7.3. Життєдіяльність людей літнього віку

Життєдіяльність людей літнього віку. Старіння — це природний процес, який спочатку виявляється непомітно, а з роками прискорюється.

Основою фізіологічних змін в старості є виснаження органів, призупинений обмін речовин, погіршення діяльності біологічних адаптаційних механізмів.

Зменшуються м'язова сила і витривалість, підвищується стомлюваність. Фізична витривалість зменшується на 7% в 50 років, в 60 років на 37%, порівняно з рівнем, досягнутим до 40 років. Між 40 і 50 роками у багатьох починає розвиватися короткозорість. Некоригований за допомогою окулярів зір може привести до головного болю, загальної стомленості. У літньої людини болезненней відбувається адаптація до зміни освітлення. Гострота слуху починає знижуватися з 45-50 років. Погіршується гнучкість і рухомість хребта і суглобів. При втомі зменшується глибина дихання, життєва місткість легенів починає знижуватися вже з 20 років. Продуктивність серця (хвилинний об'єм) з віком знижується. У літніх людей поступово зменшується твердість кісток (остеопороз), що в похилому віці може привести до появи болю в кістках. Шкіра поступово втрачає пружність і гладкість, еластичність і ніжність, з'являються зморшки і мішки під очима, стає зів'ялою шкіра підборіддя.

З віком поступово зменшуються запаси психічної адаптаційної енергії. Його виявляється в тому, що старі люди важко переносять вимушену відмову від звичок, без особливого задоволення сприймають нові думки або використовують нові методи у свій професійній діяльності - старіюча людина не любить змін у своєму безпосередньому оточенні і важче до них звикає.

З повікою знижується сенсомоторна реакція, швидкість словесної реакції. Емоційне життя людей похилого віку, з одного боку, більше статична, тобто не відрізняється такими проявами емоцій, як в молодості, з іншого - старі люди вимагають більше турботи, уваги, розуміння.

Відповідно до соціологічних досліджень вихід на пенсію дуже сприймають працівники низької професійної кваліфікації, вузькі фахівці і самотні. Подібні зміни в житті можуть стати психо-социальними чинниками ризику : дуже збільшується їх негативний вплив, це погіршує нормальне старіння і виникає небезпека патологічної старості. З'являються страх, депресія (особливо в уранішні і передобідні години), почуття неповноцінності, руйнуються надії, частіше згадується минуле, пропадає бажання що-небудь робити. Врешті-решт, людина підкоряється долі.

Старіюча і стара людина повинна підготуватися до того, що стане іншим. Щось болітиме, турбувати, псувати настрій, можуть виникнути легені і серйозніші недуги, з якими потрібно звикати жити.

Процес старіння, обумовлений генетичними чинниками, даними людині від народження, зовнішніми - від довкілля. Взаємодія цих чинників зумовлює неповторність кожної людини, а тому і різні темпи старіння.

Старість і старіння характеризується календарним, демографічним, пенсійним і функціональним віком.

Календарний, вік людини дорівнює кількості прожитих років і ділиться на такі вікові групи: середній вік — 45-59 років; рання старість — 60-72 роки; старість — 73-89 років; довголіття — 90 років і старше.

Демографічний вік обумовлений впливом соціальних чинників і відображає відсоток людей цього календарного вік відносно іншого населення регіону.

Пенсійний вік встановлюється державою. При визначенні пенсійного віку виходять з кількості прожитих років. Чоловіки виходять на пенсію після 60 років, а жінки - після 55 років у Болгарії, Угорщині, Україні, Італії, чоловіки після 65, а жінки після 60 років - у Бельгії; Німеччині, Польщі, Австрії, а в Швеції і чоловіки і жінки стають пенсіонерами після 65 років.

Людина, яка досягла пенсійного віку, не повинна прямувати на пенсію. Це дуже важливо для самоствердження - як з причин економічного характеру, так і по психологічних і іншим причинам. Фахівці не рекомендують кидати роботу несподівано. Досвід, уміння, знання старших стають прикладом наступним поколінням. У зв'язку з цим соціологи рекомендують, щоб людина пенсійного віку працювала за фахом по можливості довше, бажано не на керівній роботі, яка вимагає швидкості ухвалення рішень і величезної психічної напруги.

Функціональний вік - спосіб життя, перенесення хвороби, стресової ситуації, викликаних порушеннями нормальних взаємовідносин між людьми, кваліфікація, освіта, фізична, психічна і інтелектуальна активність або пасивність.

Визначити календарний, демографічний або пенсійний вік легко, а для визначення функціонального віку немає ні спеціальних тестів, ні певних критеріїв. Один з кращих способів загальмувати процес старіння - продовжувати професійну діяльність відповідно до індивідуальних, інтелектуальних і фізичних можливостей. Чим більше часу людина присвятила своїй освіті, чим вищим буде рівень її професійної кваліфікації в зрілому віці і тим меншими будуть темпи старіння і коротше функціональний вік.

Люди похилого віку при правильній організації роботи, при умілому забезпеченні життєвих умов здатні досить довго бути корисними для суспільства. Доведено, що у психічно здорових людей похилого віку до 80 років не спостерігається значного зниження інтелекту. Інтелект, психомоторні здібності і здібності до навчання в старості практично не змінюються.

Психічний стан і інтелектуальні здібності в старості залежать головним чином від двох чинників: освіти і рівня професійної кваліфікації. Чим вище рівень освіти людини, тим краще зберігається інтелект до похилого віку. У людей з високим рівнем освіти і широкими знаннями інтелект не лише не зменшується, але в деякому розумінні навіть зростає. Наприклад, здатність до абстрактних і філософських суджень краще всього виявляється у людей похилого віку, особливо між 50-80 роками. Якщо в зрілому віці творча діяльність була нормою життя, то ця людина зазвичай продовжує займатися нею до глибокої старості.

Говорять, що старі люди чинять опір усьому новому (неофобія), оскільки вже не здатні сприймати нову інформацію. Це не відповідає дійсності. Механічно заучуючи відомості люди старшого покоління, запам'ятовують гірше, зате логічно побудований матеріал, засвоюють легко - іноді навіть швидше, чим молоді. Отже, вченість не лімітується віком, а залежить від тренування інтелектуальних здібностей упродовж усього життя. Той, хто перестав вчитися і займатися самоосвітою в 25 років, вже інтелектуально постарів. Той, хто постійно вчиться, психічно і інтелектуально є молодим і до глибокої старості.

Розумова праця дуже енергоємна. Тому літні люди не усвідомлюють, що знаходячись під психічним навантаженням, вони швидше стомлюються і вимагають частого і тривалого відпочинку. Для літніх людей потрібно створити режим роботи і відпочинку, який відповідав би їх функціональному стану.