29. Що таке цивілізація? Назвіть ознаки цивілізації

Поняття цивілізація (від лат. civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазі суспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

Цивілізація – це сукупність різноманітних зв`язків між культурними, соціально-економічними, політичними, правовими факторами, що характеризують більш високий стан розвитку суспільства і означає впорядкованість суспільного устрою, забезпечує більш комфортні, ніж за часи дикості і варварства, умови людського щастя.

Ознаки цивілізації:

Держава, писемність, розподіл на класи, розподіл на фізичну/розумову працю, урбанізація, спільні духовні цінності, ментальність,

Самуель Гантінгтон визначає цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу, як найширший рівень культурної ідентичності людей. Наступний щабель становить вже те, що відрізняє рід людський від інших видів живих істот. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об'єктивного порядку, таких як мова, історія, релігія, звичаї.

30. Визначте зміст поняття глобалізації

Глобалізація – це сукупність економічних, соціальних, технологічних, політичних і культурних явищ та процесів, спричинених змінами у світовому виробництві, споживанні й торгівлі. Це також інтенсифікація всесвітніх суспільних зв’язків, які охоплюють найвіддаленіші куточки земної кулі і події, що трапляються в одному місці, впливаючи на ситуацію в іншому.

Саме посилення взаємних зв’язків і залежностей та вразливості як окремих людей і їх спільностей, так і держав, що набуло до початку ХХІ ст. справді глобального масштабу, є основним об’єктивним змістом феномену глобалізації.

У документах ООН глобалізація розглядається як немуничий процес формування загальних принципів облаштування суспільного життя, що є прийнятними для світової спільноти і об’єднують усі країни світу.

31. Ідеї про сутність людини у європейській філософії.

(Так як точний період не зазначений пишу суто по європ. філософам, їх ідеї) З часів Декарта у главу кута визначення сутності людини лягла здатність до мислення, адже раціоналізм всю специфіку буття людей бачить саме в розумі. Якщо Декарт при цьому бачив у зв’язку між фізичним і духовним компонентами якийсь психофізичний паралеллизмом, то Лейбніц вважав їх нероздільними. Епоха Просвітництва, завдяки Ламетрі, подарувала нам такий афоризм, як «людина-машина», оскільки французький філософ вважав, що душа тотожна свідомості, реагує на зовнішні і внутрішні стимули. Кант виходить з дуалістичного розуміння розумного буття, що відноситься до різних «всесвітам» – природної необхідності і моральної. Він називає фізіологією все, що робить з людини природа, і прагматикою – те, що це розумна істота робить або здатне зробити з себе саме. Гердер говорив, що людина – це перший вольноотпущеннік природи, оскільки його почуття не настільки регламентовані, як у тварин, і здатні творити культуру. Сутність людини за Гегелем полягає в саморозумінні Абсолютної Ідеї. Спочатку вона усвідомлює себе як суб’єктивний (антропологія, феноменологія, психологія); потім – як об’єктивний (право, мораль, держава), і, нарешті, як абсолютний Дух (мистецтво, релігія і філософія). Фейєрбах, критикуючи Гегеля, розуміє людину як чуттєво-тілесну істоту. Марксизм же підходить до пояснення природного і соціального в «гомо сапієнс» на підставі принципу діалектико-матеріалістичного монізму, вбачаючи в ньому продукт і суб’єкт суспільно-трудової діяльності. Головне – це соціальна сутність людини, оскільки він являє собою сукупність всіх суспільних відносин, говорив Маркс. XIX століття збагатив антропологію ірраціональними концепціями, що висувають на перший план сутності і сили, що лежать поза мислення (почуття, воля та інше). Пріоритетною в даній сфері Ніцше вважає гру життєвих сил і емоцій, а не свідомість і розум.