з дешевою продукцієюіноземних фірм, тощо. На етапі соціально-економічних реформ, коли основним мотивом економічної політики стає орієнтація держави на міжнародні ринки, на пожвавлення підприємництва, назріла гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи, створенняцілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. Все це й обумовлює необхідність реформування податковоїсистеми.

Для розв'язання зазначених проблем доцільно вжити заходи, які могли б удосконалити систему оподаткування: зменшити податкове навантаження; зробити податкове законодавство простішим, послідовним та прозорим;

478

скоротити кількість податків, тобто усі малоефективні податки мають бути скасовані або встановити єдиний універсальний податок.

Відповідно до цього можна запропонувати такий комплекс заходів для реформування податкової системи:

проведення робіт податкових адміністрацій з роз'яснення населенню суті податкових платежів і окремих питань;

створення при податкових адміністраціях консультаційних пунктів, для надання безкоштовних довідок по різних питаннях;

прозорість сплати податків і недопуску корумпованості в органах податкових адміністрацій;

скоротити кількість податків, тобто усі малоефективні податки мають бути скасовані;

податковий облік повинен будуватися не паралельно до бухгалтерського обліку, а базуватися на його результатах. 3 метою забезпечення інтересів держави фінансовий результат діяльності підприємств для цілей оподаткування податком на прибуток повинен максимально спрощено коригуватися тільки за основними позиціями, суттєвими та необхідними в масштабах держави, без жорсткого регулювання усіх можливих витрат [3].

Отже, дослідивши стан сучасної системи оподаткуванняУкраїни, можна зробити висновок, що вона має серйозні недоліки, а саме:нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодоокремих податків негативно впливають на розвиток підприємницькоїдіяльності; основним є фіскальне спрямування податкової системи; відсутнієдині та порівняно стабільні нормативи відрахувань від загальнодержавнихподатків до місцевих бюджетів тощо. Регулювання сучасних економічнихвідносин в Україні потребує гнучкої податкової політики держави, яка дала бзмогу оптимально пов‘язати інтереси держави з інтересами підприємництва.Безумовно, створити таку податкову систему майже неможливо. Длястворення оптимальної системи оподаткування необхідно керуватися такимиосновними принципами, як соціальна справедливість, рівнонапруженість,економічна ефективність, стабільність, гнучкість. В Україні ж ці принципи насучасному етапі ігноруються, що породжує проблеми визначення розміру,кількості податків, способу їх стягнення.

Список використаних джерел:

1. Шкарупа, О.В. Аналіз проблем та напрямків удосконаленнясистеми оподаткування в Україні / О. В. Шкарупа, А.В. Романченко// Механізм регулювання економіки. – 2012. – ғ1. – С. 185-191

2.Луніна І. Проблеми податкової системи / І. Луніна // Економіка України. − 2013. − ғ6. − С. 12-19.

3.Податковий кодекс України від 2 грудня 2013 р. ғ 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

4.Онисько С.М. Податкова система / С.М. Онисько. − Л.: Магнолія Плюс, 2010. − 401 с.

479

Ольга Куньовська Науковий керівник: Далєвська Т. А., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ФІНАНСИ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ

В умовах посилення глобалізаційних процесів в економіці, виникає необхідність підвищення ролі підприємствами інноваційної сфери діяльності.

Відповідно до Закону України "Про інноваційну діяльність", інноваційна діяльність − діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [1].

Фінанси інноваційних підприємств, як і будь-якого іншого підприємства,мають на меті забезпечення їхньої виробничої діяльності. Стрижневою основою фінансів підприємств с формування фінансових ресурсів та отримання і розподіл доходів з метою забезпечення відтворення виробництва.

Фінансова діяльність підприємств відображається в грошових потоках, які характеризують різноманітні й різнобічні відносини.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких має будуватися система фінансування інноваційних підприємств, є:

чітка цільова орієнтація системи − її зв‘язок із завданням швидкого й ефективного впровадження інновацій;

логічність, обґрунтованість і юридична захищеність використовуваних прийомів і механізмів; множинність джерел фінансування;

широта і комплексність системи, тобто охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок і напрямів їхнього практичного використання;

адаптивність і гнучкість, що припускають постійне настроювання як усієї системи фінансування, так і її окремих елементів на умови зовнішнього середовища, що змінюються динамічно, з метою підтримки максимальної ефективності.

Раціональна система фінансування спрямована на підвищення обсягу й ефективності використання фінансових ресурсів. Зростання фінансової віддачі – це найважливіший показник, на основі якого оцінюється не тільки ефективність проведеної фінансової політики, а й кінцеві результати конкретної практичної роботи.

Фінанси інноваційних підприємств у цій системі займають вихідне, визначне положення, тому що обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де, власне, і створюється основна маса матеріальних і нематеріальних благ (товарів виробничо-технічного призначення, предметів споживання, нової науково-технічної інформації й інших інтелектуальних продуктів).

Існує необхідністьспрямування української економіки в бік низько

480