30. Основні нормативно-правові акти проведення примусової колективізації сільського господарства в срср.

Всеохоплююча колективізація розпочався з кінця 1929 р.  Одним із перших нормативних актів була Постанова РНК СРСР від 21 травня 1929 р. (на її основі 13 серпня 1929 р. було ухвалено постанову РНК УСРР), яка визначила ознаки куркульських господарств. До них належали ті, де, по-перше, використовували найману працю (хоча Кодекс законів про працю 1922 р. цього не забороняв); по-друге, які мали які-небудь механізми чи машини для посіву, збирання чи переробки сільськогосподарської продукції (сівалки, молотарки, косарки, млини тощо); по-третє, ті, де використовували чужу працю й отримували так звані нетрудові доходи (торгівля, лихварство, служба в культових установах); нарешті, ті, хто здавав в оренду житлові чи виробничі приміщення. На початку 30-х років проведення колективізації супроводжувалося вже масовим застосуванням репресій щодо тих, хто чинив опір. У січні 1930 р. приймають постанову ЦК ВКП(б) "Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації". Цьому документу позаконституційного партійного органу надано силу закону, який підлягав негайному виконанню. У квітні 1930 р. ВУЦВК приймає постанову про заборону оренди землі і використання найманої праці в одноосібних селянських господарствах. Вона надавала право колгоспним активістам конфісковувати майно куркулів і виселяти їх за межу районів та округів. Відібране рухоме і нерухоме майно передавали колгоспам.  Особливе місце в системі правового забезпечення надзвичайних заходів у вже колективізованому селі посідала заборона отоварювати трудодні до повного виконання плану хлібозаготівель. Це була вже майже неприхована дармова експлуатація селянина-колгоспника, позбавленого права розпоряджатися продуктом своєї праці. 7 серпня 1932 р. опубліковано постанову ЦВК і РНК СРСР "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", названу в народі "законом про п'ять колосків". Вона передбачала смертну кару навіть для дітей із 12-річного віку, а за "пом'якшувальних" обставин - позбавлення волі не менш як на 10 років із конфіскацією майна. Все це - за розкрадання колгоспної власності. Цей акт установлював кримінальну відповідальність ще й за анти колгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства стосовно колгоспників чи активістів. Міра покарання - позбавлення волі на термін від 5 до 10 років. Вищезгадана постанова, а також ухвали РНК УСРР від 20 та 24 листопада 1932 р. санкціонували масові обшуки в селян із негайною конфіскацією наявного хліба. Запроваджується практика стягування штрафів продовольством із боржників із хлібозаготівлі.

30. Виборчі реформи Великобританії у першій половині хх ст.

Демократизація британської політичної системи відбувалася шляхом поступових і послідовних державних реформ. Вона була пов'язана зі збільшенням електорату, забезпеченням демократичного формування палати громад та розширення прав місцевого самоуправління. Якщо в результаті виборчої реформи 1832 р.,(було надано представництво у парламенті великим містам, що виникли в ході промислової революції, а також було вилучено представництво «гнилих містечок»), робітники не отримали виборчого права, що викликало сплеск чартистського руху, то зміни відбулися внаслідок другої і третьої виборчих реформ 1867 р. і 1884 р. В результаті виборчої реформи 1867 р. право голосу отримали власники або наймачі окремих будинків, квартир чи кімнат, які платили орендну плату не менше 10 ф. ст. на рік. Саме в таких умовах жила на той час високооплачувана категорія робітників. Тож в результаті реформи кількість виборців у містах зросла на 825 тис. чол. за рахунок дрібних власників і кваліфікованих фабричних робітників. Участь у виборах з 1867 р. брали 25% усіх чоловіків з 20-річного віку. За реформою 1884 р. ценз, застосований в 1867 р. до міських жителів, поширився на графства, тобто на населення дрібних міст і сільської місцевості. Виборче право отримали дрібні орендарі в Англії й Ірландії, частина робітників, що працювали в сільському господарстві чи жили поза містом. Участь у виборах тепер брали 56% усіх чоловіків з 20 років. Отже, виборче право отримала більшість робітників. Закон 1885 р. встановлював рівномірний розподіл виборчих дільниць у залежності від чисельності населення (105 містечок із населенням менше 16 тис чол. втратили права представництва в палаті, їх мандати було передано новоствореним округам у графствах з населенням 50 тис чол.; тобто кожні 50 тис. чол. представляв у палаті громад 1 депутат).  Демократизації політичної системи сприяв закон про таємне голосування (1872 р.). За цією системою, кожен виборець отримував бюлетень, на якому були надруковані імена усіх кандидатів, проходив за перегородку, де залишався один і відзначав олівцем імена тих, за кого він подає голос (голосування відбувалося за партійними списками). Якщо брати до уваги відміну майнового цензу для депутатів (1858 р.) і новий текст присяги (1866 р.), що відкривав доступ у парламент людям нехристиянського віросповідання, формально з того часу будь-хто міг стати депутатом.