Назвіть основні види семінарських занять.

Висвітліть технологію і методику організації та проведення просемінарів.

Яке місце у навчально-виховному процесі належить спецсемінарам? Поясніть технологію і методику їх проведення.

За допомогою яких критеріїв ви оцінюєте ефективність семінарських занять?

У чому, на вашу думку, полягає демократизм проведення семінарських занять?

Назвіть основні види семінарських занять.

З’ясуйте дидактичні завдання семінарських занять у вищій школі.

3.5. Методика організації та проведення індивідуальних занять, консультації, колоквіуму, ігор

Індивідуальне навчальне заняття проводять з окремимистудентамизметоюпідвищитирівеньїхпідготовки та розкрити потенційні творчі здібності. Цей вид занять орга- нізовують заокремим графіком з урахуванням індивідуально- гонавчальногопланустудента.

Форми, види, обсяг, методи проведення індивідуальних навчальних занять, форми й методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначають залежно від індивідуальногонавчальногопланустудента.

Індивідуальні навчальні заняття можна проводити з од- нієїчидекількохдисциплін, абозїїчастини.

Консультація (лат. consultatio — звертання за пора- дою) — форма навчального заняття, що передбачає надання студентампотрібноїдопомогиузасвоєнні теоретичнихзнаньі виробленні практичних навичокі вміньчерезвідповіді науко- во-педагогічного працівника на конкретні запитання або по- яснення окремих теоретичних положень чи аспектів їх прак- тичногозастосування.

За спрямованістю консультація скерована на допомогу студентамв оволодінні методологієютемичирозділу, атакож методами самостійної навчальної роботи. Кількість годин на

241

консультації визначають, як правило, робочими навчальними планами на рік й індивідуальними планами науково- педагогічногопрацівника.

Консультації проводять викладачі, які читають відпові- дний навчальний курс, за графіком, що його встановлює ка- федра за погодженням із деканатами. Науково-педагогічні працівники можуть надавати консультації групам студентів абоокремимстудентам.

Важливемісцев організації навчальноїроботистудентів належить колоквіуму. Колоквіум (лат. collocvium — розмо- ва, бесіда) — виднавчальноїроботи, щопередбачаєз’ясування рівня засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями й навичками з окремої теми чи розділу. На колоквіум науково- педагогічний працівник запрошує в позанавчальний час гру- пу студентів і в процесі співбесіди з’ясовує рівень засвоєння матеріалу. Це дає змогу вносити корективи в лекційний курс і практичнізаняття.

У практику навчальної роботи вищих навчальних за- кладів поступово впроваджують тьюторський вид роботи зі студентами. Тьютор (лат. tutor, англ. tutor — спостерігаю, піклуюсь) — педагог-наставник, опікун, якийкеруєневеликою групою студентів, допомагає їм у навчанні, стежить за їхньою навчальною діяльністю, керує професійною підготовкою. Тьюторські заняття виникли в коледжах та університетах Ве- ликої Британії (Оксфордському, Кембриджському) і в універ- ситетахСША(Гарвардському, Брістольському).

В українських вищих навчальних закладах систему тью- торства застосовують мало. Її практикують здебільшого в кон- серваторіях, театральних ВНЗ, де професійну підготовку з основної спеціальності (вокал, режисура) здійснюють під ке- рівництвом конкретного науково-педагогічного працівника впродовж усього періоду навчання. У процесі приєднання національної системи освіти до Болонського процесу, вхо- дження до європейського освітнього простору, систему тью- торстваширокозастосовуватимутьувищійшколі.

Серед найрізноманітніших форм організації занять най- більше зацікавлення у студентів викликають ігри, ігрові ситуації, оскільки саме вони наближають навчальний про-

242

цес до реального життя, сприяють формуванню практичних умінь і навичок, забезпечують практичну спрямованість на- вчання.

Гра сприяє формуванню позитивної мотивації учіння, тобто бажання займатися, потреби в цьому, інтересу. Гра дає змогубачитиуспіхи, непомічатиневдачі. Інавпаки, успіхведе до перемоги, перемога до мотивації, мотивація – до бажання перемагатиідоновихуспіхів.

Ділові ігри. Ділова гра – це моделювання реальної ді- яльності у спеціально створеній проблемній ситуації. Вона є «засобом і методом підготовки та адаптації до трудової діяль- ності та соціальних контактів», методом активного навчання, який сприяє досягненню конкретних завдань, структурування системи ділових стосунків учасників. Її конструктивними еле- ментами є проектування реальності, конфліктність ситуації, активність учасників, відповідний психологічний клімат, між- особистісне та міжгрупове спілкування, розв’язання сформу- льованихнапочаткугрипроблем.

Ділова гра є комплексною, багатофункціональною дією, у межах якої сполучено декілька взаємопов’язаних видів дія- льності: аналіз і пошук розв’язання проблем, навчання, роз- виток, дослідження, консультування, формування колектив- ноїдіяльності.

Традиційні ділові ігри мають заздалегідь розроблений сценарій, орієнтовані на вирішення типових проблемних си- туацій, мають на меті навчити учасників гри оптимально розв’язуватиціпроблеми.

У навчальному процесі ділову гру використовують з ме- тою закріплення знань, які студент здобуває у процесі лекцій- нихісемінарськихзанять, самостійноїроботи.

Застосування ділових ігор під час навчання дає змогу максимально наблизити навчальний процес до практичної діяльності, врахувати реалії сьогодення, приймати рішення в умовах конфліктних ситуацій, відстоювати свої пропозиції, розвивати в учасників гри колективізм та відчуття команди, отримати результати за досить обмежений час. У спеціально створених умовах студент «проробляє» найрізноманітніші

243

життєві ситуації, які дають йому змогу сформувати світогляд, відстоятисвоюпозицію.

Характерними ознаками ділових ігор є: отримання ре- зультатів, спрямованих на розв’язання проблем за короткий проміжок часу; зацікавленість учасників гри, а отже, й підви- щена, порівняно з традиційними методами, ефективність навчання; науково-педагогічний працівник безпосередньо перевіряє знання студентів, їхню підготовку, уміння розв’язуватипроблеми.

Усі ділові ігри можна класифікувати за часом проведен- ня (ігри без обмежень часу, з обмеженням часу, в реальному часі); за оцінкою діяльності (гру кожного учасника оцінюють або ні); за остаточним результатом (ігри з жорсткими правилами та відкриті ігри); за завершальною метою (на- вчальні, пошукові, констатуючі); за методологією проведен- ня (рольові, групові, імітаційні, організаційно-діяльнісні, ін- новаційні, ансамблеві); за сферою використання (промисло- ві, дослідницькі, навчальні, кваліфікаційні).

Ділова гра, імітуючи окрему ситуацію, дає змогу розв’язуватиконкретносформульованізавданнятапроблеми, розробляти методи розв’язання проблем. Вона має жорстку структуру і правила, її головною функцією є вироблення на- вичок та вмінь діяти у стандартних ситуаціях. Ділову гру ви- користовують для засвоєння нового та закріплення старого матеріалу, вонадаєможливістьстудентамзрозумітиівивчити навчальнийматеріалзрізнихпозицій.

У вищому навчальному закладі застосовують різномані-

тні модифікації ділових ігор: імітаційні, операційні, рольові ігри, діловийтеатр, психо- ісоціодрама.

Імітаційні ігри. На заняттях імітують діяльність певної організації, підприємства, навчально-виховного закладу то- що. Можуть імітувати події, конкретну діяльність людей (ді- лованарада, обговоренняплану) таумови, уякихвідбувається подія (зал засідань, кабінет керівника). Сценарій імітаційної гри, крім сюжету подій, містить опис структури і призначення процесівіоб’єктів, щоїхімітують.

Операційні ігри. Допомагають відпрацювати виконання конкретних операцій, наприклад, методики написання твору,

244

методики організації та проведення тренінгових занять, спе- цифікиобчислення тощо. Ігрицьоговидупроводятьвумовах, якіімітуютьреальність.

Рольові ігри. У них відпрацьовують тактику поведінки, дій, функцій і обов’язків конкретної особи. Для проведення рольових ігор розробляють модель-п’єсу ситуації, між учасни- камирозподіляютьролі.

«Діловий театр». Розігрують якусь ситуацію і поведін- ку людини в цій ситуації. Студент має мобілізувати весь свій досвід, знання, навички, зуміти вжитися в образ певної особи, зрозуміти її дії, оцінити ситуацію і знайти правильну лінію поведінки.

Основне завдання методу інсценізації – навчити студен- тів орієнтуватися в різноманітних обставинах, давати об’єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, встановлювати з ними контакти, впливати на їхні інтереси, діяльність. Для ділових ігор цього виду склада- ють сценарій, де описано конкретну ситуацію, функції і обов’язкидіючихосіб, їхзавдання.

Психодрама і соціодрама дуже близькі до рольових ігор і «ділового театру». Це також театр, але вже соціально- психологічний, у якому відпрацьовують уміння відчувати ситуацію в колективі, оцінювати і змінювати стан іншої лю- дини, уміння ввійти з нею в контакт. Такі види ігор найчасті- ше використовують у процесі підготовки майбутніх учителів, соціальнихпрацівників, практичнихпсихологів.

Як правило, ділова гра складається з таких етапів: озна- йомленняучасниківгризметою, завданнями таумовамигри; інструктаж щодо правил проведення гри; утворення учасни- камигри робочихгруп; аналіз, оцінкатависновкирезультатів гри.

Напершомуетапі– підготовчому– обґрунтовуютьвибір гри, визначають ігрові цілі та завдання, формують проблемну ситуацію, розробляютьсценарійгри, готуютьінформаційнийі методичнийматеріал.

На другому етапі розглядають правила проведення гри тафункціїгравців.

245

Третійетапзалежитьвідзмістутаформиконкретноїгри і полягає в обговорені учасниками гри поставлених проблем, прийняттіузагальненихрішень, їхньомуаналізові.

Отже, ділова гра належить до активних методів навчан- ня, які забезпечують активну творчу діяльність студента, ство- рюють умови для підвищеної мотивації та емоційності, розви- ваютькритичнемислення.

Інтелектуальні ігри. Культура на межі двох тисячо- літь – культура діалогу. По-перше, причиною діалогу є пізна- вальний та емоційний інтерес, тобто він виконує інформацій- ну функцію в широкому розумінні слова. По-друге, діалоги передбачають інтерактивну взаємодію. Таким чином здійс- нюється комунікативна функція. І, по-третє, діалог виконує орієнтувальну функцію, адже виникає певний зв’язок із вчин- ками, діямивсіх, хтоберевньомуучасть.

Дебати – гра, що має на меті допомогти студентам сфо- рмувати навички, необхідні для досягнення життєвого успіху в сучасному суспільстві. Задум гри «дебати» – підвищити рі- вень знань студентів. І тому брати участь у дебатах треба для того, щоб чогось навчитися. Інакше кажучи, у дебатах важли- вішим є процес навчання, ніж остаточний результат кожної гри – перемога або поразка. Гра в «дебати» розвиває одну з найважливішихрисхарактеруособистості– допитливість.

Технологія дебатів має ім’я Карла Топпера, який ввів це поняття. Студенти, що грають у «дебати», навчаються логічно та критично мислити, помічати суперечності у, здавалося б, найдосконаліших твердженнях, переконливо доводити свої думкитапоглядиіншимособамабоширокійаудиторії.

Дебати навчають розуміти, що будь-яка тема та суджен- ня мають право на існування, а всі думки не лише можна об- говорювати, а вони можуть мати сильні та слабкі сторони. Дебати допомагають у навчанні – навіть незначний досвід у дебатуванні одразу ж допоможе впевненіше почуватися, шви- дко орієнтуватися в будь-якій темі, правильно задавати запи- тання та визначати суть проблеми, оскільки на боці буде сила знання.

246

Сьогодні проведення дебатів поширене у школах та уні- верситетах усього світу. Більшість європейських країн мають дебатніпрограмивкожномунавчальномузакладі.

Ідеї щодо створення дебатів сягають сивої давнини, Ста- родавньої Греції, коли дебати були виявом демократії. Студе- нти тих часів навчалися мистецтва дебатувати. Вони відстою- вали інтереси спочатку однієї, а потім іншої сторони з метою глибшейповнішезрозумітитему, якуобговорюють.

У Середні віки навчання в Європі передбачало опану- вання вмінням публічно виступати та дебатувати для тих, хто в майбутньому пов’яже своє життя з політикою та юриспруде- нцією. На початку історії Сполучених Штатів дебатні клуби організовували тільки в університетах. Під час президентської кампанії 1960-хроківуСполучених Штатах першісеріїтелеві- зійних дебатів між Джоном Ф. Кеннеді та Р. Ніксоном сприя- липопулярностідебатів.

Студенти одержують багато користі від дебатів. Працю- ючи разом, щоб краще підготуватися до дебатів, учасники перетворюються з гравців команди насправжніх друзів. Деба- ти починаються з мети – короткого та простого твердження, девизначають, щосамеобговорюватимутьобидвісторони.

Під час гри в дебати необхідно уважно слухати своїх опонентів, тоді яснішою стане не лише їхня позиція, а й, мож- ливо, сильні та слабкі сторони команди. Адже зрозуміло, що про свою сильну сторону суперники будуть говорити довго й багато, апроте, щовонизнаютьнедужедобре, скажутьзовсім мало. У дебатах уміння слухати є дуже важливим тому, що ті гравці, які не вміють слухати, не завжди розуміють, у чому слабкістьаргументівїхопонентів.

Успіх у дебатах – командна активність. Як і в будь-якій грі, у дебатах кожен має свою роль та обов’язки, але команда має працювати разом, допомагаючи й доповнюючи одне од- ного.

Важливим в інтелектуальних іграх є те, що знання змі- нюють свою традиційну роль. Щоденне здобуття знань стає для студентів буденним заняттям, а в інтелектуальних іграх знання — важливий інструмент розв’язання життєвих про-

247

блем, бо вони асоціюються з успіхом у житті, а успіх — це пе- ремога.

Інтелектуальні конкурси змінюють і роль педагога, оскі- льки під час гри потрібно публічно виявляти знання. Для пе- дагога важливо, щоб його студенти виявили знання якомога краще, студенти також намагаються вивчити матеріал глиб- ше, бовідїхніхвиступівзалежитьуспіхусієїкоманди.

У результаті інтереси педагога та студента збігаються, тому що обидві сторони зорієнтовані на успіх, зростає пра- цездатність, ступінь засвоюваності матеріалу, рівень самостій- ної роботи і творча віддача. Активізується й інтелектуальна діяльність студента, його емоційний стан, вияв його почуттів сягає найвищого рівня, а інтелектуальна гра ще підсилює ці емоції й почуття відчуттям насолоди власне від гри. Тому ви- кладач стає порадником і консультантом, спрямовує діяль- ністьстудентащодосамостійногопошукузнань.

Інтелектуальні ігри приваблюють студентів новизною формитаможливістювиявитисебе. Вонивідкриваютьрадість навчання – а отже, відкривають новий світ, великий, цікавий

— світінтелекту, творчості, світмайбутнього.

Контрольні запитання та завдання:

Окресліть основну дидактичну мету індивідуальних занять.

Назвіть переваги та недоліки організації та проведення індивідуальних занять.

Визначте місце консультацій у навчальному процесі вищої школи.

Проаналізуйте доцільність використання ігрових методів навчання у практиці роботи науково-педагогічного працівника вищої школи.

Визначте особливості організації та проведення ділових ігор.

Охарактеризуйте інтелектуальні ігри, специфіку їх підготовки та проведення.

248