зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

1)розширити податкові повноваження регіональних органів влади та органів місцевого самоврядування;

2)закріпити відрахування від державних податків за місцевими бюджетами на довгостроковій основі;

3)скоротити масштаби розподілу податкових надходжень між рівнями бюджетної системи.

Таким чином, бюджетний федералізм необхідно більш усвідомлено зближувати із загальною макроекономічною політикою ринкових реформ. Вирішення проблем бюджетного федералізму у кінцевому підсумку дозволить стабілізувати українську державність, підвищити керованість і об‘єктивність національної ринкової економічної системи.

Список використаних джерел:

1. Николаева Т. П. Бюджетна система РФ : учебн.-практ. пособие / Т. П. Николаева. – М. : Изд. центр ЕАОИ, 2010. – 380 с.

2. Савиных Т. С. Бюджетный федерализм: понятие и сущность / Т. В. Савиных // Вестник Сибирского государственного аэрокосмического университета им. академика М. Ф. Решетнева. – 2007. – ғ2. – С. 102-104.

3.Беляев А. В. Модели организации и регулирования межбюджетных отношений в зарубежных странах / А. В. Беляев, Н. М. Турбина // Социальноэкономические явления и процессы. – 2009. – ғ2. – С. 24-29.

4.Бадамшин С. К. Сущность бюджетного федерализма и пути его совершенствования / С. К. Бадамшин, Ю. С. Шарипова, Л. И. Иксанова //

Теория и практика современной юриспруденции:Материалы международной заочной научно-практической конференции, 13 марта 2013 г. − Новосибирск : Изд. «СибАК», 2013. − С. 98-102.

Антон Колосніченко Науковий керівник: Чубатюк В.М., к.т.н., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

УПРАВЛІННЯ ПОЗИКОВИМ КАПІТАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ

Функціонування і розвиток суб‘єктів господарювання завжди супроводжується залученням фінансових ресурсів, що пов‘язано з використанням різних видів капіталу, зокрема позикового, адже на будь-якій стадії розвитку підприємство потребує позикових коштів. Однак, в сучасних вітчизняних економічних і політичних умовах, які супроводжуються інфляційними процесами, високим рівнем фінансових ризиків, політичною та економічною нестабільністю, а також загостренням зовнішньополітичних конфліктів, залучення позикових ресурсів для підприємств стає досить проблематичним завданням. Саме тому на сьогодні особливої ваги набувають питання пошуку нових підходів до забезпечення підприємства оптимальним обсягом позикових ресурсів в необхідні терміни і за прийнятною вартістю.

461

Проблеми управління позиковим капіталом підприємств у своїх працях досліджувало багато науковців, а саме: А. В. Базартинова, Г. І. Базецька, І. О. Бланк, В. В. Бочаров, А. М. Бурганов, С. Л. Жуковська, Р. А. Заворотній та інші. Однак, умови бізнес-середовища постійно змінюються, тому питання управління позиковим капіталом підприємств та вибору джерел фінансування діяльності підприємств залишаються актуальними та потребують подальших досліджень.

Метою дослідження є поглиблення теоретичних і практичних аспектів управління позиковим капіталом підприємств в сучасних умовах.

Позиковим капіталом визнаються кошти, які залучаються для фінансування господарської діяльності підприємств на принципах строковості, поверненості та платності [1].

Позиковий капітал відіграє значну роль в діяльності суб‘єктів господарювання, виступаючи, перш за все, в якості фактору виробництва і, крім того, інструментом залучення додаткових активів для розширення виробничої діяльності.

Позиковий капітал підприємств має низку позитивних характеристик, до яких належать [2, с.971].

1)більш широкі можливості залучення додаткових коштів, особливо при високому рівні кредитоспроможності позичальників;

2)заздалегідь встановлена вартість позикового капіталу (наприклад, у вигляді процента за кредит);

3)вартість позикового капіталу зазвичай нижча вартості власного капіталу;

4)за рахунок залучення позикових джерел підприємства отримують можливість збільшення прибутку.

Однак, використання позикового капіталу має певні недоліки. Залучення позикового капіталу генерує фінансові ризики (кредитні, процентні, інфляційні). Ще однією проблемою є необхідність акумулювання грошових коштів до моменту погашення зобов‘язань, а за їх відсутності – пошук джерел їх поповнення (наприклад, залучення нових кредитів). Крім того, негативним є висока залежність ціни позикових ресурсів від ситуації на фінансовому ринку.

Обґрунтоване залучення позикового капіталу відповідає прийнятій фінансової стратегії підприємства. Варто зазначити, що управління позиковим капіталом вважається однією з найважливіших функцій фінансового менеджменту та являє собою систему принципів і методів розробки та реалізації фінансових рішень, що регулюють процес залучення позикових коштів, а також визначають найбільш раціональні джерела фінансування позикового капіталу відповідно до потреб і можливостей розвитку підприємств:

Управління капіталом підприємства має бути спрямовано на вирішення таких основних завдань [3, с.99]:

1. Формування умов забезпечення темпів економічного розвитку підприємств.

462

2.Підвищення рівня капіталізації підприємств за рахунок позикового капіталу.

3.Планування обсягу позикового капіталу, керуючись факторами збереження фінансової стійкості та строковості фінансування активів.

4.Формування позикового капіталу з позиції альтернативності джерел його формування, забезпечення мінімізації вартості позикового капіталу.

5.Використання позикового капіталу на основі досягнення максимальної ефективності.

6.Оптимізація фінансового ризику, пов‘язаного з використанням капіталу, при певному рівні його прибутковості й вартості.

7.Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємств в процесі їхнього розвитку.

8.Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу.

Загалом управління позиковим капіталом підприємств здійснюється в такій черговості [4, с.5]:

1.Аналіз існуючої практики залучення та застосування позикового капіталу, в результаті якого приймається рішення про доцільність використання позикових ресурсів у сформованих обсягах і формах.

2.Визначення цілей залучення позикового капіталу, при цьому ймовірними цілями залучення позикових ресурсів в майбутньому можуть виступати поповнення оборотних активів, формування відсутніх обсягів інвестиційних ресурсів та інші.

3.Визначення максимального обсягу запозичень у господарській діяльності.

4.Оцінка вартості залучення позикового капіталу з якого буде достатньо для обслуговування бажаного розміру запозичень.

5.Визначення структури позикових коштів, що залучаються на короткостроковій і довгостроковій основі; складу основних кредиторів; формування прийнятних умов залучення запозичень.

6.Забезпечення ефективного використання позикового капіталу і своєчасних розрахунків за ними.

Доцільно відзначити, що ефективне управління позиковим капіталом підприємств залежить від низки зовнішніх і внутрішніх умов. До зовнішніх умов належать: розвиток фінансового (фондового) ринку і його інфраструктури, розвиток кредитно-банківського ринку, інститутів суспільства, акціонерної власності і стійкість грошового обігу. Внутрішніми умовами ефективного управління позиковим капіталом підприємств є: спрямованість на досягнення конкретних цілей, мінімізація транзакційних витрат залучення позикових коштів і комплексність процесу управління позиковим капіталом.

Таким чином, використання позикового капіталу є фактором успішного безперервного функціонування підприємств, що сприяє оперативному скорочення дефіциту фінансових ресурсів, свідчить про високий ступінь надійності серед кредиторів і забезпечує підвищення рентабельності

власного капіталу. Управління позиковим капіталом підприємств

463

проявляється в реалізації оперативних, координаційних, контрольних і регулюючих функцій керування цим процесом, які забезпечують досягнення мети та виконання комплексу цільових завдань.

Список використаних джерел:

1.П(С)БО 11 «Зобов‘язання», затв. наказом Міністерства фінансів України ғ20 від 31.01.2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0085-00.

2.Жуковская С. Л. Основные подходы к анализу источников финансирования деятельности предприятия / С. Л. Жуковская, М. Ч. Оборин

//Фундаментальные исследования. – 2014. – ғ6-5. – С. 969-972.

3.Базартинова А. В. Определение основных подходов управления заемным капиталом предприятия и его целевой функции / А. В. Базартинова

//Наука и Мир. – 2013. – ғ3. – С. 94-100.

4. Бурганов А. Н. Управление заемным	капиталом предприятия /
А. Н. Бурганов // Карельский научный журнал. –	2012. – ғ1. – С. 5-7.

Анна Кошова Науковий керівник: Гнидюк І.В., доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

СТАН ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Одним із важливих питань фінансів є вивчення закономірностей еволюції фінансової системи. Економічна структура будь-якого суспільства не може функціонувати без нормально організованого потоку коштів між державою та виробничими структурами, державою і населенням, між регіонами й окремими державами. У своїй динаміці грошові ресурси утворюють фінансову систему суспільства [1, c.15].

Фінансова система – це сукупність процесів і процедур, які використовуються керівництвом країни для здійснення фінансової діяльності країни, контролю та звітності. Ці заходи включають у себе запис, перевірку та своєчасної звітності операцій, які впливають на доходи та витрати державного бюджету, активи і пасиви країни.

На сучасному етапі ця тема є досить актуальною, адже останні декілька років стали справжнім випробуванням для фінансової системи України. Зміна бюджетного законодавства та кардинальне реформування податкового законодавства на фоні світової дестабілізації значно загострили питання ефективного функціонування економіки країни. Особливо нестабільний стан фінансової системи України спостерігається в сьогоденні [2, c.12].

Варто звернути увагу на те, що в Україні все ще не вирішеним залишається питання ефективного акумулювання фінансових ресурсів до бюджетів різних рівнів. Системна нестача власних фінансових ресурсів призводить до зростання запозичень і, як наслідок, приросту боргового навантаження на господарюючих суб‘єктів.

464

У даних умовах функціонування фінансово-економічної системи потребує розробки нових та реформування існуючих інститутів управління фінансовою системою. Одним з напрямів реформування фінансової системи є побудова нового фіскального простору як інструмента економічного розвитку держави, тому фінансова система повинна бути гнучка, динамічна, саморегульована. Держава повинна знайти оптимальний підхід до реструктуризації, керувати розвитком і забезпечувати стабільність всієї системи.

Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків.

Першочерговими завданнями розвитку фінансової системи в Україні є: створити групу потужних банків; зменшити податковий тиск; упорядкувати фінансові потоки;

розпочати структурно-інституційні перетворення банківської системи, ефективну реорганізацію підприємств[3, c.20].

Розглянувши сучасний стан фінансової системи, потрібно зробити висновок, що функціонування кожної зі складових фінансової системи держави можливе лише за умов чіткого законодавчого урегулювання їхньої взаємодії та якщо вони доповнюють одна одну.Для виходу України на новий рівень економічного розвитку необхідна така модель політико-економічної стратегії, яка відповідала б європейській інноваційно-інвестиційній моделі розвитку економіки.

Список використаної літератури:

1.Миргородська Л.О. Фінансові системи зарубіжних країн: Навчальний посібник / Л.О Миргородська – К.: Центр учбової літератури, 2008. – с.320

2.Полозенко Д. В. Фінансова система України і бюджетний процес : сутність та шляхи їх удосконалення / Д. В. Полозенко – 2010. – ғ 11. – с.25.

3.Єфименко Т. І. Формування фіскального простору економічних реформ / Т. І. Єфименко – 2011. – ғ 4. – с.23.

Яна Кровіцка Науковий керівник: Громова А.Є., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ:СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Система оподаткування в Україні істотно впливає на формування дохідної частини бюджетів всіх рівнів, які утворюють державну скарбницю країни.Діюча на сьогодні податкова система є однією з найзаплутаніших у правовій системі України. Наша країна має складне законодавство, деякі законодавчі акти недостатньо узгоджені і суперечать один одному. Як показує практика, зміни, що вносяться до Законів України з питань оподаткування, сприяють появі нових проблем.

465

Удосконалення податкової системи України становить у сучасних умовах одну з актуальних проблем. Від її вирішення залежить наповнення державного бюджету, подальше розгортання підприємництва, інвестування важливих галузей народного господарства та соціальний захист населення. Недоліки податкової системи негативно впливають на регулювання економічних процесів у ринкових умовах, призводять до тінізації економіки. Водночас, трансформація податкової системи неможлива без виявлення причин та детермінантів її недосконалості.

Система оподаткування – це сукупність взаємопов‘язаних і взаємообумовлених податків, зборів, внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов‘язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу [5, с.37].

До основних елементів системи оподаткування відносять: суб‘єкт податку, об‘єкт оподаткування, джерело сплати, база оподаткування, масштаб вимірювання, ставка податку (натуральні, процентні), податкові пільги, норма оподаткування, податкові канікули, податкове право, податковий звіт, податковий період, податковий кредит, податковий тиск, податкове розслідування, ухилення від сплати податків, податкові правовідносини.

Обов‘язковими якостями податкової системи є: максимально можлива для платників податків простота сплати податків; «соціальна справедливість» (порядок сплати податків повинен бути прогресивним, тобто особи, які одержують великі прибутки, мають відповідно сплачувати податків більше, ніж особи з мінімальним або низьким обсягом прибутків; неможливість ухилення від сплати податків [4, с. 58].

Податкова система України є досить молодою і тому існують деякі недоліки в її функціонуванні, які значною мірою впливають на економічну ситуацію у країні.

Ефективність податкової політики країни визначається надходженням податків до державного бюджету України. Обсяг податкових надходжень представлений у табл. 1.

Таблиця 1

Обсяг податкових надходжень до державного бюджету України за

2011– 2014 рр. (млн. грн.)

			З них
	Податкові	Податок
Рік	надходження	на прибуток	ПДВ	Акцизний	Мито
		підприємств		податок
2011	261605,0	54739,4	130093,8	33011,2	10462,8
2012	346054,0	55349,7	184785,8	27417,9	12985,8
2013	339180,3	54 318,4	181716,9	26362,6	13264,6
2014	356 957,7	39 941,9	189 240,5	35054,5	12 388,6

За 2011 – 2014 роки притік податкових надходжень був нерівномірним. У 2011-2012 році простежувалася позитивна динаміка надходжень до

466

державного бюджету, але в 2013 відбувається тенденція до зменшення податкових надходжень. А в 2014 році знову простежується тенденція до збільшення податкових надходжень. Це є свідченням того, що податкова система залежить від економічної ситуації у країні[1].

Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірні податкові навантаження і, як результат, призводять до збільшення тіньового сектору економіки, ухилення від оподаткування, зменшення податкових надходжень. За результатами дослідження «Ведення бізнесу 2013»Україна не тільки поліпшила свої позиції, а й увійшла в список з 23 країнсвіту – найбільших реформаторів умов ведення бізнесу в 2011-2012[3,c. 161].

Крім того, Україна увійшла до списку країн-лідерів зростання рейтингу серед країн СНД поряд з Вірменією (+18 позиції до 32 місця), а також скоротила на 9 позицій своє відставання від Російської Федерації, зайняла 112 місце в рейтингу Doing business 2013. Україна також потрапила в перші 25 країн, що досягли найбільшого прогресу за останні роки у спрощенні умов ведення бізнесу[1].

Податкова система України на сьогодні повною мірою не може забезпечити реалізацію цілей і прав як державної політики, так і платників податків. Цілий ряд недоліків, які були допущеніпри створенні системи оподаткування, призвели до того, що податки не можуть повноцінно виконуватисвої основні функції, а саме фіскальну, соціальну та регулюючу. Сфера матеріального виробництва практично пригнічена податками, призводить до скорочення оподатковуваних зборів, а отже,до зменшення бюджетних надходжень.

Проблемою податкової системи України є також її нескоординована структура податків. Існування великої кількості податків і зборів призводить до того, що питома вага багатьох з нихв податкових зборах становить менше 1 %. Ці податки не сильно впливають на поповнення бюджету, а тільки є додатковою статтею витрат на їх збір.

Тому для усунення цих проблем 28 грудня 2014 року уряд країни вніс зміни до Податкового кодексу України, згідно з якими[2]:

До загальнодержавних податків належать:податок на прибуток підприємств;податок на доходи фізичних осіб;податок на додану вартість;акцизний податок;екологічний податок;рентна плата;мито.

До місцевих податків належать: податок на майно;єдиний податок.

До місцевих зборів належать: збір за місця для паркування транспортних засобів;туристичний збір.

Що стосується податкового навантаження в Україні, то проблема його нерівномірного розподілу серед суб'єктів залишається актуальною. Податкові навантаження несуть на собі підприємства, які позбавлені податкових пільг. Аналіз показників демонструє, що підприємства, які працюють тільки на внутрішньому ринку, не мають податкової пільги і не ухиляються від сплати податків.

Проаналізувавши стан сучасної системи оподаткування України, можна зробити висновок, що вона має серйозні недоліки, а саме: нестабільність

467

податкової системи; часті зміни в законодавчих актах по окремих податках негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності; відсутні єдині і порівняно стабільні нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.

Регулювання сучасних економічних відносин в Україні вимагає гнучкої податкової політики держави, яка дала б можливість оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами підприємництва. Для створення оптимальної системи оподаткування необхідно керуватися такими основними принципами, як соціальна справедливість, економічна ефективність, стабільність, гнучкість. У наш час, є велика необхідність надалі досліджувати розвиток оподаткування в Україні, бо саме нам і нашим поколінням прийдеться вирішувати всі неузгодженості з податковою системою.

Список використаних джерел:

1.Офіційний сайт Міністерства фінансів Украйни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/

2.Податковий кодекс України Украйни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

3. Пятак В. В. Проблеми та перспективи розвитку оподаткування в Україні / В. В. Пятак // Управління розвитком. – 2014. – ғ 4(167).– С.161162.

4. Сідельникова Л.П. Оподаткування суб‘єктів підприємництва: навч. посібник / Л. П. Сідельникова, Т. В. Чижова, Я. В. Якуша. – К.: Ліра-К, 2013

–424 с.

5.Сідельникова Л.П. Податкова система: навч. посібник / Л.П. Сідельникова, Н.М. Костіна. – К.: Ліра-К, 2012 – 576 с.

Тетяна Кузьмінець Науковий керівник: Гатаулліна Е.І., асист.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ДЕРЖАВНЕ КРЕДИТУВАННЯ МОЛОДІЖНОГО ЖИТЛА

Квартирне питання для багатьох людей було і залишається найважливішою проблемою. Особливо це стосується молодих сімей. На даний час в Україні з придбанням нерухомості а саме житла, пов‘язано багато проблем, які насамперед виникають через завищені ціни на квартири і неплатоспроможне населення. Але існує декілька варіантів вирішення цієї проблеми. Серед них можна зазначити такі як іпотечне житлове кредитування, кредити на житло і т.д. [1].

Кредити з іпотечним забезпеченням виступають у світовій господарській практиці одним з базових засобів фінансування інвестицій в нерухомість. Їх роль для сучасної економіки полягає у зростанні загальних обсягів та прибутковості інвестицій у нерухомість; підвищенні ліквідності капіталу, вкладеного у нерухомість; забезпеченні доступності для придбання житлової нерухомості; впливі на циклічність розвитку житлового сектора;

468

інвестуванні реального сектору економіки [2, с. 15]. Особливу увагу питанню забезпечення молодих сімей житлом приділяє Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Робота над програмою забезпечення молоді житлом розпочалася ще в 1992 році з метою сприяння проведенню державної житлової політики [1].

Фондом була розроблена, а Кабміном України затверджена, Державна Програма забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки, згідно якої розв'язання проблеми забезпечення житлом молоді насамперед повинно сприяти покращанню демографічної ситуації, створити необхідні умови для поліпшення соціально-побутового та економічного становища молодих сімей. Ця Програма спрямована на створення додаткових умов для забезпечення молоді житлом, активізації інвестиційної діяльності у сфері житлового будівництва для молодих сімей та одиноких молодих громадян[3].

Кабінет Міністрів на засіданні 24 жовтня затвердив нову Державну програму забезпечення молоді житлом на 2013-2017 роки, яка спрямована на подолання тенденції до стрімкого скорочення населення, створення додаткових умов для забезпечення молоді житлом, активізації інвестиційної діяльності у сфері іпотечного кредитування та житлового будівництва для молодих сімей і одиноких молодих громадян.

Програма розвитку кредитування молодіжного житла за 2014-2017 роки не змінилися, в порівнянні з попередньою програмою за 2002-2012 роки [6].

Джерелами фінансування виконання заходів Програми є кошти: державного бюджету; місцевих бюджетів, насамперед бюджетів районів та міст обласного значення;

коштів підприємств усіх форм власності, громадських організацій та інших юридичних осіб (за їх згодою), зацікавлених у її реалізації; кредитів банків; коштів населення.

Розподіл і виділення коштів державного, обласного та місцевих бюджетів здійснюється виходячи з наявних можливостей при їх затвердженні на відповідні роки, згідно з видатками за функціональною структурою на:

надання пільгового довгострокового кредиту молодим сім‗ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла;

витрати, пов‗язані з наданням та обслуговуванням пільгових довгострокових кредитів, наданих сім‗ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла;

часткову компенсацію відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім‗ям та одиноким молодим громадянам на будівництво і придбання житла [7,c. 171].

Програмою передбачено залучення впродовж 5 років з державного, місцевого та інших джерел коштів у сумі 5460 млн. гривень, що дасть змогу забезпечити житлом у середньому до 3350 молодих громадян щорічно. Таким

469

чином, завдяки участі у цій програмі більш, ніж 16 тис. молодих сімей і одиноких молодих громадян, зареєстрованих у фонді на отримання пільгових кредитів, зможуть отримати власне житло [6].

Основні завдання Державного фонду: удосконалення системи пільг щодо забезпечення житлом молодих сімей, особливо багатодітних, інших соціально незахищених категорій, розширення обсягів будівництва житла для молоді та подальший розвиток довгострокового кредитування на будівництво (реконструкцію) та придбання житла для молодих сімей та одиноких молодих громадян, залучення з цією метою додаткових позабюджетних джерел фінансування.

Мають право отримати пільгові довготермінові кредити: сім‘я, в якій чоловік та дружина віком до 35 років включно;

неповна сім‘я, в якій мати (батько) віком до 35 років включно мають неповнолітніх дітей (дитину);

одинокі молоді громадяни віком до 35 років включно.

Розмір кредиту на придбання житла визначається регіональним відділенням Фонду, виходячи з нормативної площі житла та експертної оцінки. При відмові від кредиту кредитна угода між регіональним відділенням та позичальником розривається, позичальнику повертається перший внесок та гроші, сплачені ним за рахунок погашення кредиту, крім відсотків за користування ним, та пеня, а також страховий внесок [5].

Можна зробити висновок про те, що Україна наближується до західних стандартів іпотечного кредитування, особливо за неціновими факторами: близькі до нуля перші внески, іпотечні продукти, що не передбачають штрафів за дострокове погашення, більші строки кредитування. Однак покращення якості іпотечних послуг та зниження ставок не зроблять житло у кредит доступнішим для молоді. Цю проблему повинна вирішувати держава, оскільки головна різниця між вітчизняними та західними ринками не в самій іпотеці, а в неспівставленості вартості житла та доходів українських громадян. Влада повинна виступити повноцінним учасником ринку та деформувати попит, викинувши на ринок дешеве житло. Іпотека не може бути єдиним виходом в цьому питанні.

Список використаних джерел:

1.Постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію житлового кредитування населення України» від 2 червня 2000 року ғ 885. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon.rada.gov.ua

2.Чубук Л. П. Іпотека у системі фінансування ринку нерухомості України

//Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. – ғ 2. – С. 15-20.

3.Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2002 р. ғ 1089 «Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.osvita.org.ua.

4.Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву

//www.molod-kredit.gov.ua.

5.Положення «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів

молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво

470