Розділ V

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРАЦІВНИК ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

5.1. Роль і місце науково-педагогічного працівника в розвитку суспільства, його функції

Будь-яке суспільство створює систему освіти, адекватну своїй суті й соціальному розвиткові. В освіті відображено про- блеми суспільства у конкретний історичний період. В Україні кризові явища освіти пов’язані зі зміною суспільної свідомос- ті, з так званими освітніми реформами, що мають малопрог- нозовані наслідки, а також із нестабільністю і швидким тем- помзмінекономічних, соціальнихіполітичнихситуацій.

Однак нині загальний культурний прогрес і темпи еко- номічних змін визначають тенденцію розвитку освітньої сис- теми. Не розуміти цього – значить залишатися на узбіччі за- гальноосвітнього розвитку. Тому внутрішня динаміка само- розвитку освітньої системи відповідає потребам суспільства і суттєво впливає на його поступальну ходу. Власне освіта пере- творює і спрямовує перебіг життя суспільства, перетворюючи таким чином «суспільство сьогодні» на «суспільство завтра», оскільки впливає на суспільну свідомість. Саме вона формує нове мислення, нове бачення перспектив індивідуального і соціально-економічногорозвиткуісенсувласногожиття.

В освіті важлива роль належить вищій школі, а отже – викладачам(увищихнавчальнихзакладахІіІІрівнівакреди- тації) і науково-педагогічним працівникам (у вищих навчаль- них закладах ІІІ і IV рівнів акредитації. Саме про науково- педагогічних працівників, їхню професійно-педагогічну дія- льністьітимемова).

431

Педагогічна діяльність – процес, у якому опосередкову- ється й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і формується культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економі- чної, духовноїтасоціальноїсферізагаломсуспільства.

Отже, діяльність педагога має не лише психологічне, а й соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що пов’язують сьогодення з минулим і майбутнім суспільства. Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого покоління до наявних соціальних відносин, економічний і духовнийстансуспільстваформуютьсязаучастюпедагога.

Тому роль науково-педагогічного працівника в суспільс- тві розглядають у зв’язку з його діяльністю в системі суспіль- них відносин, їх становленням і розвитком. Суспільство по- требує реалізації своїх освітніх і виховних функцій. Педагог сприяє задоволенню потреб суспільства, береактивну участь у творенні та в усвідомленні насамперед молодим поколінням суспільнихвідносин.

Педагог – виразник і виконавець вольової та мотива- ційноїрегуляціїжиттясуспільства. Йогодіяльністьєпохідною від саморозвитку суспільства. За допомогою соціально конт- рольованих дій науково-педагогічного працівника формуєть- ся виховне й освітнє середовище, яке відповідає нормам мо- ралі та рівню розвитку суспільства, тобто середовище, у якому триває життєдіяльність усіх членів суспільства. Завдяки педа- гогу синхронізуються потреби суспільства і рівня змістової та технологічноїпідготовкиіперепідготовкигромадян.

Педагог необхідний суспільству як трансформатор його ідей і життєвих сил, спонукач і першоджерело його рухів, як носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільст- ва, щозумовлюєтаініціюєйого духовний розвиток.

В особі науково-педагогічного працівника суспільство актуалізує свої потреби, усвідомлює й мотивує власні дії. Нау- ково-педагогічний працівник є посередником між суспільст- вом і молодим поколінням, між соціальними вимогами суспі- льстватаїхвтіленнямужиття.

Діяльність науково-педагогічного працівника вищої школи має високу соціальну значущість і посідає одне з

432

центральних місць у державотворенні, формуванні націона- льноїсвідомостійдуховноїкультуриукраїнськогосуспільства.

Професія науково-педагогічного працівника вищого на- вчального закладу – одна з найбільш творчих і складних про- фесій, у яких поєднано науку та мистецтво. Н. В. Кузьміна виокремлює структурні складники й функціональні компоне- нти педагогічної діяльності. Ця модель містить п’ять структу- рнихелементів:

суб’єкт педагогічного впливу;

об’єкт педагогічного впливу;

предмет їх спільної діяльності;

цілі навчання;

засоби педагогічної комунікації.

Ці компоненти становлять систему, бо жодного з них не можна замінити іншим або їх сукупністю. Усі вони перебува- ютьупрямійтазворотнійвзаємозалежності.

Отже, діяльність науково-педагогічного працівника ви- щого навчального закладу становить свідому, доцільну діяль- ність щодо навчання, виховання, розвитку і професійної під- готовки студентів. Вона має два аспекти – спеціальний та со- ціально-виховний, що є найважливішими передумовами ефе- ктивності педагогічної діяльності. Обидві передумови потрібнорозглядативорганічнійєдності.

Спеціальна характеристика науково-педагогічної діяль- ностівідображаєзв’язокізсуспільнимрозподіломпраці.

Соціально-виховний аспект науково-педагогічної діяль- ності пов’язаний із державно-національними ідеологічними принципамисуспільства.

Професійна діяльність має свою специфіку, яка, голо- внимчином, полягаєу:

сукупності фізичних та інтелектуальних сил і здіб- ностей педагога, завдяки яким він успішно здійснює доцільну діяльність щодо виховання і навчання сту- дента

своєрідності об’єкта педагогічної діяльності, який одночасно стає суб’єктом цієї діяльності. Активність студентів як суб’єктів педагогічної праці значною

433

мірою залежить від рівня їхніх організаційних знань та вмінь;

своєрідності засобів праці науково-педагогічного працівника;

специфіці взаємозв’язку між трьома підсистемами (сукупність інтелектуальних і фізичних сил педагога, сукупність даних об’єкта діяльності та сукупність за- собів і структури діяльності).

Отже, науково-педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі — це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації з усіх га- лузей, атакожвихованнягромадян. Уційдіяльностіпоєднано знання та ерудицію вченого і мистецтво педагога, високу культуру з інтелектуальною і моральною зрілістю, усвідом- леннямобов’язкуіпочуттямвідповідальності.

Проте педагог має зробити студента центральною по- статтю процесу освіти, його активним, свідомим та самостій- ним учасником. Тому завдання науково-педагогічного пра- цівника – формувати в студентів мотивацію самовдоскона- лення, прищеплювати навички та вміння вдосконалювати свою особистість упродовж усього життя. Упоратися з цим дуже складним завданням вдається не кожному науково- педагогічному працівнику, а тільки тим, які є справжніми майстрамисвоєїсправи.

Тож створення сучасної гуманістичної педагогіки вищої школи вимагає й відповідного нового образу науково- педагогічних працівників. Якими саме уявляють педагогів вищоїшколи, учомуїхнямісія, яківимогивисуваєсуспільство до них? Ці питання невипадково перебувають у полі зору су- часної наукової думки й громадськості. Адже від їх розв’язання певною мірою залежить остаточний результат реформуваннявищоїосвітивУкраїні.

Науково-педагогічні працівники ВНЗ належать до осно- вних соціально-професійних груп, яким суспільство дало над- звичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації загалом; соціалі- зацію особистості на важливому етапі її формування, пов’язаномузпрофесійноюпідготовкою.

434

Функції науково-педагогічного працівника. Зі структури діяльності педагога випливають основні його пе- дагогічні функції – припис для педагога щодо напрямів застосування професійних знань. Науково-педагогічний пра- цівниквищогонавчальногозакладувиконуєтакіфункції:

управлінську;

продукування;

передавання;

трансформації;

спонукання;

соціалізації;

прогнозування;

корегування;

культурологічну;

виховання;

розвивальну.

Управлінська функція науково-педагогічного пра- цівника полягає в керуванні процесами навчання, виховання, розвиткуйпрофесійноїпідготовкикожногостудента.

За стилем стосунків між науково-педагогічним праців- ником і студентами розрізняють авторитарне, демократичне, ліберальне і потуральне управління навчанням і вихованням студентів.

Авторитарний стиль управління виявляється в нав’язуванні своїх поглядів, думок, методів, способів, засобів і форм навчання (самоосвіти), виховання (самовиховання), розвитку й професійної підготовки студента. Для авторитар- ного стилю характерна висока централізація керівництва, домінування науково-педагогічного працівника, його вимог. Педагог одноосібно ухвалює і скасовує рішення, більшість питаньщодопроблемнавчанняйвихованнярозв’язуєсам.

Провідними методами в керуванні діяльністю студентів є накази, які можуть віддавати у твердій чи м’якій формі (у вигляді прохання, яке не можна не виконати). Авторитарний педагог завжди дуже суворо контролює діяльність і поведінку

435

студентів. Ініціативи студентів не заохочує або заохочує у су- воровизначенихмежах.

Розглядаючи ситуації вияву авторитарного стилю на практиці, можна натрапити на дві крайності. Авторитарний стиль педагог може реалізувати в режимі власних відчуттів, які можна описати за допомогою метафор: «Я-керівник» або «Я-батько».

Під час позиції «Я-керівник» владна дистанція дуже ве- лика, і в процесі взаємодії зі студентом посилюється роль про- цедуріправил.

У разі позиції «Я-батько» сильна концентрація влади і впливи на дії студентів у руках педагога зберігаються, але зна- чну роль у його діях відіграє турбота про студента й відчуття відповідальностізайогосьогоденняймайбутнє.

Для демократичного стилю управління харак-

терний певний розподіл повноважень між студентами і педа- гогом щодо проблем навчання, самостійної роботи, методів дозвілля, інтересів та ін. Педагог намагається ухвалювати рішення, радячись зі студентом, надає йому змогу висловлю- вати свою думку, ставлення, робити самостійно вибір. Часто такий педагог звертається до студента з проханнями, рекоме- ндаціями, порадою, рідше – наказує. Систематично контро- люючи роботу студента, він завжди говорить про позитивні результати й досягнення, особистісне зростання та прорахун- ки. Звертає увагу на ті аспекти, що потребують додаткових зусиль, праці над собоючи спеціальних занять. Педагог вимо- гливий, алеодночасносправедливий.

Ліберальному стилю управління (невтручання)

властива відсутність активної участі педагога в цих процесах. Чимало навіть важливих справ і проблем студенти розв’язують без його активної участі й керівництва. Щоб сту- денти виконали яку-небудь роботу, йому нерідко доводиться їх умовляти. Він розв’язує здебільшого ті питання, які назрі- вають самі, контролюючи роботу студентів, їхню поведінку нечасто й несистематично. Такому педагогу властива низька вимогливість і слабка відповідальність за остаточні результа- ти.

436

Потуральному стилю управління діяльністю студентів притаманна певна «байдужість» (найчастіше – не- усвідомлена) з боку педагога щодо розвитку, динаміки навча- льних досягнень чи рівня вихованості студентів. Такий педа- гог орієнтується на задоволення будь-яких інтересів студентів, не замислюючись над можливими наслідками їхніх дій і вчи- нків, не ставлячи перспектив особистісного розвитку. Голо- вний принцип у діяльності й поведінці такого педагога – не перешкоджати будь-яким діям студентів і задовольняти будь- які їхні бажання й потреби, можливо, навіть на шкоду не тіль- киїм, айсуспільству.

На практиці жоден із наведених стилів не може виявля- тися окремо. Також очевидно, що застосування лише демок- ратичного стилю не завжди буває ефективним. Тому частіше застосовують так звані змішані стилі: авторитарно- демократичний, ліберально-демократичний та ін. Кожен пе- дагог може застосовувати різні стилі управління залежно від ситуаційтаобставин.

Зміна стилю, наприклад, перехід від авторитарного до демократичного, є радикальною подією, оскільки кожен стиль ґрунтується на особливостях характеру й особистості педагога, тому його зміна може супроводжуватися серйозним психологічним«ламанням» людини.

Сформована структура професійної діяльності науково- педагогічних працівників припускає функціональний склад дій у логіці функціонування педагогічного управління. Таке управління, як відомо, передбачає інформаційний синтез, що виконує роль діагности, проектування дій та аналіз умов, ви- конавські дії тааналіз рефлексії проведених дій. Модель пове- дінки, що складається на цій основі, є перетворенням інфор- мації відповідно до мети та умов у певну структуру — програ- му дій. Усі ці одиниці функціонального складу педагогічної діяльності утворюють функціональні характеристики педаго- гічногоуправліннянавчальноюдіяльністюстудентів.

Функція продукування науково-педагогічного пра- цівника виявляється у проведенні наукових досліджень, упро- вадженні їх у практику, експертизі, опублікуванні підручни- ків, навчальних посібників, наукових монографій, статей;

437

виступах перед громадськістю, участі в наукових, навчально- методичних і культурно-просвітницьких заходах регіонально- го, всеукраїнськогоіміжнародногорівнів

Функція передаванняполягаєупереданністудентам знань, навичок і вмінь, стилю поведінки і культури, розмаїття форм, методів, засобів і технологій навчання (самоосвіти), виховання(самовиховання), розвиткутафаховоїпідготовки.

Трансформаційна функція науково-педагогічного працівника виявляється у перетворенні учіння студентів на акт індивідуального постійного (неперервного) пізнання, знань і навичок – у професійні вміння, погляди, ідей – у пере- конання, звичок– устійкірисихарактеру, знаньіпоглядів– у громадянськупозиціютаін.

Спонукальна функція полягає в постійному стиму- люванні студентів до оволодіння знаннями, самостійної акти- вної пізнавальної діяльності, формуванні мотивації досягнен- ня та успіху в майбутній професійній діяльності, а також спрямованостіособистостістудента.

Розвивальна функція науково-педагогічного пра- цівника виявляється в тому, що він має постійно забезпечува- ти духовний, інтелектуальний, фізичний, професійний, пси- хологічний і громадянський розвиток студентів, а також їхні особистісніякості.

Функція соціалізації науково-педагогічного праців- никавиявляється в тому, що, по-перше, вінмає сприяти адап- тації студентів перших курсів до нового для них соціального середовища – вищого навчального закладу; по-друге, вводи- ти, залучати студентів у духовне, професійне, соціальне, еко- номічнеіполітичнежиттясуспільства.

Виховна функція науково-педагогічного працівника полягає в тому, що він під час навчально-виховного процесу формує у студентів світоглядні і життєві позиції, мораль, сис- тему переконань, ціннісні орієнтації, почуття відповідальнос- ті, патріотизму, національної гордості та гідності, а також по- зитивні норми поведінки. Фактично, науково-педагогічний працівник причетний до формування не лише фахівця, а й громадянина українського суспільства, патріота своєї держа- ви.

438