Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
istoriya prava i derjavi zarubijnih krain.doc
Скачиваний:
136
Добавлен:
08.02.2016
Размер:
2.2 Mб
Скачать
  1. Кодифікація Юстиніана.

У 528-534 рр. імператором Східної Римської імперії Юстиніаном з метою систематизації великої кількості правових джерел та зміцнення за допомогою неї тогочасних майнових відносин, імператорської влади й офіційної церкви було здійснено кодифікацію римського права імператорського періоду. У 528 р. було створено спеціальну комісію в складі 10 найвідоміших юристів Стародавнього Риму на чолі з Трибоніаном. Результатом її роботи стали декілька збірок римського права, що пізніше стали єдиним Зведенням законів.  Складовими частинами кодифікації Юстиніана були:  • Кодекс Юстиніана (перше видання 529 р., друге — 534 р.)  із 12 книг - зібрання законодавчих постанов римських імператорів  II — поч. VI століть; І, IX, X, XI, XII книги були присвячені римському  публічному праву, а ІІ-УШ - приватному;  • Цигести, чи Пандекти в 50 книгах — зібрання уривків (коментарі  до них) майже з 1500 творів 39 найвідоміших римських юристів,  переважно, П-ІІІ століть; цей твір має чітку структуру: книга 1 містить матеріал про форми права, про правовий статус осіб і посадовців; книги 2-46 присвячені приватному праву; книги 47-48 - кримінальному праву; книга 49 - апеляціям, фіскальному праву; книга 50 -юридичним дефініціям і правилам.  • Інституції - зведений огляд права (підручник римського  цивільного права для юридичних шкіл) у чотирьох книгах. Набули  юридичної сили з 533 р., на них можна було посилатися судцям у процесі вирішення справ;  • Новели - збірники конституцій, виданих Юстиніаном після  обнародування Кодексу. Вони становили основну частину кодифікації. Кожна з них мала свій номер. Загальна кількість новел - 168, з них  юстиніанівських — 156.  Ця кодифікація в XII ст. отримала назву "Зводу цивільного права" (согрш іигіз СІУІІІЗ) та стала найголовнішим джерелом римського права, а Юстиніан набув слави найвеличнішого законотворця всіх часів і народів. 29. Форми цивільного процесу в Римській рабовласницькій державі.

Найдавнішою формою судового процесу в Римі був легісакційний. Для нього був характерним поділ на дві стадії судочинства: «ін юре» та «ін юдиціо». На першій стадії справа розглядалась у прето­ра, який встановлював правомірність позову. Позивач повинен був викликати відповідача до претора, а якщо відповідач не з'являвся, мав право «накласти на нього руку» і привести його силоміць. Перед претором сторони в урочистих формулах висловлювали свої пре­тензії. Було п'ять форм легісакційного процесу. Серед них була і така, Де сторони вносили грошову заставу. Сторона, що програвала спра­ву, втрачала свою заставу, і вона переходила до казни. Коли сторони не доходили згоди, процес вступав у другу стадію, Претор призначав суддю, який і розглядав справу. Такий суддя знайомився з доказами, заслуховував виступи сторін або їх захисників, свідків, після чого і виносив остаточне рішення. Відбулися за часів імперії суттєві зміни і в судочинстві. Легісак-ційний процес змінюється формулярним. У цьому процесі значно зростає роль претора, який на стадії «ін юре» надавав претензіям сторін відповідне юридичне оформлення. Він складав письмову юри­дичну формулу, в якій викладав суть справи і передавав її судді, яко­го призначав для конкретного розгляду справи. Формулярний процес передбачав залучення юристів для допомоги сторонам у викладі їх позицій, забезпечення доказами. Цим він сприяв розвиткові римсь­кої юриспруденції. За часів домінату реформою Діоклетіана було введено третю форму процесу — екстраординарну. Тут зникає традиційний розподіл процесу на дві стадії. Магістрат тепер веде справу з початку до кінця, поєднуючи слідчі та судові функції, повністю втрачається принцип змагальності. Процес стає таємним, закритим. Засідання відбувало­ся за закритими дверима. Сторони вносили судове мито на покриття судових витрат. Увесь хід процесу знаходив відображення в судових протоколах. Вирішальне значення серед доказів мало признання під­судного, якого добивалися умовляннями, погрозами, тортурами. У період імперії були створені спеціальні станові суди, які роз-глядали справи сенаторів, військових, духовенства.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]