30. Кримінальний кодекс Франції (1810 рік).

Одним із завдань Французької революції 1789-1794 рр. було створення єдиної національної правової системи. Мова йшла не лише про створення нового законодавства, але й про його систематизацію. Робилися спроби кодифікувати революційне законодавство, але вони не дали позитивних результатів. І лише після зміцнення влади великої буржуазії, в наполеонівську епоху з'явилися реальні умови для такої кодифікації. У цей період було створено п'ять основних кодексів. У1810 р. був затверджений Кримінальний кодекс. Він складався з чотирьох книг. Перші дві присвячувались основним поняттям і принципам кримінального права. Третя - містила конкретний перелік кримінальних діянь і види та міри покарань за них. Четверта -присвячувалася поліцейським порушенням і покаранням. Залежно від характеру покарань кримінальні діяння поділялися на три групи.  I група: найтяжчі діяння (злочини), що каралися болісними чи ганебними покараннями (смертною карою, каторжними роботами, депортацією — довічним засланням до однієї з колоній, виставлення біля ганебного стовпа в ошийнику, вигнання, громадська деградація—усунення від усіх публічних посад і служб, позбавлення деяких цивільних прав).  II група: провини, які каралися виправним й заходам й (тюремним ув'язненням, тимчасовим позбавленням деяких політичних, громад ських або сімейних прав, штрафом тощо).  III група: поліцейські порушення, котрі каралися короткостроковим ув'язненням (на строк від одного до п'яти днів), грошовим штрафом (від 1 до 15 франків), конфіскацією певних предметів, на які накладено арешт.  З огляду на те, що Кодекс ґрунтувався на буржуазному принципі рівності всіх перед законом і закріплював основні принципи буржуазної законності, він мав прогресивне значення не тільки для Франції, але й позначився на розвиткові кримінального права інших держав (Іспанії, Бразилії, Швейцарії та ін.).

30. Створення німецької імперії. Конституція Німеччини 1871 року.

Буржуазна революція 1848 року в Німеччині зазнала поразки. Завдання, які стояли перед революцією, – соціально-економічне (ліквідація феодальних відносин) і політичне (об'єднання країни) не були вирішені. Об'єднання Німеччини залишалося невідкладним завданням. Політична роздробленість гальмувала подальший економічний розвиток. Вона була основою реакційних політичних режимів.  Різні соціальні групи боролися за об'єднання країни. В цьому були зацікавлені буржуазія, частина юнкерства, робітничий клас, селянство.  Вирішення такого загальнонімецького питання можливе було двома шляхами: революційним — через великонімецьку республіку, і реакційним — через об'єднання країни під владою одного із німецьких монархів за допомогою насильницьких, грабіжницьких воєн. І слід визнати, що об'єктивно обидва варіанти були можливими.  Серйозною спробою реалізувати революційний варіант була революція 1848 року. Однак утворити великонімецьку республіку не пощастило.  Залишався реакційний варіант, а саме — об'єднання силою, під зверхністю наймогутнішої німецької держави.  Шістнадцятого квітня 1871 року установчий рейхстаг прийняв Конституцію Німеччини. Конституція передавала всю повноту суверенних прав Німецькій імперії в цілому. Імперському законодавству підлягали такі важливі справи, як зовнішні відносини, військо і військовий флот імперії, митне і торгове законодавство, законодавство про податки, які йдуть на потребу імперії, визначення системи мір і ваг, законодавство про цивільне, карне право і судочинство і т.д.  Окремі держави, що входили до складу імперії, зберігали свої конституції, ландтаги, уряди, але їх автономія була дуже обмеженою.  Імперське законодавство здійснювалося рейхстагом і союзною радою (бундесратом). Рейхстаг обирався спочатку на три, а потім на п'ять років. Збирався щорічно. Ніякого контролю над міністерствами рейхстаг не мав. Союзна рада складалася з представників союзних держав, призначених їх урядами. Всього було п'ятдесят вісім депутатів. Кожна держава отримувала певну кількість голосів — від одного до шести. Але Пруссії було надано сімнадцять голосів. Поряд з рейхстагом союзна рада брала участь у законодавстві, утворювала постійні комітети. Вона могла засідати самостійно, рейхстаг такої можливості не мав, Бундесрат мав право передавати імператору своє рішення щодо розпуску рейхстагу.  Главою імперії був Німецький імператор (кайзер) — король Пруссії. Йому належало право скликати і закривати рейхстаг і союзну раду. Він призначав чиновників, а в разі необхідності давав розпорядження про їх відставку.  Особливе місце займав єдиний імперський міністр з величезними повноваженнями — імперський канцлер. Він призначався імператором і відповідав лише перед ним. Головував у бундесраті, керував постійними комітетами, підписував закони після імператора. За поданням канцлера імператор призначав і звільняв статс-секретарів закордонних справ, внутрішніх справ, адміралтейства, скарбниці і колоній.  Спеціальний розділ Конституції був присвячений імперській армії. Кожен німець повинен був служити в армії сім років, витрати на армію несли усі держави. Але і в мирний, і в воєнний час армія перебувала під командуванням імператора.  Конституція забезпечувала панування Пруссії в Німецькій імперії. Особлива увага приділялася в Німецькій імперії поліції. Поліцейський корпус був підпорядкований статс-секретарю внутрішніх справ, що забезпечувало централізацію і давало можливість встановити найсуворіший поліцейський режим.  Судова система Німеччини визначалася Законом про судові установи 1877 року. В окремих державах Союзу існували три судові інстанції. Першою з них був дільничний суд. Тут усі цивільні справи розглядалися одноосібно суддею, а кримінальні — або одноосібно, або за участю двох шефенів (засідателів). Компетенцією земських судів був розгляд цивільних, комерційних і кримінальних справ, а також розгляд апеляційних скарг на вироки і рішення дільничних судів. Вищі земські суди розглядали скарги на рішення і вироки судових установ і в апеляційному, і в касаційному порядку.  Загальнонімецьким був імперський суд. Його члени призначалися імператором. У складі суду були цивільний і кримінальний сенати (відділення).  При всіх судах перебувала прокуратура, яка була реорганізована 1877 року на зразок французької. Прокуратурі була підпорядкована поліція, яка під її керівництвом провадила дізнання в кримінальних справах.  Адвокатура була організована на основі Положення 1878 року як самоврядна корпорація.