зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)
.pdfтехнологічних, енергетично витратних, екологічно шкідливих виробництв та перетворення України у сировинний додаток своїх європейських сусідів.
Держава сприяє фінансуванню розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. Важливим чинником для підвищення інноваційного потенціалу України є освоєння та застосування прогресивних технологій та наукомісткої продукції [2, c.142].
Для підвищення ефективності фінансування інноваційної діяльності необхідно:
розвивати вже існуючі інноваційні структури та сприяти виникненню нових, особливо в областях;
створити ефективну інвестиційну систему інноваційного кредитування та інвестування;
розвивати інноваційну політику, на основі досвіду зарубіжних країн.
В різних країнах світу використовують різноманітні фактори впливу на фінансування інновацій. Так лідерами у виробництві високо конкурентної наукової продукції є такі країни, як США і Японія. На думку експертів приблизно 80 % усіх інноваційних продуктів світі створюється в США. Це пояснюється тим, що витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) є значними [3].
Німеччина, Англія і Франція разом із США і Японією складають технологічне ядро світового розвитку. Ці країни займають відповідно місця лідерів у світі з абсолютного розміру витрат на НДДКР. З федерального бюджету НДДКР фінансується на 35-45 %. Частка продукції, що спрямовується на експорт, становить 20-25 % ВВП.
У зарубіжних країнах податкові пільги орієнтовані на сприяння реалізації досягнень науково – технічного прогресу. У зарубіжній практиці накопичений достатньо великий досвід із застосування податкових стимулів [4, с. 70]. Так у США, Німеччині, Італії, Японії, Бразилії здійснювалось пільгове оподаткування. В США для виходу з кризи було скасовано оподаткування юридичної форми ризикового капіталу.
У Бразилії також проводилось пільгове оподаткування підприємств, що займались інноваційною діяльністю: скорочення до 50% податку на прибуток при покритті витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи в галузі електроніки та звільнялось від сплати податку в розмірі 15 % продукції цієї галузі.
Враховуючи досвід іноземних країн у сфері активізації фінансів інноваційних підприємств Україна спроможна застосувати деякі з методів покращення інноваційної активності. Це дозволить їй стати конкурентоспроможною на світовому ринку товарів та послуг: необхідно здійснити пільгове оподаткування прибутку, отриманого в результаті використання патентів, ліценцій, ноу-хау; забезпечити покращення організаційної структури підприємства, швидку адаптацію до змін у зовнішньому середовищі;мотивацію працівників, що пропонують певні інноваційні розробки, можливі для використання в подальшій діяльності підприємства;забезпечити можливості самореалізації працівників на підприємстві.
481
Можливості залучення державних фінансів для фінансування інноваційних підприємств в економіці України досить обмежені.Ситуація, яка склалася в нашій країні свідчить про те, що підприємства які займаються впровадженням інновацій несуть однакове податкове навантаження з тими підприємствами, які не займаються впровадженням інновацій. Тому перетворення у податковій системі, які сприятимуть зниженню податкового навантаження на інвесторів, будуть сприяти прискоренню оновлення техніки і технологій.
Відповідно, можна зробити висновки, що необхідно вдосконалювати законодавчу базу для більш тісного співробітництва державного та підприємницького сектору, оскільки тільки при ефективному, стимулюючому розвитку підприємств Україна буде економічно стабільною та розвиненою.
Активізація інноваційного розвитку підприємств повинна бути пов‘язана, по-перше, з оновленням основних виробничих фондів, які мають стати головним джерелом збільшення обсягів виробництва та створення умов для виготовлення вітчизняної продукції на рівні кращих світових зразків. Подруге, розвиток інноваційної діяльності має бути органічно пов‘язаним з ресурсозбереженням і сприяти суттєвому зменшенню витрат матеріалів на одиницю продукції. По-третє, виходячи з сучасних умов, інноваційний розвиток, повинен мати соціальну спрямованість. Таким чином, головною метою інноваційного процесу підприємств в Україні є підвищення соціальноекономічної ефективності виробничої сфери на базі системного удосконалення всіх елементів та матеріалізації наукових знань і підвищення соціального забезпечення.
Список використаних джерел:
1.Про інноваційну діяльність [Електронний ресурс]: Закон України від
04.07.2002 ғ 40-IV. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/40-152
2.Бондарчук М.К. Інноваційний розвиток підприємств як чинник економічного зростання держави // Науковий вісник НЛТУ України. – 2013. –
Вип. 23.15. – С. 142-147.
3.OECD Science, Technology and Industry Scoreboard, 2011. – 145 p. – http://www.oecd.org
4.Дем‘янюк О. Б. Податкові важелі стимулювання інноваційної діяльності / О. Б. Дем‘янюк // Інноваційна економіка. – 2010. – ғ 2. –
С. 68-71.
Мирослава Лико Науковий керівник: Громова А.Є., асист.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
Недосконалість податкової політики в Україні призводить до зниження темпів розвитку виробництва, зниження конкурентоспроможності продукції
482
та фінансового стану підприємства.Дещо віддаленим від забезпечення ефективності цих процесів, залишається використання надбань інституційної економічної теорії та її сучасних напрямів.
Незважаючи на достатню теоретичну розробленість питань щодо запровадження інструментів податкового регулювання, а також досвід їх ефективного застосування у багатьох країнах світу, в Україні й досі не використовуються дієві інструменти податкового впливу на підприємницьку діяльність. Ті регулюючі податкові інструменти, запровадження яких передбачається проектом Податкового кодексу України, є недостатньо ефективними, не сприятимуть збільшенню фінансових можливостей господарюючих суб‘єктів у процесах відтворення капіталу, а тому потребують удосконалення.
Сутність та принципи державного податкового регулювання розглядались у роботах В.Т. Александрова, Ф.Ф. Бутинця, Н.С. Вітвіцької, П.К. Германчука, М.М. Коцупатрого, Н.М. Малюги, О.І. Назарчука, О.А. Ногіної, Н.І. Петренко, Н.І. Рубана, І.Б. Стефанюка, М.Т. Фенченко, І.Ю. Чумакової. Однак, до теперішнього часу недостатньо уваги приділяється принципам податкового регулювання.
Обґрунтоване зниження податкового навантаження в перспективі може позитивно позначитися на обсязі податкових надходжень до бюджету, оскільки обумовлене ним збільшення масштабів діяльності платників податків розширює базу непрямого оподаткування, а зростання прибутку підприємств і виплат на оплату праці забезпечує зростання податкових надходжень від прямих податків і зборів. Водночас, зайва лібералізація оподаткування означає скорочення доходів держави, що веде до неможливості в повному обсязі фінансувати поточні державні соціальні й економічні програми, тобто до обмеження загальнонаціональних інтересів.
Проводячи певну податкову політику, держава змінює структуру сукупного попиту в країні (вилучення за допомогою податків частини індивідуальних доходів призводить до зменшення споживчих витрат та індивідуальних інвестиційних витрат) і збільшує державний попит на продукцію окремих галузей і компаній, отже, створюючи для них ринки збуту, стимулює їхній розвиток.
Певні елементи оподаткування (податкові пільги, ставки) можуть використовуватися як важелі прискорення розвитку виробництва в суспільно необхідних напрямах. Разом з тим, незважаючи на високу ефективність, вважати податкове регулювання єдиним та вирішальним важелем впливу на економічні процеси було б неправильним, оскільки лише зміною умов оподаткування без інших важелів державної економічної політики неможливо вирішити всі проблеми у сфері економіки. Тому податкове регулювання слід розглядати як один з ефективних і необхідних механізмів державного регулювання економіки який має застосовуватися у поєднанні з іншими непрямими та прямими методами. Податкове регулювання належить до економічних методів, оскільки за своєю сутністю воно реалізується саме через економічні інтереси суб‘єктів податкового процесу [2, с. 143].
483
Комплексний характер податкового регулювання проявляється у тому, що системі оподаткування, у т.ч. і в Україні, властиві й деякі ознаки адміністративних методів регулювання. Зокрема, один із загальнодержавних податків – плата за торгові патенти за своєю сутністю є платою за право на здійснення окремих видів діяльності, тобто однозначно має дозвільний характер. Крім того, до заходів адміністративного впливу може бути віднесена заборона на застосування фіксованого податку з доходів від підприємницької діяльності внаслідок порушення встановлених для таких платників обмежень (ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок із громадян»), обмеження на здійснення окремих господарських операцій з активами, що перебувають у податковій заставі й ін.
За формою впливу податкове регулювання відносять до непрямих методів, що базується не на прямому примусі суб‘єктів господарювання, а на використанні їхніх економічних інтересів. Справа в тому, що, застосовуючи засоби податкової політики, держава створює умови, за яких платникові стає вигідним здійснювати дії, що відповідають державним інтересам, і невигідним робити те, що інтересам суспільства не відповідає
[3, с. 287].
Податкове регулювання здійснюється як на загальнодержавному (загальнодержавні податки й збори), так і на місцевому рівні[6]. Заходи податкового регулювання, залежно від цілей, обраного інструменту й порядку його застосування, можуть мати як довгостроковий (стратегічний), так і оперативний (тактичний) характер. У першому випадку йдеться про механізми податкового регулювання, результат застосування яких забезпечує досягнення стратегічних цілей, і, як правило, не відчувається у той самий період, у якому реалізується регулюючий вплив. До них відносять, наприклад, стимулювання інвестиційної активності суб‘єктів підприємницької діяльності й громадян, заходи, спрямовані на детінізацію економіки й легалізацію об‘єктів оподаткування тощо. У другому випадку йдеться про заходи, здатні забезпечити відчутний результат без істотного часового лага, тобто практично відразу ж після застосування відповідного регулюючого механізму.
Держава повинна гарантувати стабільність основних принципів оподаткування, а механізми та правила їх дії мають бути зафіксовані в єдиному документі – Податковому кодексі України [1].
Принциповим недоліком податкового законодавства є наявність економічно необґрунтованих розбіжностей щодо визнання та оцінки доходів і витрат для визначення податку на прибуток і податку на додану вартість нормативно-правовою базою бухгалтерського обліку щодо розрахунку фінансового результату, що унеможливлює складення декларації про прибуток підприємств за даними бухгалтерського обліку.
Питання оподаткування регулюються не тільки законами, а і декретами Кабінету Міністрів України, указами Президента України. Через наявність у
484
законодавчих актах норм непрямої дії значна кількість питань у сфері оподаткування регулюється підзаконними актами [5].
Такий стан правової бази може бути виправданий на початковому етапі формування податкової системи, однак неприйнятний на сучасному етапі розвитку економіки.
Існуючі серйозні недоліки податкової системи призвели до таких проблем системного характеру, як: податкова заборгованість платників перед бюджетом і державними цільовими фондами; бюджетна заборгованість із відшкодування податку на додану вартість; ухилення від оподаткування та сплати податків (ця проблема є однією з найгостріших в Україні); нерівномірне податкове навантаження, внаслідок чого найбільше навантаження покладене на законослухняних платників, позбавлених податкових пільг [4, с. 176].
Більш перспективною є стратегія поетапного зниження податкового навантаження за рахунок скасування неефективних (затратних) податків і зборів, підвищення фіскальної ефективності податків на основі розширення бази оподаткування, надання пільг суб‘єктам підприємництва, які розробляють і впроваджують інновації та випускають інноваційну продукцію, покращення адміністрування, зменшення масштабів ухилення від сплати податків, формування доходів бюджетів усіх рівнів на основі проведення збалансованої бюджетної політики на середньострокову перспективу та спрямування податкових надходжень у сфери, від яких залежить довгострокове економічне зростання.
Отже, метою реформування податкової системи України є створення більш ефективної та раціональної податкової системи, яка забезпечить сприятливі умови для ведення бізнесу, реалізації інвестиційно-інноваційної політики, зростання споживчого попиту на внутрішньому ринку за одночасного динамічного збільшення обсягу сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів і державних цільових фондів та оптимальний рівень перерозподілу ВВП через податкову систему.
Список використаних джерел:
1.Проект Податкового кодексу України / Міністерство фінансів України
//www.minfin.gov.ua.
2.Данілов О. Д. Податкова система та шляхи її реформування: [навч. посіб.] / О. Д. Данілов, Н. П. Фліссак. – К.: Парламентське вид-во, 2012. – 216 с.
3.Податковий менеджмент: [підруч.] / Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, А.Я. Кізима, В.В. Карпова. – К.: Знання, 2011. – 525 с.
4. Литвиненко Я.В. Податкова політика: [навч. посіб.] / Я.В. Литвиненко. – К.: МАУП, 2011. – 224 с.
5.Державна фіскальна служба. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://sta-sumy.gov.ua/
6.Закон України «Про систему оподаткування. [Електронний ресурс]. –
Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1251-12
485
Світлана Любчак Науковий керівник: Гатаулліна Е. І., асист.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
СУТНІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання,
функції, |
повноваження |
і |
принципи |
організації |
якого |
визначаються Конституцією України, |
Законом України «Про Національний |
||||
банк України»та іншими законами України. На сьогодні голова Національного банку України – Гонтарева Валерія Олексіївна, перший заступник Голови - Писарук Олександр Володимирович.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом України «Про Національний банк України»випадках – також за рахунок Державного бюджету України [1].
Західні науковці аналізують ступінь незалежності (автономії) центрального банку на підставі спеціально розроблених індексів. Розрізняють два види індексів незалежності центральних банків:
«правовий», або «юридичний», індекс, який враховує такі чинники, як порядок розроблення грошово-кредитної політики, участь представників уряду у складі Ради центрального банку і порядок призначення керівництва банку тощо;
індекс фактичної незалежності центрального банку, який вимірюється за допомогою показника стабільності керівництва центрального банку, що характеризує частоту зміни голови (президента) центрального банку [2, c.124].
Міжнародною банківською практикою сформульовано ряд неодмінних передумов незалежності центрального банку:
визначення основних завдань і функцій центрального банку на законодавчому рівні;
підзвітність центрального банку законодавчій владі та самостійність у проведенні грошово-кредитної політики; розмежування коштів центрального банку і державних фінансів;
незалежність керівництва центрального банку від органів виконавчої влади і тривалий строк повноважень голови банку;
економічна незалежність центрального банку [3].
Базові чинники (передумови), що характеризують правовий статус Національного банку України, визначені Конституцією України та законом «Про Національний банк України».
Основне завдання і функції НБУ також визначені на законодавчому рівні. Згідно з законодавством основним завданням (функцією) Національного банку є забезпечення стабільності грошової ьодиниці України. При виконанні цього завдання НБУ має виходити із пріоритетності
486
досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. При цьому слід відзначити, що стабільність внутрішніх цін забезпечується не тільки монетарними, а й немонетарними чинниками, які перебувають поза межами впливу грошово-кредитної політики НБУ, наприклад через адміністративне регулювання цін урядом. Національний банк має також сприяти стабільності банківської системи, додержанню стійких темпів економічного зростання та підтриманню економічної політики уряду, але в межах своїх повноважень і за умови, що це не перешкоджає виконанню основного завдання.
Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Головио Банку та формування Ради банку. Голова НБУ доповідає Верховній Раді про діяльність банку. Двічі на рік НБУ надає Президенту, Верховній Раді і Кабінету Міністрів інформацію про стан грошового ринку в державі і щоквартально надає інформацію відносно безготівкової емісії, зокрема через канали рефінансування банків, проведення операцій з цінними паперами та іноземною валютою [5].
На законодавчому рівні необхідно чітко визначити механізм взаємовідносин НБУ й уряду в процесі розроблення грошово-кредитної політики. Світовий досвід у цій сфері полягає у тому, що центральний банк у межах домовленості з урядом бере на себе відповідальність за грошовокредитну політику, за дотримання стратегічних монетарних орієнтирів, а уряд — за проведення бюджетної, фіскальної, антимонопольної політики, яка не викликає інфляційних наслідків [4, c.23].
Проведення грошово-кредитної політики упродовж найближчих років виходитиме з необхідності сприяння поступовому зниженню темпів інфляції, маючи на меті досягнення середньострокової інфляційної цілі до 2018 року. На шляху наближення до середньострокової інфляційної цілі передбачається така орієнтовна траєкторія приросту споживчих цін у річному вимірі: на кінець 2015 року – 9%, на кінець 2016 року – 7%, на кінець 2017 року – 5%. Досягненню середньострокової цілі сприятиме передбачений на другу половину 2015 року перехід до монетарного режиму інфляційного таргетування, чому передуватиме реалізація комплексу заходів, спрямованих на створення відповідних макроекономічних, інституційних, організаційних та технічних передумов [6].
Закон «Про Національний банк України» забороняє банку надавати прямі кредити уряду на фінансування видатків державно го бюджету. Здійснювати операції з державними цінними паперами, зокрема купувати їх для формування портфеля цінних паперів, НБУ дозволено лише на вторинному ринку.
Голову НБУ призначає на посаду Верховна Рада України конституційною більшістю голосів за поданням Президента України. Строк повноважень Голови НБУ – сім років. Закон передбачає одноосібну відповідальність Голови НБУ перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність НБУ. Водночас Голова НБУ не може бути обраним Головою Ради НБУ [5].
487
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. Кошторис доходів і витрат має забезпечувати можливість виконання банком його функцій. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету. Щорічно НБУ переказує до державного бюджету значну частину свого чистого доходу. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.
Проведений аналіз правового статусу НБУ з урахуванням світового досвіду дає змогу зробити висновок, що з певними зауваженнями, на законодавчому рівні забезпечується незалежність центрального банку від органів державної влади у монетарній сфері. Що стосується незалежності центральногобанку,якавизначається за коефіцієнтом стабільності керівництва центрального банку, то за цим показником незалежність НБУ перебуває нанижчому рівні порівняно з центральними банками таких країн, якСША, Німеччина, Японія, Росія.
Список використаних джерел:
1.Нацiональний банк України // ЗАТ «Софтлайн».[Електронний ресурс]. –
Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/control/uk/index.
2.Поляков В., Московкіна Л. Структура и функции центральных банков. Зарубежный опыт: учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1996.-192с.
3.Сколотяний Ю. Про що кажуть експерти / Юрій Сколотяний // Дзеркало тижня. – 2007. – ғ4. [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://gazeta.dt.ua/ECONOMICS/pro_scho_kazhut_eksperti.html. Назва з екрану.
4.Центральний банк і грошово-кредитна політика. Навч. посіб./ За ред. Косової Т. Д.Папаіки О. О. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 328 с. 3. Трунин П. В., Князев Д. А., Сатдаров А. М. Анализ независимости центральных банков РФ, стран СНГ и Восточной Европы - М.: ИЭПП, 2010. – 72 с.
5.Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р.
ғ679-XIV (зі змін, і доп.) // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу "Вісник Національного банку України"). –
2001.–С. З-26.
6.Основні засади грошово-кредитної політики на 2015 рік. [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document
Катерина Майборода Науковий керівник: Гатаулліна Е.І., асист.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ЕМІСІЙНА ПОЛІТИКА КОРПОРАЦІЇ: СУТНІСТЬ ТА ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ
В умовах ринкової економіки діяльність будь-якогопідприємства вимагає фінансового забезпечення, а доступ до джерел капіталу євизначальним фактором конкурентної боротьби. Доступ до фінансових ресурсів, щосконцентровані на ринку цінних паперів, є значною перевагою
488
сучасних корпорацій. Проте,емісійна діяльність вітчизняних підприємств на фондовому ринку є складним танеоднозначним процесом, який вимагає науково обґрунтованих підходів та досконалихуправлінських рішень.
Проблеми емісійної політикикорпорацій стали основою досліджень провідних зарубіжних та вітчизняних вчених: З. Боді,Е. Брігхем,Ф. Фабоцці, Ю. Фами, І. Бланка, О. Борщ, А. Борщ, О. Терещенка.
Емісійна стратегія – це частина загальної політики формування фінансових ресурсівпідприємства, яка полягає в залученні необхідного їх обсягу із зовнішніх джерел внаслідоквипуску та розміщення на первинному ринку власних цінних паперів (акцій, облігацій тощо)[1, с. 59].
Розробка емісійної стратегії публічного акціонерного товариства передбачає такі етапи:
дослідження можливостей ефективного розміщення майбутньої цінних паперів;
визначення мети емісії (реальне інвестування, поліпшення структури використовуваного капіталу, намічене поглинання інших підприємств та інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу;
визначення обсягу емісії проводиться розрахунком потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел;
визначення номіналу, видів і кількості емітованих акцій.
Емісія акцій – це сукупність дій емітента щодо здійснення підписки на акції. Успішна емісіякорпоративних прав (акцій, часток), збільшення статутного капіталу залежить від багатьохфакторів, зокрема від стану ринку капіталів, від тенденцій на біржі (для корпоративних прав, якікотируються на біржі), очікувань на майбутні прибутки емітента та інвесторів, а також від
параметрів емісії (обсяг, курс, співвідношення, з яким здійснюється емісія) [2, с. 143].
Емісія акцій виступає зовнішнім джерелом збільшення власного капіталу, а емісіяоблігацій – зовнішнім джерелом зростання позикового капіталу. Згідно з теорієюсубординації джерел американського економіста Г. Дональдсона, при залученні зовнішніхджерел перевага надається борговим інструментам, а в останню чергу – випуску акцій.
Емісійна політика підприємства грунтується на оцінці економічної ситуації, кон‘юнктурифондового ринку, інвестиційної привабливості цінних паперів, яка визначаєтьсяперспективами галузевого розвитку, конкурентоздатністю продукції, що випускається,станом фінансової рівноваги та стабільності підприємства, стадією його життєвого циклу,рівнем рентабельності поточної діяльності та капіталу, менталітетом та професіоналізмомменеджерів і власників, ціною залученого капіталу та її впливу на середньозваженувартістькапіталу [2, с. 112-115].
Емісійний дохід, або аджіо, – сума перевищення доходів, отриманих від емісії (випуску)власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративнихправ). Інакше кажучи, емісійний дохід - це різниця між курсом емісії і номінальним курсомкорпоративних прав. Суми
489
одержаного підприємством емісійного доходу не включаються доскладу валового доходу з метою оподаткування [3, с. 23].
Активізації емісійної діяльності підприємства сприяє:
1)стимулюванню ефективного розвитку вітчизняного ринку цінних паперів,якепередбачає законодавче врегулювання та приведення його у відповідність з міжнароднимистандартами,
2)вдосконалення корпоративного управління в частині стимулюванняефективноговласника;
3)забезпечення прав всіх груп акціонерів і формування досконалої системирозкриттяінформації про фінансовий стан та діяльність емітентів цінних паперів шляхом створенняконсалтингових організацій, діяльність яких має бути спрямована на надання інформаційно-консультаційних послуг ззабезпечення захисту прав інвесторів.
Отже, світовий досвід доводить, що емісія цінних паперів є одним з найбільшефективних інструментів вирішення фінансових і управлінських проблемкомпанії. Проте,емісійна діяльність підприємства охоплює широкий спектр проблем, які виходять за рамкиінвестиційного менеджменту. Якісно проведений підготовчий етап до проведення емісіїзначно підвищує її ефективність та результативність. Подальші дослідження мають бутиспрямовані на вивчення переваг та недоліків проведення додаткової емісії цінних паперівкомпаніями.
Список використаних джерел:
1. Міжнародні та національні стандарти корпоративного управління (збірник принципівта кодексів) [Електронний ресурс] / Міжнародна фінансова корпорація: проект «Корпоративнийрозвиток в Україні». – Режим доступу: http://www.kstil.com.ua/files//documents/CG.pdf
2.Птащенко Л.О. Управління корпоративними фінансами : [навч. пос.] / Птащенко Л.О. – К.: ЦУЛ, 2013. – С. 142–144.
3.Давиденко Н.М. Формування емісійної політики корпоративних підприємств в АПК /Н.М. Давиденко // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія―Економіка і менеджмент‖. – 2011. – Випуск
5/1. – С. 112–115.
4.Куліш Г. Емісійна політика акціонерного товариства / Г. Куліш // Ринок ціннихпаперів України. – 2012. – ғ 1-2. – С. 19-28.
Наталя Матвійчук Науковий керівник: Громова А.Є., асист.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ОСОБЛИВОСТІ НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ
Податки єосновною формою доходу держави, необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві з моменту виникнення держави.В Україні чинним законодавством встановлені такі види податків, обов‘язкових
490