Розенцвейга малюНок фрустрації методика

Проективна методика дослідження особистості, запропонована С. Розенцвейгом у 1945р. на основі розробленої ним теорії фрустрації (лат. frustratio – обман, марне очікування).

Стимульний матеріал Р. м. ф. м. складається з 24 малюнків, на яких зображені обличчя, що знаходяться у фрустраційній ситуації перехідного типу. Персонаж, зображений зліва, промовляє слова, якими описується фрустрація власна чи іншого індивідуума. Над персонажем, зображеним справа, є порожній квадрат, в який обстежуваний повинен вписати першу відповідь, що спала на думку. Риси та міміка персонажів на малюнках відсутня. Зображені на малюнках ситуації достатньо повсякденні та можуть бути розподілені на дві групи: 1) ситуації-перешкоди чи, за термінологією С. Розенцвейга, «егоблокінгові». Тут яка-небудь перешкода чи діюче обличчя бентежить, збиває з пантелику, фруструє будь-яким прямим засобом персонаж, що знаходиться на малюнку праворуч; 2) ситуації звинувачення, чи «суперегоблокінгові». У цих ситуаціях персонаж звинувачується в чому-небудь або його притягають до відповідальності. Оцінка одержаних відповідей, згідно з теорією С. Розенцвейга, здійснюється за напрямком реакції (агресії) та її типу.

За напрямком реакції розподіляються на: а) екстрапунітивні - реакція спрямована на живе чи неживе оточення; б) інтропунітивні - реакція спрямована на самого себе; в) імпунітивні - фруструюча ситуація розглядається як щось незначне чи неминуче. Крім того, існує розподіл за типом реакції, тобто: а) перешкодно-домінантні – перешкоди, що викликають фрустрацію, всіляко акцентуються незалежно від того, оцінюються вони як бажані, небажані чи незначні; б) самозахисні – активність у формі догани кому-небудь, заперечення чи визнання власної вини, відхилення від докору; спрямовані на захист свого «Я»; в) необхідно-наполягаючі – постійна потреба знайти конструктивний вихід із конфліктної ситуації, покладаючись на допомогу інших осіб, чи прийняття на себе обов’язку розв’язати ситуацію, або упевненісті у тому, що час та хід подій призведуть до її розв’язання.

Сонді тест

Сонді тест (Szondi test) – проективна методика дослідження особистості опублікована Л. Сонді в 1939 р.

Стимульний матеріал складається із 48 стандартних карток із портретами психічно хворих людей. Картки-портрети розділені на 6 серій, по 8 в кожній серії (по одному портрету від кожної категорії хворих). Обстежуваному пропонують в усіх серіях портретів вибрати по 2, які найбільше або найменше сподобалися. Для отримання стійких показників обстеження пропонується проводити не менше 6 разів.

Для інтерпретації одержаного матеріалу виходять із того, що, якщо чотири або більше портретів із однієї категорії одержали прихильну або неприхильну оцінку, то цю “діагностичну сферу” слід визнати значущою для обстежуваного. Вважається, що вибір портретів залежить перш за все від інстинктивних потреб. Відсутність вибору свідчить про задоволені потреби. У випадку позитивного вибору можна вважати, що потреби визнаються, а негативний вибір вказує на стримані, затамовані потреби.

Основне призначення Сонді тесту, згідно його автора, полягає в дослідженні родинних неусвідомлених рис. Родове неусвідомлене, згідно Л. Сонді, розташоване десь між індивідуальним та колективним неусвідомленим, а “затамовані предки” спрямовують поведінку індивідуума. Ця концепція критикується як закордонними, так і вітчизняними дослідниками. Але стимульний матеріал Сонді тесту можна використовувати незалежно від теоретичних поглядів його автора.

У вітчизняній психології на основі стимульного матеріалу Сонді тесту розроблено соціально-перцептивний інтуїтивний тест, автори якого посилаються на вітчизняні психологічні концепції (О.Н. Кузнецов у співавтор., 1986). Цей тест використовується для виявлення труднощів міжособистісних стосунків у зоні соціальної перцепції та вивчення особливостей ціннісних орієнтацій.