- •Історія Держави і права зарубіжних країн
- •Питання для підготовки до екзамену
- •Предмет і методи вивчення історії держави та права зарубіжних країн.
- •Причини встановлення і суть східної деспотії.
- •Правове становище населення в державах
- •Джерела та основні риси права країн Стародавнього Сходу.
- •Державний і суспільний лад Стародавнього Єгипту.
- •Державний і суспільний лад Вавілону.
- •Характеристика законів Хамураппі (Вавілон).
- •Злочини та покарання за законами Хамураппі.
- •Соціальна структура та державний лад Стародавньої Індії.
- •Закони Ману. Загальна характеристика.
- •Злочин і покарання за законами Ману.
- •Виникнення Афінської рабовласницької держави (реформи Тесея і Солона).
- •Державний лад Афінської демократичної рабовласницької республіки.
- •Суспільний устрій Афінської аристократичної республіки.
- •Суспільний устрій та державний лад Спарти.
- •Утворення римської рабовласницької держави. Реформи Сервія Тулія.
- •Римська рабовласницька аристократична республіка.
- •Державний лад Риму в період імперії.
- •Правове становище населення в Стародавньому Римі.
- •Періодизація та загальна характеристика римського рабовласницького права.
- •Джерела й основні риси права Риму класичного періоду.
- •Римське рабовласницьке публічне та приватне право.
- •Римське кримінальне право періоду республіки.
- •Джерела й основні риси права Риму посткласичного періоду.
- •Кодифікація Юстиніана.
- •Етапи розвитку феодальних держав Західної Європи. Загальна характеристика.
- •Суспільний устрій ранньофеодальної держави франків.
- •Державний лад Франкського королівства.
- •"Салічна правда" – пам’ятка ранньофеодального права франків.
- •Основні риси феодального права.
- •Виникнення парламенту в Англії. Велика Хартія вольностей 1215 року (Англія).
- •Станово-представницька монархія в Німеччині. Золота булла 1356 року
- •Станово-представницька монархія у Франції. Великий березневий ордонанс (1357 р.).
- •Утворення Московської централізованої держави (хіv – перша пол. Хvі ст.)
- •Виникнення станово-представницької монархії в Росії. Земський собор.
- •Суспільний лад Московії періоду станово-представницької монархії.
- •Абсолютна монархія у Франції. Класичний французький абсолютизм.
- •Особливості англійського та німецького абсолютизму.
- •Кримінальне право Англії періоду абсолютизму.
- •«Кароліна» – пам’ятка права феодальної Німеччини.
- •Кримінальне право за «Кароліною» (1532 р.).
- •Кримінальний процес за «Кароліною» 1532 року.
- •Суспільний устрій Росії в період абсолютної монархії.
- •Соборне Уложення 1649 року. Злочини та покарання.
- •Право Росії за "Артикулами військовими…"
- •Передумови та основні етапи англійської буржуазної революції.
- •Протекторат Кромвеля. "Знаряддя управління" 1653 року.
- •Формування англійської конституційної монархії. "Хабеас корпус акт" 1679 року, Білль про права 1688 р.
- •Війна за незалежність сша. Декларація незалежності 1776 року. Статті конфедерації 1781 року (сша).
- •Основні принципи Конституції сша 1787 року.
- •Біль про права 1791 року. Перший цикл конституційних поправок сша.
- •Громадянська війна 1861-1865 років та її вплив на конституційний розвиток сша.
- •Буржуазна революція та створення буржуазної держави у Франції. Декларація прав людини і громадянина 1789 року.
- •Конституції 1791 р. І 1793 р. Франції: порівняльна характеристика.
- •Якобінська диктатура у Франції та її державний механізм.
- •Консульство та імперія Наполеона Бонапарта.
- •Цивільний кодекс Франції 1804 року.
- •Кримінальний кодекс Франції (1810 рік).
- •Створення німецької імперії. Конституція Німеччини 1871 року.
- •Цивільний кодекс Німецької імперії 1900 р.
- •Кримінальний кодекс 1871 р. Німеччина.
- •Державний лад Російської імперії (XVIII – перша половина XIX століття).
- •Суспільний лад Російської імперії (XVIII – початок хх ст.).
- •Державна Дума Росії (формування, структура, компетенція) початку хх століття.
- •Судова реформа в Росії 1864 року та її значення.
- •Селянська реформа 1861 року в Російській імперії та її особливості.
- •Земська та міська реформи в Росії у другій половині хіх століття.
- •Реорганізація поліції та армії в Росії у другій половині хіх століття.
- •Звід законів Російської імперії. Загальна характеристика.
- •Зміни в державному ладі Росії після Лютневої революції 1917 року.
- •Жовтневий переворот у Петрограді в жовтні 1917 р. Іі Всеросійський з’їзд Рад та його нормативно-правові акти.
- •Вибори та розпуск Установчих зборів в Росії.
- •Конституція рсфср 1918 року. Розробка, прийняття та загальна характеристика.
- •Конституція рсфрр 1918 року: загальна характеристика.
- •Основні нормативно-правові акти проведення примусової колективізації сільського господарства в срср.
- •Виборчі реформи Великобританії у першій половині хх ст.
- •Буржуазно-демократична революція (1918 рік) в Німеччині. Веймарська Конституція 1919 року.
- •Корпоративна держава в Італії в1920-х рр.
- •“Новий курс” Президента сша ф.Рузвельта.
- •Конституція срср 1936 року: загальна характеристика.
- •Особливості італійського та японського фашизму.
- •Утворення фрн. Конституція 1949 року.
- •Характеристика Конституції Японії 1947 року.
- •Характеристика Конституції Італії 1947 року.
- •Конституційний розвиток Франції після Другої світової війни. Конституція 1958 року.
- •Воз’єднання фрн і ндр.
- •Конституція срср 1977 року: загальна характеристика.
- •Розпад срср. Утворення снд.
-
Етапи розвитку феодальних держав Західної Європи. Загальна характеристика.
В розвитку європейських держав в період феодалізму можна виділити декілька етапів: - Ранньофеодальна монархія. Період формування державності в так званих варварських королівствах. Характерна наявність пережитків первісного ладу (наприклад, народні збори) з одного боку та становлення феодальної державності, з іншого. З часом відбувається відмирання залишків первісного ладу і встановлення суто феодальних відносин. Прикладом ранньофеодальної монархії може слугувати королівство Франків. - Період феодальної роздрібненості (сеньйоральної монархії). В зв’язку із зміцненням становища окремих феодалів, відбувається їх поступове перетворення на самостійних (напівсамостійних) володарів. Влада верховного сюзерена (короля, імператора) стає слабкою. Він вже не здатен утримувати в покорі найбільш могутніх феодалів й відбувається подріблення держав. Середньовічні європейські держави перетворилися в систему держав-маєтків, що різнилися ступенем політичної незалежності та економічного розвитку. - Період станово-представницької монархії. Економічний підйом, що мав місце в Європі у XIII - XV ст. призвів до консолідації західноєвропейського суспільства. Відбувається утворення держав побудованих на національній основі. Подолання феодальної роздрібненості стало можливим завдяки союзу верховної влади та окремих верств суспільства. Особливо важливе місце в союзі належало міщанам. Саме міста стали осередками де найбільш активно відбувався економічний розвиток, тобто саме купцям, ремісникам, лихварям тощо заважали чисельні кордони, митниці, засилля місцевих феодалів, які нерідко займалися не дуже благовидною справою – грабунком. Вони були зацікавлені в створені єдиної централізованої держави з міцною центральною владою, здатною приборкати свавілля феодалів та створити сприятливий для економічного поступу клімат. Союзником королівської влади також виступали дрібні та середні феодали (дворяни), які потерпали від засилля великих феодалів. Наслідком політичного союзу верховної влади та окремих станів суспільства стала поява станово-представницьких установ. Зазвичай до їх складу входили дворянство, духовенство та міщани – найпотужніші страти середньовічного суспільства. В обмін на фінансову та військову підтримку верховна влада була змушена, до певної міри, ділитися з ними своїми повноваженнями. Відтак, виникають представницькі органи – Генеральні штати у Франції (1302 р.), парламент в Англії (1265 р.), рейхстаг у Німеччині, кортес в Іспанії тощо.
-
Суспільний устрій ранньофеодальної держави франків.
а формою правління держава франків була ранньофеодальною монархією. Спочатку владу здійснювали військові вожді, а громадські та судові справи вирішувались на народних зборах чоловіків – воїнів. Після завоювання Галії державний устрій франків починає ускладнюватися й удосконалюватися. Особливо посилюється влада монарха, яка стає спадковою. Король зосередив майже всі функції державного управління. Він виступав, передусім, як «охоронець миру». Якщо спочатку його влада є обмеженою, він виступає виконавцем судових рішень общини, то у УІ ст. влада корля збільшується. У капітуляріях УІ-УІІ ст. говориться про священний характер королівської влади, про необмеженість її законодавчих повноважень. Придворні та все населення країни з 12 років повинне було приносити присягу на вірність короля. З УІІ ст. королівську владу обмежують васали короля. Рішення король приймав після його погодження з представниками вищої світської знаті та вищого духовенства. Ці збори становили раду короля. Хоч вона не була постійним державним органом і збиралась тільки час від часу, однак її вплив на короля був суттєвим. Щороку королі збирали Березневі (травневі за Каролінгів) поля, які виконували роль військових На них вибирались майордоми, оголошувався вступ на престол королів, доводилися до відома зборів прийняті закони тощо. Велику роль в управління відігравав королівський двір, котрий був центральним органом королівської влади. Тут зосереджували діяльність вищі чиновники, які називалися міністеріалами. Першим серед них вважався майордом (major domus). Спочатку він був управляючим королівським двором, а пізніше став першим міністром короля. У УІ-УІІ ст. влада майордома особливо посилилася, що призвело в свою чергу до послаблення королівської влади. При відсутності короля майордом мав право головувати в королівському суді. Він також здійснював командування армією, контролював поступлення податків , віддавав розпорядження герцогам і графам, котрих він фактично призначав від імені короля. У випадку малоліття короля, майордом завідував його вихованням і фактично був главою держави. Таке становище майордома призвело до поступового формального переходу королівської влади саме до нього. Крім майордома, важливе місце в структурі центрального управління посідали такі особи. Сенешал, який завідував особистими справами короля й управляв усіма слугами королівського двору. Пфальцграф очолював суд королівського двору. Він був присутній при винесенні судових вироків, керував судовими поєдинками, спостерігав за виконанням судових вироків. Реферандарійредагував і оформляв акти, що надходили від короля (едикти, дипломи тощо), зберігав архіви та ін. Маршал спочатку завідував королівською конюшнею, а згодом очолив королівську кінноту, камерарій – майном короля та скарбницею, архікапелан – духовенством королівського двору. Місцеве управління. Держава франків поділялась на окремі округи – паги, які очолювали графи. Їх призначав король із найбільших землевласників. Вони були наділені великою владою, мали право накладати штрафи на порушників громадського порядку. Паги поділялись насотні, котрих очолювали сотники. Вони підпорядковувались графу і мали подібні повноваження в межах сотні. Сотню спочатку очолював виборний сотник, наділений судовими та військовими функціями. З УІ-УІІ ст. сотників, які називалися на півночіцентанаріями, а на півдні вікаріями, вже призначали король або граф. Вони підпорядковувались графам. Сотники головували на судових зібраннях, збирали податки, штрафи (в розмірі 3 соліди), а також відповідали перед графами за збір ополчення в сотні. У прикордонних землях створювалися крупніші територіальні об‘єднання – герцогства. У них входило декілька пагів (від двох до 12). Одним із головних завдань герцогів, які їх очолювали, було організувати належну оборону держави. Найменшою територіальною одиницею були общини (марки), що належали до складу сотні й користувалися самоуправлінням. Судові органи. Судові справи розглядались на зборах вільних людей сотні під головуванням виборного судді – тунгіна. Вироки виносили виборні засідателі – рахінбурги. До складу суду вибирались зазвичай найбагатші люди, які знали право. На судових засіданнях повинні були бути присутніми все вільне та повноправне населення сотні. Справи вирішувалися за показами сторін та їх свідків без попереднього слідства. В окремих випадках суд використовував ордалії за допомогою розпеченого заліза, кип‘ятку тощо. Винних на суд викликав сам потерпілий, оскільки спеціального органу для цього не існувало. Поступово контроль службових осіб короля за діяльністю суду рахінбургів посилився. Карл Великий провів судову реформу, за якою: - відмінив обов‘язок вільних жителів з‘являтися на всі судові зібрання (достатньо було з’явитися на такі зібрання тричі на рік); - замінив виборних рахінбургів призначеними королем членів суду – скабінами. Соціальна структура даного часу була зафіксована Салічною правдою, яка вказувала на наявність таких соціальних груп: - службова знать, серед якої виділялися антрустіони – найближчі до короля представники військової аристократії: - вільні франки – общинники, що володіли присадибними ділянками, будівлями, різним реманентом, а члени польової общини (марки) – рівними за жеребом наділами землі лісами пасовиськами, що перебували у колективній власності; - напіввільні літи – своєрідний прошарок, що перебував на проміжному щаблі між залежним населенням і вільними общинниками. Літи мали власне господарство, свій будинок. Мали право участі у судових засіданнях, військових походах, але разом зі своїм господарем; - раби – перебували встановищі речі. Вергельд за їхнє вбивство сплачувався на користь господаря. Дружина, діти, майно раба належали також господарю. Шлюб з невільником перетворював вільну особу на раба. Про те рабська праця не мала широкого застосування.