зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Список використаних джерел:

1.Жук В. М. Інституціональний підхід до розв'язання проблем бухгалтерського обліку в Україні / В.М. Жук // Фінанси України. — 2009. —

ғ7. — С. 100—113.

2.Гриценко О. А. Місце держави в інституційному просторі трансформаційної економіки / О. А. Гриценко // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. пр. Т. 11. — Суми : ВВП

―Мрія- 1″ ЛТД, УАБС, 2004. — C. 76—82.

3.Жук В.М. Інституціональне забезпечення розвитку бухгалтерського обліку в Україні / В.М. Жук // Фінанси України. - 2010. - ғ 11. - С.101-110.

4.Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики / Д. Норт; пер. с англ. А.Н. Нестеренко.– М.:

Начала, 1997. – 190 с.

Любов Тимончук Науковий керівник: Патраманська Л.Ю., асистент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПРОБЛЕМИ ВПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ АУДИТУ В УКРАЇНІ

Сьогодні в Україні сформувалась національна система аудиту, регулювання якої здійснюють органи державної влади, міжнародні організації та професійні об‘єднання відповідно до прийнятих законодавчих і нормативних документів щодо організації та проведення аудиту в господарюючих суб‘єктах.

Проблеми застосування міжнародних стандартів аудиту в практиці українських аудиторів розглянуті в роботах таких науковців, як: Ф.Ф. Бутинець, Н.І. Дорош, Т.В. Давидюк, В.П. Завгородній, С.В. Івахненко, І.І. Матієнк, М.П. Войнаренко, Т.А. Писаревська та ін.

Метою дослідження є виявлення проблем у застосуванні міжнародних стандартів аудиту в Україні та надання пропозицій щодо їх вирішення.

Аудиторська діяльність у нашій країні регулюється Господарським кодексом України, Міжнародними стандартами контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг та Законом України «Про аудиторську діяльність», іншими нормативно-правовими актами, Кодексом етики професійних бухгалтерів, а також нормативними документами Аудиторської палати України.

На міжнародному рівні аудиторська діяльність регулюється Радою з міжнародних стандартів аудиту та надання впевненості (РМСАНВ), яка оприлюднює Міжнародні стандарти аудиту та положення про аудит і супутні аудиту послуги з метою встановлення єдиних засад аудиторської практики на міжнародному рівні.

Опубліковані в різних країнах світу національні нормативи відрізняються за змістом і формою. Рада з міжнародних стандартів аудиту та

361

надання впевненості вивчає їх, узагальнює і випускає нормативи з таким розрахунком, що вони будуть прийняті міжнародним співтовариством [1].

Аудиторські стандарти повинні відповідати змінам економічних умов, саме тому вони підлягають періодичному перегляду. Аудиторська палата України за погодженням з Міжнародною федерацією бухгалтерів періодично здійснює переклад та видання державною мовою стандартів аудиту й етики.

Метою Міжнародних стандартів аудиту є встановлення загальних правил щодо організації і методики проведення аудиту. Значення МСА полягає у визначенні методологічних засад проведення аудиту. У теперішній час МСА містять такі тематичні частини: вступну частину, відповідальність, планування, внутрішній контроль, аудиторські докази, використання роботи інших фахівців, аудиторську думку та звітність аудитора, спеціалізовані сфери, супутні послуги, використання комп‘ютерів в аудиті, вплив системи електронного оброблення даних на бухгалтерський облік і внутрішній контроль, оцінка властивого ризику і ризику невідповідності внутрішнього контролю, їх вплив на висновки аудиторської перевірки, етичні вимоги до аудитора [2].

Огляд досвіду впровадження МСА в Україні дозволив виявити проблеми, які можуть привести до порушення деяких МСА. Так, звісно, що для оцінювання фінансової звітності клієнта аудитору потрібна уся інформація та пояснення до неї, тобто аудитор повинен мати певні аудиторські докази. Разом з цим, аудитор у ході перевірки може нехтувати збором достатньої кількості аудиторських доказів, зокрема, через велику вартість шляхів отримання цих доказів, що може привести до порушення вимог МСА 500 ―Аудиторські докази‖.

Одним з найважливіших напрямів аудиту є перевірка облікових оцінок. Якщо аудитор висловлює думку про обґрунтованість облікових оцінок без достатніх відповідних аудиторських доказів, а також якщо відсутні документально оформлені докази, які підтверджують аудиторську думку про обґрунтованість і правильність відображення у фінансовій звітності облікових оцінок, то мають місце порушення МСА 540 ―Аудиторська перевірка облікових оцінок".

В ході перевірки аудитор використовує певні, а також групи прийомів. Якщо аудитор не використовує процедури підтвердження відповідності облікової політики попереднього періоду політиці поточного періоду, не дає в аудиторському висновку посилання на висновок попереднього аудитора, то це є ознаками порушення МСА 710 ―Порівняльні дані‖.

Кожна аудиторська перевірка передбачає надання аудитором клієнту аудиторського висновку певного виду, вимоги до якого викладені у МСА 700 «Аудиторський висновок про фінансову звітність». Разом з цим, якщо відсутній хоча б один із основних елементів структури аудиторського висновку; аудиторська думка недостатньо обґрунтована обставинами та рівнем суттєвості; відсутня ясність думки аудитора щодо фінансової звітності в цілому, то можна вважати вимоги до МСА 700 ―Аудиторський висновок про фінансову звітність‖ порушеними.

362

Впроцесі перевірки аудитор повинен впевнитися в достовірності інформації, яка міститься у документах, підготовлених бухгалтером підприємства, що перевіряється. Якщо аудитор використовує цю інформацію без відповідних перевірок, то це може привести до підготовки фінансових звітів, які містять викривлені дані, що є ознакою порушення МССП 4410 ―Завдання з підготовки фінансової інформації‖.

Воснові усіх зазначених порушень МСА - недостатня якість послуг з перевірки підприємств, які надаються аудиторами клієнтам. Для покращення якості аудиторських перевірок необхідна діюча система контролю цієї діяльності.

Стандарти аудиту передбачають основні принципи виконання аудиторами професійних дій, але не є методиками чи інструкціями до застосування методичних прийомів та притаманних їм процедур аудиту. МСА не мають законодавчого статусу, тому не є обов'язковими для застосування у практиці аудиторської діяльності, хоч у міжнародному і вітчизняному аудиті цих норм здебільшого дотримуються. Разом з тим до стандартів аудиторськими фірмами (аудиторами) розробляються конкретні методики, методичні рекомендації, які сприяють поглибленому дослідженню питань, поставлених на вирішення аудиту [3].

Звісно, використання в українському аудиті міжнародних стандартів – процес об'єктивний і невідворотний, проте Україна має активно включитися

увсесвітній процес гармонізації бухгалтерського обліку і вдосконалення аудиторської діяльності.

Даний крок, принаймні, наблизить вітчизняного аудитора до розуміння сучасного стану та вимог МСА до аудиту. Адже яким чином можуть реалізовуватися такі загальноприйняті принципи аудиту, що передбачені Кодексом професійної етики аудиторів, як чесність, справедливість, компетентність, конфіденційність, незалежність, об'єктивність, у корумпованому суспільстві. Реалізація цих принципів українськими аудиторами дуже ускладнена, що знижує значущість аудиту. Нам слід використати вітчизняні доробки у сфері удосконалення господарського контролю, щоб побудувати ефективну систему аудиту власного зразка – вітчизняного, з використання міжнародного досвіду.

Зважаючи на те що аудиторська діяльність в Україні знаходиться на початковому етапі свого розвитку, у порівнянні зі світовим досвідом вона має ряд суперечностей та невизначеностей. Саме тому досвід зарубіжних країн має стати її своєрідним орієнтиром. Основні аспекти перспектив розвитку аудиту полягають в орієнтації на Міжнародні стандарти аудиту, їх детальне вивчення та впровадження в Україні.

Отже, аналізуючи зазначене, можна дійти висновку про недосконалість діючого законодавства у сфері регулювання аудиторської діяльності в Україні. Тому вкрай необхідне позитивне вирішення розглянутого кола правових питань. Це, безумовно, сприятиме подальшому розвитку аудиту та аудиторської діяльності в Україні. На особливу увагу заслуговують питання подальшого розвитку та реформування законодавчо-правового регулювання

363

аудиторської діяльності згідно з досвідом провідних країн світу, що є запорукою динамічного та продуктивного розвитку аудиту України в майбутньому.

Список використаних джерел:

1.Аудит: Застосування міжнародних стандартів в аудиторській практиці України. Навчальний посібник. – К.: ТОВ «ІАМЦ АУ СТАТУС» - 2010. –

172 с.

2.Бондар В.П. Удосконалення системи організації аудиторської діяльності в Україні / В.П. Бондар // Формування ринкових відносин в Україні. – 2011. – ғ 9. – С. 16-19.

3.Чумакова И. Аудит эффективности: зарубежный опыт и Украинские реалии / И. Чумакова // Бухгалтерский учет и аудит. – 2009. –ғ 1. – С. 55-61.

Діана Чонка, Тетяна Чабан Науковий керівник: Яковишина Н.А., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОПЛАТИ ПРАЦІ В БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВАХ

Олата праці – це одна з найскладніших економічних категорій та важливих соціально-економічних явищ, а також найвагоміша складова всіх видатків бюджетних установ, а їх облік є однією з найважливіших ділянок або напрямів облікового процесу.

Ефективність діяльності будь-якого суб‘єкта господарювання, зокрема і бюджетної установи, значною мірою залежить від ефективності організації й обліку оплати праці робітників і службовців. Вибір організаційних форм та методів введення бухгалтерського обліку в бюджетній установі створює досконалу нормативно-правову систему, яка здатна забезпечити ефективне надходження та використання фінансових ресурсів, необхідних для ефективного функціонування всієї установи.

Дана проблема розглядалась у працях таких вітчизняних вчених, як: Бутинець Ф. Ф., Голов С. В., Івахненков С. В., Кужельний М. В., Мельник Т. Г., Свірко С. В., Труфен А. О., Шульга Н. В. та ін. Однак, окремі питання щодо організації обліку оплати в бюджетних установах потребують подальшого дослідження.

Мета дослідження полягає у розкритті сутності та організації оплати праці в бюджетних установах та запропонуванні напрямів удосконалення звітності з обліку праці в бюджетних установах.

Відповідно до змін в економічному та соціальному розвитку країни суттєво змінюється й політика у сфері оплати праці. Визначення «заробітна плата» доповнюється новим змістом та охоплює всі види заробітку, а також різних видів премій, доплат, надбавок, нарахованих у грошовій та натуральних формах, незалежно від джерел фінансування, включаючи грошові суми, нараховані робітникам відповідно до чинного законодавства за невідпрацьований час, – щорічні відпустки, святкові дні та ін.

364

Законодавче регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці, їх захист визначаються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, законами України «Про оплату праці», «Про колективні договори й угоди» та іншими законами. Особливістю правового регулювання оплати праці є те, що воно здійснюється широкою системою нормативноправових актів, прийнятих органами різних рівнів, за участю трудових колективів і профспілкових організацій.

Основними особливостями організації заробітної плати в бюджетних установах є застосування Єдиної тарифної сітки. Єдина тарифна сітка встановлює, що щороку розмір окладу (ставки) такого працівника визначається на рівні законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати, тарифна сітка включає в себе від 1 до 25 розрядів, за якими здійснюється нарахування заробітної плати [5, с. 10].

Заробітна плата в більшості бюджетних установ виплачується два рази на місяць: за першу половину місяця – аванс у розмірі 50 % заробітку за винятком сум податків, належних до утримання в установленому порядку. За другу половину місяця – фактичний місячний заробіток за вирахуванням авансу та утримань [2, с. 159].

Але із прийняттям Закону України «Про єдиний соціальний внесок» змінилася методика розрахунку нарахувань і утримань із заробітної плати. Ставка утримання для кожного працівника Єдиного соціального внеску складає – 3,6 %, податок на доходи фізичних осіб – 15 %, військовий збір 1,5 %. Бюджетні установи та організації нараховують від фактичного фонду оплати праці та сплачують до бюджету єдиний внесок у розмірі 36,3 % [4].

Запровадження єдиного соціального внеску призвело до відповідних позитивних і негативних наслідків для бухгалтерів бюджетних установ. Так, до негативних наслідків слід віднести: збільшення відповідальності за несвоєчасний перерахунок внеску; збільшення випадків несвоєчасної виплати лікарняних та допомоги у зв‘язку з безробіттям. До позитивних наслідків для бухгалтерів бюджетної організації слід віднести: зменшення кількості звітних форм з оплати праці; скорочення часу бухгалтера на проведення утримання та нарахування оплати праці .

Також платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподаткування доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги(ПСП). Загальний розмір ПСП становить 100% від прожиткового мінімуму. Якщо платник податків має право на отримання ПСП за двома і більше підставами, то до його заробітної плати застосовується лише одна ПСП за підставою, що передбачає її найбільший розмір. Виняток робиться тільки для осіб, які утримують двох і більше дітей віком до 18 років, у тому числі дитинуінваліда (дітей-інвалідів). У цьому випадку ПСП у розмірі 100 % звичайної ПСП у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років та ПСП у розмірі 150 % звичайної ПСП у розрахунку на кожну дитину-інваліда віком до 18 років підсумовуються.

365

Враховуючи прожитковий мінімум з 01.01.2015 для працездатної осои, який становить 1218 грн.,податкова соціальна пільга (ПСП) надається в таких розмірах: 100 % = 609 грн.; 150 % ПCП = 913,50 гpн.; 200 % ПCП = 1218 гpн..

Tаким чином, максимальний розмір доходу фізособи, при оподаткуванні якогo може застосовуватися податкова соціальна пільга у 2015 рoці

= 1218 * 1,4 ≈ 1710 грн. [3].

Основними завданнями організації обліку праці та її оплати є: контроль за дотриманням затвердженого штатного розкладу; точний облік відпрацьованого часу, кількості та якості праці кожного працівника; своєчасне і правильне нарахування заробітної плати та премій кожному працівникові; забезпечення своєчасної видачі оплати за працю, точний облік усіх розрахунків з оплати праці і контроль за правильним утриманням із заробітної плати, а також складання необхідної звітності.

Вирішенням цих завдань можуть бути: наявність і використання нормативних документів з оплати праці, вдосконалення техніки та методики обліку на основі застосування сучасних форм обліку і обчислювальної техніки. Одним із основних шляхів удосконалення обліку є автоматизація, що дасть змогу точніше, якісніше та швидше обробляти велику кількість інформації.

Основні переваги комп‘ютерної форми бухгалтерського обліку такі: одному журналу хронологічного запису відповідає багато регістрів систематичного запису; накопичення та багаторазове використання облікових даних; кількість рахунків аналітичного обліку залежить від цілей, поставлених керівництвом перед обліком, і нічим не обмежуються [1, с. 65].

Для вдосконалення процесу обліку оплати праці необхідно здійснити автоматизацію обробки інформації в бюджетних установах, що дозволить підняти рівень організації праці в сфері управління, дасть можливість значно зменшити витрати часу на обчислення та розрахунки; сприятиме впровадженню раціональних форм первинних документів, та підвищенню оперативності та достовірності інформації.

Отже, наявність змін в чинному законодавстві потребує постійного відстежування, щоб уникнути розбіжностей при нарахуванні та утриманні із заробітної плати. Основними напрямами організації обліку праці та її оплати мають бути: правильна організація обліку особового складу, обліку робочого часу, виробітку та нарахування заробітної плати, суворе дотримання законодавства про оплату праці, точні та своєчасні розрахунки з оплати праці. Для підвищення оперативності нарахування заробітної плати та утримань з неї, запобіганню арифметичних помилок, доцільно впроваджувати новітні інформаційні технології і системи.

Список використаних джерел:

1.Власюк Г. В. Організація обліку та вдосконалення звітності з оплати праці в бюджетних установах / Г. В. Власюк // Довідник економіста. – 2010. –

ғ12. – С. 65-68.

2.Карпович Ю. В. Особливості обліку нарахування та виплати

заробітної плати в установах охорони здоров‘я / Ю. В. Карпович, І. Г. Волошан // Управління розвитком. – 2010. – ғ 3 (100). –С. 158-159.

366

3.Податковий кодекс України : Закон України від 02.12.2010 ғ 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

4.Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування : Закон України ғ 2464-VI від 8 липня 2010 року

[Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua /laws/show/

2464-17/page5.

5.Тонконог Т. Ю. Особливисті системи оплати праці працівників бюджетної сфери та напрямків її удосконалення / Т. Ю. Тонконог // Вісвник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2010. – ғ 5. –

С. 9-11.

Тетяна Чорна Науковий керівник: Майстер Л. А., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Основою ринкового механізму є економічні показники, необхідні для планування і об'єктивної оцінки виробничо-господарської діяльності підприємства, порівняння витрат і результатів на окремих стадіях відтворювального процесу. В умовах переходу до ринкової економіки головну роль в системі економічних показників відіграє прибуток.

Прибуток – це грошове вираження основної частини грошових накопичень, створюваних підприємствами будь-якої форми власності.

Як економічна категорія вона характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності підприємства. Прибуток є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості.

Вагомий внесок до вивчення сутності прибутку внесли вітчизняні вчені А.Ф. Балкін, Ф.Ф. Бутинець, З.В. Задорожний, Н.П. Кондраков, П.А. Костюк, В.Г. Лінник, В.В. Сопко, М.Г. Чумаченко та інші. Головною метою створення та подальшого розвитку будь-якого суб'єкту господарської діяльності, не залежно від виду його діяльності чи форми власності, є отримання кінцевого фінансового результату, тобто прибутку.

Прибуток – це особливий систематично відтворений ресурс комерційної організації, кінцева мета розвитку бізнесу. Сутність даної економічної категорії полягає в тому, що необхідний рівень прибутку – це:

1)основне внутрішнє джерело поточного та довгострокового розвитку організації;

2)головне джерело зростання ринкової вартості організації;

3)індикатор кредитоспроможності організації;

4)головний інтерес власника, оскільки він забезпечує можливість зростання капіталу та бізнесу;

5)індикатор конкурентоспроможності організації за наявності стабільного і стійкого рівня прибутку;

367

6) гарант виконання організацією своїх зобов'язань перед державою, джерело задоволення соціальних потреб суспільства [3].

Зростання прибутку визначає зростання потенційних можливостей підприємства, підвищує ступінь його ділової активності, створює фінансову базу для самофінансування, розширеного відтворення, рішення проблем соціальних і матеріальних потреб трудових колективів. Вона дозволяє здійснювати капітальні вкладення у виробництво (тим самим, розширюючи і оновлюючи його), впроваджувати нововведення, вирішувати соціальні проблеми на підприємстві, фінансувати заходи щодо його науковотехнічного розвитку.

Як найважливіша категорія ринкових відносин прибуток виконує певні функції, серед яких найважливішими є:

1)прибуток є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва, обсяг і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості;

2)прибуток має стимулюючу функцію. Її зміст полягає у тому, що прибуток одночасно є фінансовим результатом і основним елементом фінансових ресурсів підприємства;

3)прибуток є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів.

Таблиця 1

Види прибутку за різними класифікаційними ознаками [1]

Класифікаційна ознака	Види прибутку
За звітом про фінансові	валовий прибуток (збиток);
результати	фінансовий результат від операційної діяльності;
	чистий прибуток (збиток).
За характером	прибуток до оподаткування;
оподаткування	прибуток, який не підлягає оподаткуванню.
За впливом інфляційних	прибуток номінальний;
процесів	прибуток реальний.
	прибуток попереднього періоду;
За періодом формування	прибуток звітного періоду;
	планований прибуток.
За характером	нерозподілений прибуток;
використання	розподілений прибуток.
	мінімальний прибуток;
За обсягом	максимальний прибуток;
	цільовий прибуток.
	прибуток від торговельної діяльності;
	прибуток ресторанного господарства;
	прибуток заготівельної організації;
За галуззю діяльності	прибуток промислового підприємства;
	прибуток будівельної організації;
	прибуток автотранспортного підприємства;
	прибуток сільськогосподарського підприємства.

368

Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку, прибуток поділяється на: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, а також чистий прибуток.

Прибуток від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Маржинальний (валовий) прибуток визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції та собівартістю цієї продукції (змінними витратами)

Валовий прибуток залишається ключовим показником з позицій того, що саме його обсяг в подальшому значною мірою визначає абсолютні розміри інших видів прибутку підприємства. Він є результатом основної діяльності, яка визначає спеціалізацію підприємства.

Чистий прибуток – це сума, яка залишилася в розпорядженні підприємства після сплати податків, надзвичайних збитків і підлягає перерозподілу за напрямами використання.

Наявність чистого прибутку як результату поточної діяльності підприємства дає змогу підприємству дотримуватися стратегії розвитку, а не виживання на ринку. Маючи власне гарантоване джерело фінансування хоча б частини необхідних коштів для реалізації певного проекту, керівництво підприємства може формувати свою генеральну стратегію, акцентуючи увагу на завоюванні нових сегментів ринку, тим самим розширюючи свої позиції і спеціалізацію загалом [2].

Численні дослідження на предмет вивчення відповідності прибутку, обчисленого в бухгалтерському обліку, його економічним змістом, призвели до розмежування таких понять як «бухгалтерський» та «економічний» прибуток. Прибуток як економічна категорія відбиває чистий дохід, створений у сфері матеріального виробництва в процесі підприємницької діяльності. З економічної точки зору, прибуток – це різниця між грошовими надходженнями і виплатами, а з господарською – між майновим станом підприємства на кінець і початок періоду. Прибуток, обчислений для цілей бухгалтерського обліку, не відображає дійсного результату господарської діяльності, що призводить до розмежування понять бухгалтерської та економічного прибутку. Перший – результат реалізації товарів і послуг, другий – результат роботи капіталу. За рахунок прибутку здійснюються фінансування заходів з науково-технічному і соціально-економічному розвитку підприємств, збільшення фонду оплати праці їх працівників. Воно є не тільки джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, але набуває все більшого значення у формуванні бюджетних ресурсів, позабюджетних і благодійних фондів. Головна мета управління прибутком максимізація добробуту власників у поточному та перспективному періоді.

Отже, прибуток – одне з основних джерел фінансових ресурсів підприємств, формування централізованих і децентралізованих фондів

369

грошових коштів. За рахунок прибутку відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, здійснюється фінансування розширення підприємств, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціальнокультурних заходів тощо. У зв'язку з цим в плануванні та формуванні прибутку повинні бути зацікавлені не лише трудові колективи підприємств, але й держава в цілому.

Список використаних джерел:

1. Непочатенко О. О. Фінанси підприємства: навч. посібник / О. О. Непочатенко. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 328 с.

2.Огійчук М. Ф. Фінансовий та управлінський облік за національними стандартами: підручник / М. Ф. Огійчук. – К.: Алерта, 2011. – 1042 с.

3.Особливості формування і розподілу прибутку [електронний ресурс].

–Режим доступу: http://www.finalearn.com/lifers-1014-1.html

Наталія Чорнокозинська Науковий керівник: Коцеруба Н.В., к.е.н., ст. викладач

Вінницький торговельно – економічний інститут КНТЕУ

АНАЛІЗ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ ПІДПРИЄМСТВА

Платоспроможність та ліквідність підприємства безпосередньо залежить від його спроможності своєчасно та в необхідному розмірі генерувати грошові потоки. Ця залежність потребує реалізації цілісної системи обліку, аналізу, прогнозування, планування та контролю грошових потоків що формуються в результаті фінансово-господарської діяльності підприємства, тобто управління грошовими потоками [1].

Увага до управління грошовими потоками пояснюється тим, що в ринкових умовах господарювання потенційний власник повинен дати відповідь на три стратегічні питання: якими повинні бути величина та оптимальний склад активів підприємства; де знайти джерела фінансування та якою повинна бути їх оптимальна структура; як організувати поточне та перспективне управління діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність та фінансову стійкість підприємства[2].

Теоретичному обґрунтуванню й практичному вирішенню питань аналізу грошових потоків підприємства присвятили значну кількість наукових праць зарубіжні й вітчизняні економісти : І. А. Бланк, Т. Райс, А. Кінг, Ф. Ф. Бутинець, Г.Г. Кірейцев, Л. О. Лігоненко, А. М. Поддерьогін, О. О. Терещенко, В. В. Ясишена та інші.

Під аналізом грошових потоків підприємства розуміють процес дослідження системи показників, їх формування на підприємстві, виявлення основних тенденцій та закономірностей з метою з‘ясування резервів подальшого підвищення ефективності управління ними.

Згідно П(С)БО 1 у звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної,

370