42. Яку роль здатна відіграти особистість в історії ? Чи існують межі свободи дії особистості ?

Історична особистість– це людина, що залишила певний слід в історії життя народу, держави, людства. Як правило, це державні чи громадські діячі, політики, що очолюють певні рухи. Діяльність історичної особистості має як позитивний так і негативний характер, завдяки чому вона залишає як світлу, так і ганебну пам'ять. Роль особистості в історії надзвичайно велика. Вона може впливати на перебіг історичних подій, зумовлювати їх прискорення чи уповільнення. Видатні особистості, як правило, згуртовують навколо себе маси, запалюють їх передовими ідеями, організовують як суспільно творчу силу.У соціально-політичній сфері роль особистості виявляється рельєфно. Міждержавні зіткнення, національні стосунки, революційні події формують потребу в організації мас під єдиним гаслами, прапорами, ідеями. Цю функцію бере на себе політична партія чи громадський рух, які із своїх рядів висувають талановитих організаторів., керівників. Завдяки власним якостям вони виділяються з маси, посідають місце, що дає їм можливості визначати завдання, приймати рішення, активно діяти і вести за собою маси. В економічній сфері видатна особистість організовує процес реформування економіки і переведення її на більш ефективніший рівень функціонування. Не менш важливу роль відіграє особистість у сфері культури, духовного життя суспільства. Особливо відчутна роль видатної особистості. Обдарованість та талант – досить рідкісний дар. Він не вміщується в межах загальноприйнятого, а відкриває нові горизонти, часто суперечить традиціям, започатковує нові форми культурно – духовного творення. Разом з тим талант і його рідна сестра – геніальність зростають на плодовитому ґрунті народної творчості, з глибин народної культури. Яскравим прикладом цього є творчість поета, художника, філософа та громадсько-політичного діяча України Т.Г. Шевченка. Його твори – глибоко народні. Їх витоки в народних думах та прагненнях, почуттях та стражданнях. Т.Шевченко відродив національну самосвідомість українського народу, зберіг і дав життєвий подих пригніченій царатом національній мові.

43)Визначте специфіку духовного виробництва та його значення для духовного розвитку суспільства

Духовне виробництво і духовне життя суспільства

Духовне життя суспільства - це сфера суспільного життя, що визначає в сукупності з економічною та соціально-політичним життям специфіку даного суспільства у всій його цілісності. Вона включає в себе всі духовні освіти, в тому числі духовну культуру в усьому її різноманітті, форми і рівні суспільної свідомості, неоформлені стихійні й не цілком усвідомлені настрої, звички і т. д.

Духовна культура представляє собою лише певний бік, "зріз" духовного життя, у відомому сенсі її можна вважати ядром духовного життя суспільства. Духовна культура має складну структуру, включаю щів наукову, філософсько-світоглядну, правову, моральну, художню культуру. Особливе місце в системі духовної культури займає релігія. З огляду на складність одночасного сприйняття відразу всіх складових духовної культури, спробуємо з'ясувати загальну основу, яка об'єднує в єдине ціле всі її сторони, а саме: що розуміється під культурою в цілому.

У самому широкому сенсі цього слова культуру можна розглядати як розвивається сукупність матеріальних , політичних і духовних досягнень людства, що характеризують певний спосіб суспільно-практичної діяльності людей на кожному історичному етапі розвитку суспільства. Кожен етап розвитку людської історії характеризується своїм, притаманним лише йому рівнем матеріальних, політичних і духовних потенцій і досягнень людства, всіх його відносин з дійсністю: економічних, політичних, теоретичних, моральних, естетичних і т. д.

Зберігаючи і передаючи найрізноманітнішу інформацію про життєдіяльність пройшли поколінь, культура є одночасно і результатом, і засобом розвитку особистості і суспільства.

Іншими словами, культура - це історично визначений спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, зафіксований, що функціонує і розвивається в продуктах матеріального і духовного праці, в системі соціальних норм і цінностей, а також відповідних організацій та установ, в сукупному відношенні людей до природи, між собою і до самих себе.

Духовна культура в ряду явищ культури займає особливе місце . Вона наростає на основі суспільного буття, пронизує всі його сфери і надає активний вплив практично на всю життєдіяльність людини і суспільства. Як відображення суспільного буття вона несе на собі відбиток характерних рис епохи і певної суспільно-економічної формації, інтересів і потреб великих соціальних спільнот і соціальних шарів. Таким чином, духовну культуру можна розглядати в цій якості як щось єдине ціле, властиве нації, державі, регіональній групі держав.

У суспільстві духовна культура виявляється через процес освоєння цінностей і норм попередніх поколінь, виробництво та розвиток нових духовних цінностей. Будучи включеними в буття людини та суспільства, в матеріальну і духовну життя, вони грають істотну роль у соціальній діяльності з освоєння й перетворення світу, служать своєрідними орієнтирами в цьому процесі. Головна мета і головна функція духовної культури полягає у формуванні певного типу людської особистості в інтересах суспільства, в регулюванні поведінки людини в процесі його взаємовідносини з суспільством собі подібних, з природою і навколишнім світом. З цього випливає і інша функція духовної культури - формування пізнавальних здібностей особистості. Духовна культура суспільства знаходить своє вираження в різних формах і рівнях суспільної свідомості, в освоєнні та збагаченні світу духовних цінностей.

При наявності ряду спільних моментів з матеріальним виробництвом духовне виробництво має свою специфіку. Предметом праці в ньому виступають не лише природа і природні речовини, але й суспільний прогрес в усьому багатстві його соціальних зв'язків, людське мислення і діяльність людей. Вельми своєрідні і суб'єкт духовного виробництва, і знаряддя його діяльності. У суспільстві формується особливий соціальний прошарок професіоналів, зайнятих створенням духовних цінностей. У масі своїй це представники інтелігенції.

Але створення цінностей духовного життя, духовна культура взагалі не можуть розвиватися поза народу, який і є її основним творцем і споживачем. Таким чином, духовна культура розвивається народом. Кращі зразки духовного виробництва, отримавши соціальну оцінку, входять до фонду духовної культури соціуму, стають його надбанням. Споживаючи духовні цінності, людина формується як особистість і в цій якості виступає і як об'єкт, і як суб'єкт духовного виробництва. Для духовного формування використовуються система освіти, виховання, засоби комунікативного впливу і т. д. Важливу роль грає і самостійне засвоєння суб'єктом духовних цінностей, самоосвіта і самовиховання.