13)Чому Масуда та Шелер вважають людину парадоксальної антиприродною істотою?

Макс Шелер (1874 — 1928) — основоположник філософської антропології, німецький філософ. На його думку, усі центральні проблеми філософії можна звести до питання про сутність людини. В пошуках відповіді на нього мислитель розробив широку програму філософського пізнання людини в усій повноті її буття. Згідно з цією програмою філософська антропологія повинна поєднати конкретне наукове, предметне вивчення різних сфер буття людини з цілісним, філософським його осмисленням, стати наукою про метафізичне походження людини, її фізичних, психічних і духовних потенцій.

Таким розумінням філософської антропології М. Шелер прагнув зняти обмеженість у вивченні особи, характерну для більшості наук, які, займаючись людиною, більше затемнювали уяву про неї, ніж просвітлювали її сутність. На його думку, людина у своїй конкретності докорінно відрізняється від інших живих істот, а тому потрібно розглядати те, що у неї спільне з ними, але так, щоб воно пізнавалося у загальному на відміну від специфічного, пов'язаного з цією загальністю, де історія антропології є лише історією пізнання людиною самої себе, введення до антропологічної проблеми. Треба відкинути всі теорії і привчити себе дивитися на істоту, що зветься людиною, з відчуженістю і подивом, звернутися до конкретного наукового знання, бо лише в такий спосіб можна досягти певного результату. Сам Шелер вдався до біологічного і психологічного знання, спираючись на яке і порівнюючи людину і тварину, вивів специфічність першої. Однак, щоб з'ясувати сутність людини з допомогою наукового знання, М. Шелеру все ж таки довелося звернутися до метафізики.

Вихідною основою вчення німецького філософа стала ідея Бога, який перебуває у постійному становленні. Від цієї ідеї Шелер пізніше приходить до вчення про причину речей, що реалізується в часовому потоці світового процесу, та про людське "Я" як єдине місце становлення Бога, котре доступне нам і одночасно є частиною процесу цього становлення. Це місце залежить від "Я", а "Я" залежить від нього.

Відповідно до свого методу розглядати все те, що у людині є спільного з іншими формами життя, філософ дійшов висновку: людина є "хвора тварина", в якій об'єднані всі функції життя, котрі виявляються в ієрархії форм життєвого пориву: чуттєвої, властивої усьому живому, з якою пов'язані забезпечення їжею, ріст, розмноження; інтелектуальної, що реалізується у ритміці рухів, корисних поривах роду та індивіда; асоціативної пам'яті, над якою надбудовується практичний, або технічний, інтелект як здатність охоплювати нове, відносини, які змінюються. Однак якщо тварина повністю і завжди прив'язана до конкретного середовища існування, занурена в нього, то людина — "вічний Фауст", "тварина, що прагне до нового", не задовольняється дійсністю, намагається вийти за межі свого середовища.

відомий японський дослідник Й. Масуда в книзі «Інформаційне суспільство як постіндустріальне суспільство» (1983) доводить, що майбутнє суспільство, засноване на мережовій комп’ютерній технології, докорінно відрізнятиметься від попередньої індустріальної цивілізації. Передусім має змінитися мета суспільства. Вона полягатиме не у виробництві товарів і задоволенні матеріальних потреб, а у створенні відповідних умов для повнокровного життя людини та пошуку можливостей для її самореалізації. Відбудуться зміни системного характеру, і суспільство як певна органічна цілісність зазнаватиме динамічних змін. Але не тих, які раніше виражалися у боротьбі за владу, політичних революціях та інших подібних формах, а у вигляді поступової, систематичної, органічної трансформації. Мірою того, як старі соціально-економічні системи мало-помалу стають неефективними і нездатними відповідати вимогам часу, вони поступово відмиратимуть, а їхнє місце займатимуть нові соціально-економічні системи. Увесь процес відбувається так, як відбуваються метаморфози в якомусь організмі: зайва частина тіла атрофується, а інші органи розвиваються відповідно до нових умов. Фактично йдеться про таку трансформацію суспільства, коли воно починає виступати як частина природи, для якої характерне не відношення «мета - засіб», а відношення «причина - наслідок».

В контексті розробленої концепції інформаційного суспільства Й. Масуда висунув оригінальну гіпотезу про генезис нової людини - Homo intel- ligens (людини (високо) інтелектуальної) як певного біосоціального виду, точніше - гіпотезу про поступову трансформацію «Homo sapiens у Homo intelligens» [10, с.335-361]. Кінцева мета «Homo i ntel- ligens» - реалізація «синергетичного суспільства Вищого Буття й людини, суспільства, в якому творчість Вищого Буття» (Невидимої природи) буде інтегрована із зусиллями людини [10, с.356-360]. Недаремно представник «гуманістичної психології» К. Роджерс вважає, що «єдину можливість встигати за калейдоскопом змін у світі дає людині по-справжньому творча адаптація» Саме теоретична гіпотеза Й. Масуди є більш прийнятною в порівнянні із «трансперсональною екзистенцією» - суспільством, в якому не має місяця для окремої творчої індивідуальності, а інформація стає штучним еквівалентом, чи радше замінником, духовності людини. Адже духовність - то, з часів західної античності, специфічна турбота людини про себе, яка, підкреслює Мішель Фуко, є водночас ставлення і до себе, і до інших, і до усього на світі [23, с.285]. Вона є визначальною для справжнього людського існування і творчої самореалізації кожної окремої особистості.