36. Поясніть суперечливий характер феномену свободи

Будь-які міркування про феномен свободи наштовхуються на її вельми суперечливий характер. Свобода – це величезне щастя й величезне страждання. Її відчайдушно прагнуть, але від неї й не менш відчайдушно тікають. Дуже показовою є робота Е. Фромма, що мала двадцять п’ять видань за чверть століття, – “Втеча від свободи”.

Лише у свободі людина стає людиною. Проте у свободі вона знов і знов зіштовхується зі свавіллям, що руйнує людське. Творення і руйнація, руйнація і творення – ці реалії постійно асоціюються зі свободою. Причому дивні парадокси свободи подеколи роблять деструктивним саме творення, тоді як руйнація може набувати конструктивної, звільняючої , визвольної природи. Справді, визволення передбачає зношення того, що стримує свободу. Це було гаслом майже всіх революцій. Однак революційне знищення несвободи рано чи пізно спрямовується на саму свободу . Про це свідчить досвід майже всіх революцій.

Яке майбутнє чекає на свободу у ХХІ столітті? Чи буде вона втрачати свій колізійний характер? Як пов’язані з майбутнім свободи гендерні виміри людського буття? Які проекти її можна окреслити на цій основі?

Перш ніж відповісти на ці непрості запитання, визначимо кілька важливих методологічних орієнтирів осягнення свободи.

По-перше , свобода є базовим екзистенціалом людини , тобто є вузловим щодо інших. І жах, і самотність, і відчай, і надія, і віра, і любов стають можливими лише за умов, що людина є вільною.

По-друге, свобода породжує можливість трансцендування у людському бутті й, водночас породжується трансцендуванням. Лише вільна людина може вийти за межі наявного, повсякденності-повторення, набуваючи власне людської повноти життя. Лише трансцендування і створює справжню свободу. Маємо свободу-як-передумову-трансцендування й свободу-як-трансцендування. Певною мірою ці вияви свободи можуть корелювати зі свободою “від” та свободою “для”.

По-третє, майбутнє свободи як екзистенціалу значною мірою пов’язане з його гендерними вимірами.

У цьому розділі, присвяченому передусім розгортанню й доведенню останньої тези, спочатку розглянемо перші дві.

Ми сказали, що свобода є базовим екзистенціалом людини. Проте постає питання: що взагалі означає твердження “свобода як екзистенціал”? Можна припустити, що будь-яка реальність людського буття може бути названа екзистенціалом за умов, що вона пов’язана з феноменом трансцендування, який розуміють у найширшому сенсі – як здатність долати власні межі та виходити з одних вимірів людського буття до інших. Реалії феномена свободи цілком відповідають цьому критерію. Більше того, свобода є імпульсом, котрий оживляє екзистенцію, умовою розгортання зв’язку екзистенції і трансценденції, в річищі якої б традиції ми не розуміли трансценденцію.

Свобода стає імпульсом, що оживляє екзистенцію, коли існує не на рівні судження про свободу, навіть екзистенційного судження , а на рівні буття . Цілком слушними є міркування М.Бердяєва про те, що не можна довести, що буття є буття, а не форма екзистенціального судження, –можна лише пережити той життєвий переворот, після якого здаватиметься божевіллям перетворення буття в судження.

Розуміння глибинного зв’язку свободи й трансцендування є вельми типовим для всієї філософії екзистенціалізму– як у релігійних, так і в атеїстичних її традиціях. Для екзистенціалістів свобода є реальністю, що споріднює людину з трансценденцією. Однак вона по’єднує людське буття з трансценденцією лише тоді, коли виходить за межі безособовості буденності (dasMan) ісповнюється особистісного сенсу. Таким чином, для екзистенціалізму є характерним осягнення свободи в буденному та граничному вимірах буття людини. Проте часто-густо екзистенціальні філософи вбачають в граничних ситуаціях єдино можливий вихід із буденності у свободу. Вкінцевому підсумку екзистенціальна філософія у ХХ столітті досить часто стає філософією абсурду, передусім у своїх атеїстичних виявах, адже вона констатує невідбутну трагічність людського існування у граничних ситуаціях та ілюзорність гармонії буденності. Особливо виразно це звучить у творчості Альбера Камю1.

Справді, ситуації граничного буття людини– туга, жах, відчай– оголюють раніш приховані трагічні суперечності людського буття2. І свобода, що виникає внаслідок трансцендування людини за межі буденності у простір лише граничного буття, може стати абсурдопороджувальною реальністю.

Як передумова трансцендування і його умова свобода означає для людини зустріч з Ніщо. Адже вихід за межі звичного завжди є зустріччю з Ніщо. Тому вільна людина разом зі щастям свободи сповнена тривоги-від-свободи, яка може стати і жахом, і відчаєм. Про трансцендуючий характер людського буття влучно висловився Мартін Гайдеггер у праці “Що таке метафізика?”: “Якщо б наша присутність не була в основі свого єства трансцендуючою, якщо б вона попередньо не була завжди висунута в Ніщо, вона не могла б бути залучена у відношення до сущого, а отже, і до самої себе. Без первинної відкритості Ніщо немає ніякої самості і ніякої свободи”3.

УХХ столітті проблему свободи всебічно вивчав персоналізм з його ідеями вільної особистості та суспільства як комунікації вільних особистостей. Ці ідеї висловлювали і М. О. Бердяєв, і Е. Муньє, а також М. Бубер,Е. Фромм,В. Франкл, яких можна вважати персоналістами в широкому розумінні цього слова.