успішного впливу на очікування та вжиття відповідних заходів центральний банк може зміцнити довіру до себе й підтримати свою реальну незалежність
[4 с. 284-289.].
Для кожної країни оптимальний рівень незалежності центрального банку встановлюється в залежності від політичної стабільності в країні та національних традицій. Тому однозначної відповіді на питання, на скільки незалежним повинен бутиЦБ в тій чи іншій країні немає. Проте дане питання є досить актуальним в контексті сучасних тенденцій в державному регулюванні економіки [5, с. 24-28].
З огляду на євроінтеграційну спрямованість України, місце, роль і правові засади діяльності центрального банку необхідно привести у відповідність із принципами ЄС. Відповідно до консолідованої версії Договору про заснування Європейської Спільноти, який вважають основним актом європейського права стосовно врегулювання питання незалежності центрального банку, незалежність є комплекснимпоняттям і передбачає сукупність інституціональної, особистої, функціональної та фінансової незалежності.
Інституціональна незалежність полягає у закріпленні на законодавчому рівні положення, згідно з яким центральний банк є самостійним і незалежним державним органом.
Особиста незалежність Центрального банку передбачає створення умов для неухильного виконання його працівниками своїх обов‘язків. На практиці це означає особливий порядок призначення та звільнення працівників (особливо керівного складу) і заборону займатися їм комерційною діяльністю.
Функціональна незалежність полягає у виконанні центральними банками своїх функцій самостійно без втручання будь-яких органів державної влади і зокрема уряду.
Фінансова незалежність центральних банків визначається достатністю власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання їх функцій, реалізації відповідних програм і забезпечення високого рівня заробітної плати працівників.
Отже, формальнобільшість країн мають політично та економічно автономні центральні банки. Проте, макроекономічна незбалансованість, прагнення уряду отримувати кредити центральних банків і нерозвинена фінансова системастворюють таке середовище, яке призводить до зниження ступеня незалежності центральних банків. З огляду на діяльність НБУ в сучасних економічних умовах можна стверджувати, що підвищення його незалежності буде недоцільним при продовженні сьогоднішньої монетарної політики, що веде до збільшення фінансових махінацій. Тому, для зменшення таких зловживань потрібно внести корективи в чинне законодавство, що регулює діяльність НБУ. Це дозволить самостійно використовувати інструменти грошово-кредитної політики, алеводночас підвищить відповідальність в разі неефективної роботи керівництва Національного банку України перед суспільством та органами державної влади.
Список використаних джерел:
1. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. – К.: Основи,1999. – 963 с.
2. Сколотяний Ю. Про що кажуть експерти / Юрій Сколотяний // Дзеркало тижня. – 2007. – ғ4. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://gazeta.dt.ua/ECONOMICS/pro_scho_kazhut_eksperti.html.
3. Центральний банк і грошово-кредитна політика. Навч. посіб./ За ред. Косової Т. Д.Папаіки О. О. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 328 с.
4.Сліпченко Т.О. Незалежність центрального банку в системі факторів фінансової стабільності / Т.О. Сліпченко // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. – 2012. – ғ 1 (т. 2)– С. 284-289.
5.Козюк В. Незалежність центральних банків у світі макроекономічного аналізу глобалізаційних процесів. // Вісник НБУ. – 2004-ғ7– С.24-28.
Сніжана Передерій Науковий керівник: Британська Н.Н., ст.викл.
Вінницький торгово-економічний інститут КНТЕУ
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ
Механізм медичного страхування в Україні перебуває лише на стадії формування. Медична галузь в Україні немає можливості користуватися перевагами ринкової економіки. Державний бюджет, з якого в даний час фінансується медична галузь, неспроможний покрити навіть половину її потреб. В даний час не існує чіткого уявлення про систему медичного страхування, яка має бути прозорою і зрозумілою для громадськості.
Позитивним явищем останніх років є посилення уваги вітчизняних фахівців до аналізу означених проблем, зокрема Виноградова О., Писанця Е., Поліщука М., Рудня В., Рудого В., Сергєєвої О., Сидорчука О., Сизоненко Л., Фуфаєвої І., Черкесова В., Черненко В., Юрій С.І., Губар О.Є., Базилевич В.Д., Демідов Н.А., Пашков В. Також дана проблематика неодноразово розглядалися і у спеціальних публікаціях директорів та менеджерів самих страхових компаній, медичного страхування України: Гузек А., Сірахов І., Дольник В., Дробязко О. та ін.
Щодо добровільного медичного страхування в Україні, то його популярність рік у рік зростає, про що свідчить ріст як кількості укладених договорів, так і сум страхових платежів. Проте значного поширення на вітчизняному страховому ринку воно ще не набуло, що підтверджує вітчизняна статистика, згідно якої частка послуги добровільного медичного страхування у загальному об‘ємі страхового ринку складає лише 2,6%, при загальній кількості застрахованих даним видом страхування у 2% від загальної кількості населення, в т.ч. індивідуальних страхувальників - менше 1%. Хоча, останнім часом - в умовах кризового розвитку української економіки - на вітчизняному страховому ринку добровільне медичне
страхування поступово завойовує свої позиції, поступаючись за темпами зростання хіба що автомобільному страхуванню.На сьогодні в Україні на ринку добровільного медичного страхування реально працює близько 30 страхових компаній. Найпоширеніші страхові продукти на випадок настання страхової події гарантують виплату страхових сум безпосередньо медичним установам, при ньому забезпечується вибір медичної установи й лікувального персоналу, контроль і експертиза якості лікування, що забезпечує почуття захищеності застрахованим особам. На сьогодні середній рівень виплат при добровільному медичному страхуванні становить понад
60% [3, с. 13].
Разом з тим, економічні умови розвитку ринку добровільного медичного страхування коригуються із розвитком економіки, зміною рівня життя громадян, появою на ринку добровільного медичного страхування нових гравців і тому потребують адекватної оцінки та теоретичного осмислення сучасних основних проблем та перспектив поширення даного виду страхування, що головним чином визначені реаліями вітчизняних економічних умов. Так, за показниками вітчизняного страхового ринку добровільного медичного страхування за період 2012-2014 рр. простежується приріст валових страхових премій з 326396,7 тис. грн. у 2012 р., до 433118,6 тис. гри. у 2013 р. та у кінцевому результаті, до 578254,5 тис. грн. у 2014 р. Проте, така тенденція зростання страхових платежів по ДМС одночасно простежується на ряду із зростанням валових страхових виплат: з 211448,2
тис. грн. у 2012 р., до 297184,4 тис. грн. у 2013 р та до 408819,76 тис. грн. у 2014 р. Загалом, нині в Україні оформити поліс добровільного медичного страхування пропонують, за даними журналу «Експерт Україна», близько 80 страхових компаній, але по-справжньому зацікавлені в цьому виді страхування і роблять на нього ставку тільки близько тридцяти. Серед них «ПРОСТО-страхування», «ІНГО-Україна», «АСКА», «Інкомстрах», «РZU Україна», «Провідна», «АLLIANZ Україна», «Алькона», «Оранта», «Кредо-Класик», а також «Нафтагазстрах» [2, с. 40].
Згідно з українським страховим законодавством, медичне страхування є відмінним від страхування життя, оскільки не передбачає ризик смерті або доживання до певного віку чи до закінчення терміну дії договору, що перетворює його в ризиковий вид страхування.Згідно з українським страховим законодавством, медичне страхування є відмінним від страхування життя, оскільки не передбачає ризик смерті або доживання до певного віку чи до закінчення терміну дії договору, що перетворює його в ризиковий вид страхування.
Основною проблемою є питання управління медичною галуззю, а з іншого боку – фінансове забезпечення страхової медицини. А друге питання більш важливе, це питання пов‘язане з управлінням фінансовими ресурсами, які плануються на утримання охорони здоров‘я в бюджетах.І останнє найважливіше питання – це питання готовності страхових організацій забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування.
Фінансове забезпечення охорони здоров‘я здійснюється з різних джерел: державного бюджету, коштів підприємств і внесків приватних осіб. Базуючись на цьому, виділяють наступні моделі фінансування охорони здоров‘я [1, с. 62].
1.Державна модель фінансується переважно (до 90%) із бюджетних джерел (Великобританія, Канада). На наш погляд, основним недоліком цієї моделі є проблема залучення в охорону здоров‘я коштів із позабюджетних джерел (кошти підприємств, фірм, компаній, працівникам яких установи охорони здоров‘я можуть надавати додаткову медичну допомогу на договірній основі).
2.Бюджетно-страхова модель фінансується за рахунок цільових внесків підприємців; працездатних громадян у фонд охорони здоров‘я і субсидій держави. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%) та ін.
3.Приватнопідприємницька модель фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування (США, Південна Корея, Нідерланди).
Комерційне медичне страхування на окремі види послуг забезпечується приватними страховими компаніями. Більшість полісів оплачують допомогу, пов‘язану з якимось певним захворюванням, і відшкодовують витрати на хірургічні витрачання за своїм вибором, отримання допомоги в приватній лікарні, стоматологічну допомогу або довготривалий догляд (сестринський і індивідуальний догляд) [3, с. 13].
Отже, перспективна система медичного страхування повинна бути поділена на три частини:
1)перша частина – це планування мінімальних коштів в бюджеті, через які забезпечується надання безоплатної медичної доплати для всіх категорій населення;
2)друга частина пов‘язана з введенням ОМС за рахунок коштів суб‘єктів підприємницької діяльності, а також фізичних осіб;
3) третя частина – добровільне медичне страхування – передбачає придбання людиною страхового полісу за рахунок власних коштів[1, с. 65].
Таким чином, за умов відсутності сформованого механізму медичного страхування в Україні, наведений напрямок його подальшого розвитку є надзвичайно доречним. Для досягнення реальної цілісності української системи охорони здоров‘я необхідний час та значні інвестиції. Оскільки система державного медичного соціального страхування є важливою і стратегічною для держави, то необхідно погодитись, що до її впровадження необхідно підійти зважено і конструктивно: розробити і у встановленому порядку затвердити закони та підзаконні акти про медичне страхування громадян; розробити положення про національний і територіальні Фонди медичного страхування і здійснити їх формування, а також захист прав пацієнта на отримання своєчасної і якісної медичної допомоги.
Список використаних джерел:
1.Лівак П. Перспективи впровадження загальнообов‘язкового медичного страхування в Україні/ Лівак П.,/Підприємництво, господарство і право/ Рогова О.– 2013. – ғ1. – С.62-66.
2.Мних М. В. Медичне страхування та необхідність його запровадження в Україні/МнихМ. В./Економіка та держава/Мних М. В. –
2012. – ғ 2. – С. 40-41.
3.Стеценко В.Організаційно-правові засади медичного страхування:зарубіжний досвід і пропозиції для Ураїни/ Стеценко В./Підприємництво, господарство і право/ Стеценко В.– 2014. – ғ1. – С.10-13
Аліна Подольська Науковий керівник: Гарбар Ж.В., к.е.н., доц.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ЕЛЕКТРОННІ ПЛАТІЖНІ СИСТЕМИ МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
Сучасні платіжні системи є важливою частиною економічної і фінансової інфраструктури будь-якої розвиненої країни. Ефективні та безпечні платіжні системи мають вирішальне значення для функціонування економіки і забезпечення фінансової стабільності. Ефективне функціонування платіжних систем, що дозволяє безпечне та своєчасне проведення операцій, робить ключовий внесок в економічний розвиток. Внаслідок світової кризи їх роль для економічної стабільності зросла, і тому дана тема є актуальною.
Вирішенням проблем функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків в Україні займаються вітчизняні економісти А. Савченко, В. Кравець, П. Сенищ, В. Міщенко, О. Махаєва, В. Крилова, Н. Грищук, Б. Д‘яченко, А. Бірюков, Л. Пономаренко, В. Філатенко, А. Страхарчук.
Електронні платіжні системи –призначені для здійснення платіжних операцій з використанням мережі Інтернет. За допомогою платіжної системи можна здійснювати розрахунок за товари та послуги різних проектів і сервісів. Наприклад, оплачувати мобільний зв'язок, комунальні послуги, кабельне або супутникове телебачення, послугиІнтернет-провайдерів, а також різноманітні покупки в Інтернет-магазинах [3].
Згідно з Постановою Національного банку України на території України застосовуються електронні платіжні засоби, емітовані учасниками внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами). Банк для здійснення емісії та еквайрингу електронних платіжних засобів, призначених для використання в Україні та за її межами, має право створювати внутрішньодержавні та міжнародні платіжні системи або укладати договори з платіжними організаціями платіжних систем про членство або про участь у цих системах [2].
Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу.
На території України дозволяється видача готівки в іноземній валюті через каси уповноважених банків-емітентів за електронними платіжними засобами користувачів, яким емітенти відкрили рахунки в іноземній валюті, а також через каси уповноважених банків-еквайрів за електронними платіжними засобами, що емітовані нерезидентами.
Згідно із Законом України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні»еквайринг – послуга технологічного, інформаційного обслуговування розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням електронних платіжних засобів у платіжній системі, а еквайрингова установа – юридична особа, яка здійснює еквайринг [1].
Платіжна система України складається з таких компонентів:
–системи електронних платежів Національного банку України;
–систем автоматизації роботи банків (так звані програмні комплекси «Операційний день банку»;
–внутрішньобанківських платіжних систем;
–систем «клієнт-банк» для розрахунків між клієнтом банку та банком в електронній формі.
Купівля товарів і послуг за допомогою мережі Інтернетстають нормою
всучасному світі.Для здійснення фінансових операцій у мережі Інтернет, окрім традиційних банківських пластикових карток, використовують різні електронні платіжні системи. Найбільш популярними в українському сегменті мережі Інтернетє сервіси WebMoney, Яндекс.Гроші, RBKMoney, Інтернет.Гроші, E-Gold і PayPal.
У табл. 1 наведено перелік платіжних систем які діють в Україні у сегменті мережі Інтернет.
Таблиця 1
Електронні платіжні системи в українському сегменті мережі Інтернет
|
Найменування |
|
Сайт платіжної системи |
|
Найменування країни |
|
|
платіжної системи |
|
|
|
походження платіжної системи |
|
|
CheckFree |
|
www.checkfree.com |
|
США |
|
|
CyberCash |
|
www.cybercash.com |
|
США |
|
|
DataCash |
|
www. datacash.com |
|
Велика Британія |
|
|
NetBill |
|
www.netbill.com |
|
США |
|
|
NetCheque |
|
www.netcheque.com |
|
США/Канада |
|
|
NetChex |
|
www.netchex.com |
|
США |
|
|
DigiCash |
|
www.digtcash.com |
|
Голандія |
|
|
NetCash |
|
www.isi.edu/gost/info/netcash/ |
|
Японія |
|
|
Mondex |
|
www.mondex.com |
|
Велика Британія |
|
|
E-Gold |
|
www.e-gold.com |
|
Швейцарія/США |
|
|
PayPal |
|
www.paypal.com |
|
США |
|
|
WebMoney насьогодні – це найбільш популярний сервіс серед |
користувачів не |
тільки в Україні, але й |
у більшості країн СНД. |
Великакількість Інтернет-магазинів інтегровані в WebMoney, що дає гарантію надійності своїм клієнтам. Але головним чинником популярності сервісу є перевірена безпека платежів.
Електронна платіжна система Яндекс.Гроші – частина пошукової системи Яндекс, завдяки чому й завоювала певну популярність. Протедля українського користувача система не дужезручна, тому що вона призначена для резидентів Російської Федерації, до того ж існує прив'язка електронних грошей до російського рубля.
Система RBKMoney, в основному, орієнтована на російського користувача, так само як і Яндекс.Гроші, вона прив'язана до рубля.
За допомогою системи Інтернет.Гроші можна здійснювати різні фінансові операції в Україні: оплачувати мобільний зв'язок, купувати товари у вітчизняних Інтернет-магазинах, оплачувати комунальні платежі.
E-gold одна з найбільш популярних платіжних систем у світі.Користуватися сервісом можуть жителі різних країн – ніяких обмежень у цьому плані не існує. Це і є головноюперевагою для українських користувачів, оскільки за допомогою E-gold можна здійснювати покупки або продавати що-небудь за кордоном.
PayPal – найбільша електронна платіжна система, у якій зареєстроване більше 150 млн. рахунків в усьому світі. PayPalналежить компанії eBay і тісноінтегрована з відомим Інтернет-аукціоном. Наразі українські користувачі можуть тільки реєструватися в системі й вносити гроші для проведення подальших операцій.
Розрахунки в деяких платіжних системах можуть здійснюватися виключно в національній валюті, у інших – також у іноземній валюті. Можна вирізнити розрахунки, що здійснюються у межах однієї країни, і розрахунки, які виходять за межі однієї країни. Платіжні системи традиційно поділяють на внутрішньодержавні та транскордонні. Внутрішньодержавні платіжні системи здійснюють виключно перекази коштів у межах однієї країни. Транскордонні платіжні системи, крім внутрішньодержавних переказів, також здійснюють перекази коштів у межах двох або більше країн.
Центральні банки самостійно визначають категорії та критерії класифікації платіжних систем залежно від їх ролі. Критеріями віднесення платіжних систем до категорії значущих платіжних систем, зазвичай, є такі:
платіжна система цього виду єдина; платіжна система має велику кількість учасників;
платіжна система здійснює великий обсяг платежів, що складають суттєву частку в сукупному обсязі;
забезпечення платіжною системою врегулювання зобов‘язань учасників інших платіжних систем тощо.
Висновок: Отже, регулювання вітчизняного ринку платежів є не досконалим і потребує поліпшення. Готівкові розрахунки дуже витратні для суспільства. Тому доцільно використовувати електронні платіжні системи, які набагато пришвидшують та полегшують роботу користувачів мережі Інтерет.
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про платіжні системи та перекази коштів в Україні» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2346-14
2.Постанова Національного банку України [Електронний ресурс]. –
Режим доступу:http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=11879692
3.Електронні платіжні системи Інтернету[Електронний ресурс]. –
Режим доступу:http://www.blogs.biz.ua/blog.php?user=judin¬e=189
Ярослав Подорожняк Науковий керівник: Тімошенко Н.М., викладач фінансово-економічних дисциплін
Вінницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ
СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ТА ЇХ ВИРІШЕННЯ ЗА ДОПОМОГОЮ
ЗАСТОСУВАННЯ ФІНАНСОВИХ МЕХАНІЗМІВ
Основними проблемами соціально-економічного розвитку України протягом її незалежності були постійні нестачі фінансових ресурсів, акумульованих в централізованих та децентралізованих фондах, необхідних для виконання державою покладених на неї функцій. Це викликано в першу чергу нерівномірністю розвитку регіонів України, що спричинили утворення макроекономічних диспропорцій.Вони в свою чергу значно зменшують ефективність бюджетного фінансування соціальної сфери.
Також на стан соціальної сфери впливають непослідовність проведення реформ виконавчими органами влади, їх неузгодженою діяльністю, а іноді і бездіяльністю, значні вади в реалізації державної соціальної політики. Все це веде до того що в Україні можна виділити низку основних проблем, які з часом приведуть до кризових явищ в соціальній інфраструктурі:
1)недостатні розміри фінансування соціальної сфери;
2)непослідовність та фрагментарність фінансування;
3)неефективна його структура (основна вага витрат припадає на заробітну плату, що веде до занепаду матеріальної інфраструктури);
4)відсутність стимулів для переходу до децентралізованого фінансування частини соціальних витрат.
Звичайно, держава в теперішніх умовах не в змозі профінансувати усі соціальні гарантії в повному обсязі, тому, на даному етапі просто необхідно реформувати систему соціально-економічного розвитку України.
Невідкладним заходом щодо реформування системи є створення механізму фінансового забезпечення реалізації соціально-економічних інтересів регіону, що передбачатиме виявлення проблем розвитку того чи іншого регіону, стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у сектори регіональної економіки, що здатні наповнювати місцеві бюджети регіону та забезпечити його ефективний розвиток.
Одним з основних елементів фінансового механізму є фінансове забезпечення. Фінансове забезпечення пов‘язане з формуванням цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання. Фінансове забезпечення регіонального розвитку базується на бюджетних видатках, інвестиційних та кредитних ресурсах, і самофінансуванні [1, с.57].
Для визначення ефективності фінансового механізму використовуються індикатори сталого розвитку регіонів. Основними економічними індикаторами є виробничо-економічні, структурні, фінансові, інвестиційні, зовнішньо-економічної діяльності тощо.
Для визначення ефективності фінансового механізму використовуються індикатори сталого розвитку регіонів. Основними економічними індикаторами є виробничо-економічні, структурні, фінансові, інвестиційні, зовнішньо-економічної діяльності, науково-технічного потенціалу.
Соціальні індикатори включають показники боротьби з бідністю (середній рівень доходів населення і ступінь їх диференціації); демографічну динаміку (тривалість життя, рівень фізичного і психологічного здоров‘я людей); сприяння освіті, підготовці кваліфікованих кадрів та інформаційне забезпечення суспільства; захист здоров‘я населення; сприяння стійкому розвитку поселень [3, с.108].
Таким чином, фінансова достатність регіону розглядається як збалансованість його фінансових можливостей та потреб, тобто забезпеченість регіону фінансовими ресурсами, достатніми для реалізації його соціально-економічних інтересів.
Механізми забезпечення фінансової спроможності регіону передбачають задоволення регіональних соціально-економічних потреб на основі досягнення фінансової достатності, дієздатності та стійкості. Обґрунтованість та надійність механізмів забезпечення фінансової спроможності регіону визначається достатнім рівнем реалізації соціальноекономічних інтересів регіону.
Фінансові механізми, за допомогою яких має здійснюватися реалізація соціально-економічних інтересів, повинні відповідати наступним вимогам:
функціонувати в межах чинного нормативно-правового законодавства; забезпечувати надійний захист національних і регіональних інтересів; гарантувати забезпечення потреб та виконання зобов‘язань регіональними суб‘єктами;
давати можливість прогнозувати і вчасно усувати загрози та не допускати несприятливі для фінансової спроможності регіонів явища;
бути гнучкими та швидко адаптуватися до регіональних змін [2, с.196]. Важливими завданнями вдосконалення фінансового механізму забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів у сучасних умовах
функціонування національної економіки України є:
забезпечення наповнення внутрішніх та зовнішніх джерел фінансового забезпечення реалізації соціально-економічних інтересів регіону;
науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання; вдосконалення механізму дії фінансових важелів;
підвищення фінансового контролю на регіональному та державному рівнях;
нормативно-правове забезпечення функціонування фінансового механізму.
Фінансовий механізм регіонального розвитку нині не цілком відповідає потребам суспільства, не забезпечуєв повній мірі реалізації соціальноекономічних інтересів регіону, призводить до неефективного витрачання коштів і, безумовно, є передумовою гальмування соціально-економічного розвитку регіонів.
Реалізація соціально-економічних інтересів регіону за допомогою фінансових механізмів передбачає фінансову спроможність регіону, а також можливість ефективно використовувати свої фінансові ресурси [2, с.197]
Таким чином, важливе значення у створенні дієвого фінансового механізму забезпечення реалізації соціально-економічних інтересів регіонів України має удосконалення регіонального управління шляхом формування стабільної дохідної бази місцевих бюджетів, обґрунтування рівня регіональних доходів і видатків.
Список використаних джерел:
1.Артус М. Фінансовий механізм в умовах ринкової економіки /М. Артус // Фінанси України. – 2005. – ғ5. – С. 54–59.
2.Бик Л. І. Особливості забезпечення реалізації соціально-економічних інтересів регіонів України за допомогою фінансових механізмів/Бик Л. І., Власюк В. Є.// Проблеми економіки.– 2013. – ғ 4. – С. 192–197.
3.Власюк В. Є. Фінансові аспекти упровадження концепції сталого розвитку економіки / В. Є. Власюк // Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. Науковий журнал. – 2011. – ғ6. – С. 107-111.
Аліна Рябокінь Науковий керівник: Бабій Л.С., викладач-спеціаліст вищої категорії економічних дисциплін
Вінницький торговельно-економічний коледж КНТЕУ
ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ
Розвиток світової економіки останніми десятиліттями супроводжується новими процесами, які мають суттєвий вплив на національні економіки тафінансові системи усіх держав. Розвиток фінансових систем багатьох країн ізокрема України обумовлюється не тільки і не стільки національними економічними факторами і внутрішньою політикою урядів, а значною мірою
530
