призводять до браку у виховній роботі, руйнування її логіки, зниженнядієвостітаефективності.

Загаломзакони, закономірності та принципивиховання визначають логіку, зміст та організацію виховної роботи зі студентською молоддю. Знання цих організаційно- педагогічних засад виховання дає змогу створити його опти- мальну архітектоніку, яка охоплює модель, алгоритм і техно- логіювиховноїдіяльностіпедагогауВНЗ.

Контрольні запитання та завдання:

Розкрийте сутність поняття «закон виховання». Які закони виховання ви знаєте?

Охарактеризуйте закон цілісності та єдності процесу виховання.

Розкрийте сутність поняття «закономірності виховання». Які закономірності виховання ви знаєте?

Поясніть сутність закономірності про єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення особистості.

Охарактеризуйте поняття « принцип виховання» студентів.

Розкрийте систему основних принципів виховання у ВНЗ.

Назвіть принципи виховання, які детермінують організацію виховання.

Назвіть принципи виховання, які детермінують зміст виховання.

4.5. Методи, форми і засоби виховного впливу на особистість студента

Реалізація мети й завдань виховання у ВНЗ значною мі- рою залежить від доцільності, виваженості методів виховання якпедагогічногоінструментавзаємодіїзістудентами.

Метод– шляхдосягненнямети.

Стосовно студентської практики методи виховання – конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведі- нку школярів з метою розв’язання педагогічних завдань у процесі спільної діяльності науково-педагогічних працівників істудентів.

370

Проблема вибору методів виховання надзвичайно скла- дна. Не існує універсального чи універсальних методів вихо- вання. Але їх удосконалення – необхідна умова будь-якого процесу виховання, і кожен науково-педагогічний працівник, у міру своїх сил і можливостей, вносить у розроблення загаль- них методів свої доповнення і зміни, що відповідають конкре- тним умовам виховного процесу. Такі часткові удосконалення методівназиваютьприйомамивиховання.

Прийомвиховання– частиназагальногометоду, окрема дія(вплив), конкретнеполіпшення.

У педагогіці не існує єдиного визначення поняття «ме- тод виховання». Відомі науковці, педагоги (В. О. Сухомлинсь- кий, Ю. К. Бабанський, Е. Ш. Натанзон, С. Г. Карпенчукта ін.) окреслюють різні особливості використання цього інструмен- тавиховання.

Оскільки мета виховання може бути загальною й част- ковою, методи є оптимальними підходами до її здійснення. Методвихованнянеіснуєізольовано, авпливаєнаособистість разом з іншими методами, що відображає цілісність і систем- ністьпроцесувиховання.

А. С. Макаренкопідкреслював, що не можна розглядати «ніякий засіб з погляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієї системи засобів, і, нарешті, ніяка система засобів не може бути рекомендована як система постійна».

Отже, метод (чи методи) виховання вихователь виво- дить у процесі усвідомлення суті мети, багатовимірності лю- дини, суперечливого характеру її взаємовідносин із навколи- шнімсвітом.

ЗмістметодіввихованняуВНЗвизначаютьчерез:

безпосередній вплив вихователя на вихованця;

створення спеціальних умов, ситуацій, обставин, які спонукають вихованця змінити власне ставлення, визначити свою позицію, здійснити вчинок;

суспільну думку референтної групи, яка є особистіс- но значущою для вихованця;

суспільну діяльність вихователя з вихованцем, спіл- кування, гру;

371

процеси навчання, самоосвіти та передачі інформа- ції, соціального досвіду в сім’ї, у процесі дружнього й професійного спілкування;

засвоєння народних традицій, фольклорної творчос- ті, читання художньої літератури тощо.

Пошук оптимальних шляхів впливу на особистість завжди був актуальним для психолого-педагогічної науки, існували й існують різні підходи до класифі- кації методів виховання.

Зокрема, для М. І. Болдирєва, М. К. Гончароваце пере- конання, вправляння, заохочення і покарання; для Т. О. Ільїної, І. Т. Огороднікова– переконання, організація діяльності, стимулювання поведінки; для М. Д. Ярмаченка– пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмуван- ня, керівництво самовихованням; для Г. Щукіна – методи формування суспільної свідомості, поведінки, стимулювання діяльностітасамовиховання.

Проблема класифікації методів виховання та самовиховання. Традиційно вважають, що знання методів і прийомів виховання, належне володіння ними визначають рівень педагогічної майстерності науково-педагогічного пра- цівника. З огляду на це, важливе значення для оволодіння цією майстерністю має класифікація методів виховання та самовиховання. У процесі розвитку педагогічної науки вико- ристовувалирізніпідходидонеїтаїїупорядкування.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів ви- ховання В. О. Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групиметодів:

методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, дискусії, переконання, навіювання, приклад;

методи організації діяльності, спілкування, форму- вання позитивного досвіду суспільної поведінки: привчання, педагогічна вимога, громадська думка, довір’я, тренування, створення виховних позицій, прогнозування;

372

методи стимулювання діяльності й поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання;

методи самовиховання: самопізнання, самооцінка, саморегуляція.

Досить поширеною у педагогічній літературі є класифі- кація методів виховання за ознакою спрямованості на поведі- нково-діяльнісну, інтелектуальну та емоційно-вольову сфери виховання. За цією ознакою, серед методів виховання виок- ремлюють:

переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Коро- льов та ін.);

методи переконання, організації діяльності, стиму- лювання поведінки учнів (Т. О. Ільїна, І. Т. Огород- ников);

методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю студентів;

методи організації діяльності й досвіду суспільної поведінки і діяльності вихованців;

методи усвідомлення цінностей суспільства, органі- зації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки, стимуляції діяльності й поведінки, педа- гогічної підтримки (Н. Є. Мойсеюк).

В інших класифікаціях, окрім переконання, тренування, заохочення та покарання, ідеться також про навіювання. За- лежновідфункцій, яківиконують методивиховання уформу- ванні особистості, їх поділяють на: 1) методи формування сві- домості, 2) методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, 3) методи контролю й аналізуефективностівиховання(Ю. К. Бабанський).

Методи формування свідомості. Це методи різно-

бічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою форму- вання поглядів і переконань. До них належать бесіда, лекція,

диспутіметодприкладу.

Бесіда. Її особливість у тому, що педагог, спираючись на наявні у студентів знання, моральні, етичні норми, підво- дить їх до засвоєння нових. Для успішного проведення бесіди

373

потрібне обґрунтування актуальності теми; формулювання питань, які спонукають до розмови; спрямування розмови у потрібному напрямі; залучення студентів до оцінювання по- дій, вчинків і явищ суспільного життя. Це сприяє формуван- ню у них відповідного ставлення до дійсності, до своїх мора- льних і громадських обов’язків. Важливим є підсумування розмови, прийняття конкретної раціональної програми дій длявтіленняїївжиття.

Дещо складнішою для педагога є індивідуальна бесіда, мета якої в тому, щоб викликати співрозмовника на відвер- тість. Педагог має дбати про те, щоб пропоновані моральні сентенції (судження) студент не лише усвідомив, а й пропус- тив через свій внутрішній світ, тобто пережив. Цього можна досягти, наводячипереконливіприклади.

Одночасно студент має відчути, що педагог є союзни- ком, щиро прагне допомогтийомуі знає, як цезробити. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, то спершу слід з’ясувати причиниі мотиви, авідтаквизначати формупедаго- гічного впливу. Не можна індивідуальну бесіду зводити до суцільної критики негативних вчинків. Треба вибудовувати її так, щоб людина, яка здійснила цей вчинок, сама усвідомила йогоаморальність.

Лекція. Її сутність – у послідовному, систематичному викладенні певної проблеми. Лекція може мати епізодичний характер або належати до певного тематичного циклу, кіно- лекторію. Успіх її залежить від добре продуманої композицій- ної побудови, вдало дібраних переконливих аргументів, необ- хідних для оцінювання подій і фактів, особистих якостей лек- тора, його здатності володіти спеціальними психологічними прийомами.

Теоретичні положення лекції мають тісний взаємо- зв’язок з практикою, з життям колективу, що дає змогу вста- новити довірливий контакт із аудиторією. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання студентів, які потре- бують уточнення фактів, оцінювання певного явища, думки лектора щодо якоїсь проблеми. Запитання можуть мати по- лемічний характер. Лектор не повинен ухилятися від відпові-

374

дей на них, оскільки це може бути підставою хибного тлума- ченняпевногофактуабойогонерозуміння.

Диспут. Як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, невимушений обмін думками, колектив- не обговорення різноманітних питань. Під час диспуту його учасники обстоюють свою позицію, переконуються в прави- льності чи помилковості своїх поглядів. Розкриваються їх еру- диція, культурамовлення, логічне мислення. Тематику диспу- тів слід добирати так, щоб спонукати учасників до роздумів над серйозними світоглядними питаннями: про мету життя, щастя, обов’язоклюдинипередсуспільствомтаін.

На диспуті можна обговорювати й факти з життя групи, виробничого колективу, літературний твір, газетну чи журна- льнустаттю, актуальнупроблему.

Питання диспуту мають зацікавити, змусити замисли- тися над суттю проблеми, сприяти формуванню власного ста- влення до неї. Важливо у процесі диспуту створити атмосферу невимушеності: усі повинні почуватися рівними, ніхто не має права повчати й ображатися, виступи мають бути відвертими йаргументованими.

Метою диспуту є не прийняття остаточних рішень, а на- дання його учасникам можливостей для самостійного аналізу проблеми, аргументації власних поглядів, спростування хиб- нихаргументівінших.

Метод прикладу. Його використовують для конкре- тизації певного теоретичного твердження, доведення істинно- сті моральної норми. Він є переконливим аргументом і часто спонукає до наслідування. Інтенсивність виховного впливу прикладу зумовлена його наочністю і конкретністю. Що він ближчийізрозуміліший, топотужнішайоговиховнасила.

Використання прикладу у вихованні потребує врахуван- ня вікових та індивідуальних особливостей молодих людей. Вонивженесліпонаслідуютьприклад, акритичноставляться до нього, однак через брак життєвого досвіду іноді прикладом вважаютьнете, щогідненаслідування.

Виховання на позитивному прикладі не можна зводити до переліку позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, найкращих студентів тощо. Необхідний емоційний, доклад-

375

ний, образний аналіз, щоб викликати захоплення, прагнення їхнаслідувати.

Негативні приклади використовують, зокрема, у право- вому, антинаркогенному вихованні, намагаючись продемонс- трувати шкідливість наслідування якихось явищ. Прийомами використання негативних прикладів є громадський осуд нега- тивних явищ; пояснення суті негативного, протиставлення аморальним вчинкам найкращих зразків високоморальної поведінки, залученнястудентівдоборотьбизвиявамизла.

Дбаючи про формування свідомості особистості, необ- хідно впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб мо- лода людина не лише зрозуміла почуте, а й сприйняла його. Важливим чинником у цьому є переконаність, тактовність, майстерністьпедагога.

Методи формування суспільної поведінки. Пе-

редбачають організацію діяльності студентів та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручен- ня.

Педагогічна вимога. Це педагогічний вплив на сві- домість вихованця з метою спонукати його до позитивної дія- льності або гальмувати його негативні дії або вчинки. Вимога впливає на свідомість студента, активізує вольові якості, пере- будовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитив- ному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок по- ведінки. Вона має бути доцільною, зрозуміло і посильною. Для цього роз’яснюють її сутність, переконують у її необхідно- сті, користі. Водночас слід домогтися позитивної реакції на неї.

У процесі виховання рівень вихованості студентів змі- нюється. Відповідно, повинні зростати вимоги. Якщо до сту- дентанепідвищувативимог, вінможезупинитисянадосягну- тому. Педагогічна вимогамає випереджувати розвиток особи- стості.

Ефективність вимоги значною мірою залежить від її чі- ткості, лаконічності, щоб було зрозуміло, де, в якому обсязі, доки, якими засобами і кому саме слід її виконати. Така вимо-

376

га виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Якщо ж вимогу сформульовано розпливчасто, непереконливо, не конкретно, тойвиконанняїїбудебезвідповідальним.

Вимоги можуть стосуватися всіх сфер життя і діяльності особистості та мають бути однакові, що сприятиме формуван- ню певних навичок і звичок. Не можна, наприклад, вимагати чистотиіпорядкутількивнавчальнійаудиторії, анагуртожи- ток не зважати. Щоденне дотримання таких вимог з боку всіх членів колективу створює умови для ефективності виховного процесу.

Громадська думка. Як метод виховання це колектив- на вимога. Адже, обговорюючи вчинок конкретної людини, колектив прагне, щоб вона усвідомила свою провину. Аналі- зувати чикритикувати потрібно неособистість, авчинок, його шкідливість для колективу, суспільства і самого порушника. Розмову треба вибудувати так, щоб молода людина сама на- звала причину свого вчинку. Під час обговорення обов’язково визначаютьшляхиподоланнянедоліків.

За допомогою громадської думки людину легше пере- конати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді. Вона бачить, як реагують товариші на поради педагога і членів колективу, пересвідчується, що її поглядівніхтонепідтримує, іпочинаєдослухатисядопорад.

Організовуючи обговорення поведінки, педагогу слід уникати надмірного втручання в розмову. Важливу роль віді- грають стимулювання студентів висловлювати свою думку, колективний аналіз конфліктних ситуацій та їх розв’язання, привчання критично оцінювати думки і явища, аргументова- нообстоювативласнудумку.

Вправляння. Полягає у створенні умов для форму- вання і закріплення позитивних форм поведінки особистості. Якщостудентзавждиівусьомунамагатиметьсядотримувати- ся вимог, постійно вправлятиметься у позитивній поведінці, то в нього сформуються і зміцніють відповідні навички і звич- ки.

Привчання. Ґрунтується на вимозі виконати певні дії. Йдеться насамперед про режим життя і діяльності молодої людини. Саме режим виховує безперервність зусиль щодо

377

влаштування життя студента, заощаджує його енергію, при- вчає вчасно виконувати будь-яку роботу, а також неухильно дотримуватисявстановленихвимог.

Доручення. Його мета – вправляння людини в пози- тивних діях і вчинках. Для цього педагог чи студентський ко- лектив дає студентові завдання, виконання якогопотребує дій або вчинків. Доручення добирають так, щоб його виконання сприялорозвиткущенесформованихякостей. Педагогмаєне лишедатидоручення, айдопомогтийоговиконувати.

Доручення з часом доцільно ускладнювати за змістом і методикою виконання, а також контролювати. Відсутність контролюпризводитьдобезвідповідальності.

Методи стимулювання діяльності і поведінки. Ці методи виконують функції регулювання і стимулювання по- ведінки та діяльності студентів. До них належать змагання, заохоченняіпокарання.

Змагання. Його сутність – у схильності до здорового суперництва і самоутвердження. Постаючи як конкуренція, боротьба за існування, є пружиною розвитку. Змагання зму- шує тих, хто відстає, підніматися до рівня передових, а пере- довихнадихаєнановіуспіхи.

У вищих навчальних закладах використовують різнома- нітні форми змагань: конкурси, олімпіади, фестивалі, огляди художньої самодіяльності, виставки. Усе це розвиває інтереси, творчіздібностістудентів, активізуєпізнавальнудіяльність.

Заохочення. Ґрунтується на схваленні позитивних дій і вчинків з метою спонукання особистості до їх повторення. Важливо своєчасно помітити позитивні зміни в поведінці особистості, у ставленні до навчання, праці. акцентуючи на- віть на незначних змінах на краще, невеликих перемогах над собою, педагог пробуджує бажання вдосконалюватися, сти- мулюєдоповтореннясхваленихвчинків.

Покарання. Його сутність – у несхваленні, осуді нега- тивних дій і вчинків з метою їх припинення або запобігання в майбутньому. Покарання слід застосовувати обережно, щоб не спричинити озлоблення, лицемірства. Покарання має ви- кликати переживання, відчуття провини, пробуджувати доко- рисумлінняіпрагненнязмінитиповедінку.

378

Виховна ефективність покарання зростає, якщо його сприймуть як справедливе. Тому слід завжди перевіряти фак- ти, щоб довести провину. Незаслужене покарання провокує новіконфлікти.

Методи контролю й аналізу ефективності вихо-

вання. Їхнє завдання – з’ясувати результативність конкрет- них виховних заходів, виховної роботи в колективі загалом.

До них належать педагогічне спостереження, бесіда, опиту- вання (анкетне, усне), аналіз результатів діяльності сту-

дентів тощо. Який би метод педагог не використовував, він повинен бути елементом конкретної програми вивчення осо- бистостічиколективу.

Поведінка людини залежить не тільки від її особистіс- них якостей, а й від характеру стосунків із колективом, особ- ливостей життя колективу. Особистість студента та колектив постійно розвиваються. Дослідження змін має практичне значення для подальшої виховної роботи, зокрема для прави- льного прогнозування її змісту і добору методів, форм вихов- ного впливу. Відомості про студента та колектив, отримані за допомогою одного методу, для достовірності й об’єктивності потребуютьперевіркиіншимиметодами.

Вивчення поведінки студентів і виховання відбуваються одночасно. Прийом чи метод вивчення особистості може бути водночас прийомом чи методом виховання (бесіда, доручен- ня). Аналіз реагування особистості (колективу) на певний виховнийвпливдопомагаєдібратиадекватнійомуспособи.

Доосновнихфункційвихователяналежать:

статусно-позиційна − забезпечує розуміння й прийняття науково-педагогічних працівників і педа- гогічних колективів свого соціального статусу, ролі, місця, кола функціональних завдань, відповідально- сті та обов’язків як основних суб’єктів виховного процесу;

розвивальна − полягає в активному впливі на процес розвитку й саморозвитку студентів, розвиток у них критичного ставлення, громадянської позиції тощо;

379

формуюча − спрямована на формування у студен- тів необхідних цінностей (переконань), морально- психічних і громадських якостей;

інформаційно-комунікативна − зумовлює ак-

тивний вплив виховання на процес пізнання студен- тами один одного, а також розвиток соціальних зв’язків і статутних взаємин у студентських колекти- вах і ВНЗ;

мотиваційно-мобілізуюча − полягає у форму-

ванні спонукальних сил студентів до продуктивного навчання та оволодіння майбутньою професією

профілактична − полягає в прогнозуванні й за- побіганні небажаних виявів поведінки студентів;

перевиховання − спрямована на викорінення, лік- відацію негативних якостей і рис характеру студен- тів, а також соціально-психічних утворень у соціаль- них групах в інтересах формування й розвитку соці- ально-ціннісних орієнтацій.

Суб’єктами виховання у ВНЗ вважають науково- педагогічних працівників, ректорат, працівників рі- зних відділів, центрів, інститутів, факультетів, нау- ково-педагогічні колективи кафедр, факультетів, ін- ститутів і студентські колективи, а також педагогічне середовище вищого навчального закладу і навіть окремих студентів. Об’єктами виховання у ВНЗ є на- самперед студенти, а також науково-педагогічні працівники та ін.

Однак у сучасних умовах у розв’язанні складних вихов- них завдань дедалі частіше наявні суб’єкт-суб’єктні відносини, що припускає взаємоактивність і взаємодію всіх студентів як повноправнихучасниківпроцесувиховання.

Такий характер стосунків стимулює активність студен- тів. Це зумовлено тим, що будь-який студент ефективно роз- вивається й формується тоді, коли йому надають можливість розкритися, виявитисвійтворчийпотенціалтаактивність.

Виховання стає плідним, якщо воно звернено до суб’єктних, творчих сил студента. Тоді об’єкт виховання не

380

тільки правильно розуміє виховний вплив, а й приймає його таактивновиконуєвсівимоги.

Важливо розуміти, що безліч взаємодій, у які вступає студент, він не засвоює пасивно й механічно. Одні з них сти- мулюють діяльність і формують мотиви поведінки; інші вияв- ляються нейтральними; треті спричинюють опір. У вихованні спонтанно виявляються природні сутнісні сили людини. Усе це характеризує студента як цілісний феномен, що одночасно єісуб’єктом, іоб’єктомвиховання.

Як суб’єкт виховного процесу студент становить індиві- дуальність, щорозвивається.

Іншими повноправними суб’єктами виховного процесу єкоженпедагог.

Третій учасник виховного процесу – науково- педагогічний колектив ВНЗ. Як суб’єкт виховання, колектив науково-педагогічних працівників впливає на кожного студе- нта, зумовлює його діяльність, формуючи світогляд, поведін- ку, життєвістратегії. Водночасколективнауково-педагогічних працівниківсамєоб’єктомвиховання.

Четвертим учасником виховного процесу є педагогічне середовище ВНЗ. Саме в ньому студент здобуває сприятливі умови для свого розвитку, задоволення власних потреб та інтересів, застосування своїх здібностей для самовдоскона- лення, самоутвердженняісамовиявлення.

Значні виховні можливості закладено у впливах, які чи- нять суспільні інститути, державні органи, родина та інші суб’єкти виховання. Без сумніву, виховує також соціальне се- редовище, соціальнадійсність.

Змістова сторона виховної діяльності у ВНЗ зумовлена цілями та завданнями держави. Зміст виховання ґрунтується на загальнолюдських цінностях, досвіді й традиціях сучасної цивілізації, Батьківщини тощо. Основні напрями виховання у ВНЗ в сучасних умовах такі: ідейно-національне, патріотич- не, духовно-моральне, естетичне, соціально-правове, еколо- гічне, фізичнеітрудове.

Ідейно-національне виховання полягає у формуванні в студентів національної свідомості й самосвідомості, гордості й гідності, утвердження у свідомості студентів почуття

381

обов’язку, честі, совісті, любові до українського народу, нена- висті до тих, хто зазіхає на його незалежність і волю, територі- альнуцілісністьдержавитощо.

Духовно-моральне виховання спрямоване на форму-

вання в студентів цілісного світогляду, загальнолюдських цін- ностей, вищихморальнихякостей, ставленнядолюдиниякдо вищої цінності, поваги до її суджень, поглядів, цінностей, до- лучення до багатств сучасної культури. Воно ґрунтується на усвідомленні й прийнятті загальнолюдських і національних моральних цінностей, сприяє формуванню свідомості й необ- хідності дотримуватися норм моралі в повсякденній життєді- яльності.

Усі складові виховання відображають змістовий аспект єдиного виховного процесу у ВНЗ, який має ґрунтуватися на національних ідеях, ідеях побудови державності, патріотизмі, вірності своєму народові тощо. Реалізація цих напрямів дає змогу формувати студента як цілісний феномен, усебічно роз- виненуособистість.

Основу структури виховання у ВНЗ становлять такі його елементи: суб’єкт виховання, об’єкти виховання, мета вихо- вання, система відносин, система впливів, система взаємо- зв’язків між елементами, які входять до структури процесу виховання, результати виховання. Їх аналіз сприяє глибшому розумінню психолого-педагогічного механізму формування у студентівтихчиіншихякостей.

Алгоритм виховання у ВНЗ вказує на сувору його послі- довність:

аналіз фактичного стану справ для виявлення супе- речностей у цілісному діяльнісно-виховному процесі й визначення шляхів їхнього розв’язання;

планування ефективних виховних заходів та органі- зація їхнього виконання для досягнення необхідного виховного впливу;

створення умов для ефективного виховання у ВНЗ;

оцінка результатів виховної діяльності на кафедрах і в середовищі ВНЗ та корекція всього діяльнісно- виховного процесу у ВНЗ.

382

Форми виховання. Форми виховання – варіанти ор- ганізації конкретного виховного процесу; композиційна побу- дова виховного заходу. Вони завжди взаємопов’язані зі зміс- том.

У вихованні студентів, розвитку їхніх творчих здібнос- тей, формуванні необхідних майбутньому фахівцеві якостей важлива роль належить спеціально організованій позаауди- торній виховній роботі. Форми її організації у вищому навча- льномузакладіможутьбутимасові, груповітаіндивідуальні.

Масові форми виховної роботи. Особливістюмасо-

вих форм виховної роботи є значна участь у ній студентів. До них належать святкування державних і релігійних свят, зна- менних подій у житті вищого навчального закладу, проведен- ня читацьких конференцій, тематичних вечорів, вечорів запи- тань і відповідей, тижнів різних навчальних предметів, зустрі- чей із видатними людьми, конкурсів, олімпіад, фестивалів, виставоктощо.

Ефективною формою виховання студентської молоді є читацькі конференції. Пропагуючи наукову, художню, публі- цистичну літературу, студентській молоді прищеплюють заці- кавлення книгою, формують у неї літературно-естетичні сма- ки. Такі конференції проводять на матеріалі творчості одного або кількох авторів, творів, об’єднаних тематикою, з окремої літературноїчинауковоїпроблеми.

Вечори запитань і відповідей закликають до діалогу між фахівцями і студентами. На ці заходи запрошують фахів- цівізтихсфердіяльності, якіцікавлятьстудентів.

Літературно-музичні вечори, культпоходи в театр ознайомлюють студентів із різними жанрами цих видів мис- тецтва, формують естетичні смаки, виховують патріотичні почуття.

Групові методи виховної роботи. Серед них най-

поширеніші – «круглі столи», гуртки за інтересами, обгово- рення радіо- і телепередач, новинок преси, акції милосердя, пошукова діяльність, екскурсії, походи, заочні подорожі, захо- ди з фізичного виховання – олімпіади, туристичні походи, бесідипрогігієну.

383

«Круглі столи» зазвичай збирають молодих людей, які не обмежуються власною думкою в пошуках істини. Тему ви- значають заздалегідь. Учасники демонструють свої знання з цієї теми й перспективи її розвитку. «Круглі столи» сприяють розширенню кругозору, формуванню світогляду, загально- людськихінаціональнихцінностей.

Свій творчий потенціал студенти реалізовують у гурт- ках за інтересами, основні завдання яких – формування на- ціонального свідомого патріота-громадянина України; вихо- вання фізично й морально здорової людини; усвідомлення моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм; формування естетичних смаків; створення атмосфери емоційної захищеності, любові; збереження родинних тради- цій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, звичаїв, обрядів свого народу і народів, що населяють Україну; вивчення мови й шанування культури, національної літератури, мистецтва, преси, радіоітелебачення.

Увиховній роботі ефективним є використання радіо- і телепередач, переглядхудожніхфільмів.

Упроцесі виховної роботи доцільно практикувати обго- ворення публікацій із найпопулярніших видань, які приваб- люють студентів своїми аналітичними матеріалами щодо по- літичної, економічної, культурноїситуаціївУкраїні.

Формуванню національної свідомості, патріотичних по- чуттів студентської молоді сприяє їхня активна участь у ство- ренні університетських краєзнавчих музеїв, призначених для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальноїідуховноїкультуринароду.

Ефективними виховними заходами є також історико- етнографічні експедиції з вивчення історії свого міста, села, області, краю та топоніміки цієї місцевості, дослідження істо- ричних пам’яток, збирання предметів старовини, легенд, на- роднихтрадицій, звичаївтощо.

Індивідуальна виховна робота. Зумовлена індиві-

дуальними особливостями студентів, через які переломлюєть- ся будь-який виховний вплив на особистість. Тому, щоб впли- ватинаособистість, необхідновивчитиїїіндивідуальність.

384

Індивідуально-виховну роботу зі студентами здійсню- ютьзадвоманапрямами:

корекція відхилень у свідомості й поведінці окремих студентів через створення спеціальних педагогічних ситуацій, які сприяють усуненню наявних в особис- тості студента негативних якостей;

спонукання студентів до раціонального використан- ня вільного часу для всебічного розвитку своєї осо- бистості, удосконалення необхідних фахівцю якос- тей (консультування студентів щодо розумного ви- користання вільного часу на самоосвіту, суспільну роботу, заняття фізкультурою і спортом, художньою і технічною творчістю тощо).

Збагаченню особистості студента сприяють такі форми самостійної роботи: читання художньої та спеціальної літера- тури, пошуки необхідної інформації черезмережу«Інтернет», перегляд відповідних телепередач і прослуховування радіопе- редач, конструювання, написання творів, заняття фотографі- єюікінорежисуроютощо.

Усі форми виховання взаємопов’язані та взаємозумов- лені. Жодна з ниє не є універсальним засобом виховного впливу на особистість, формування її якостей, якою б доско- налою не була. Кожна з форм виховання передбачає єдність загального, особливогоіодиничного.

Загальне зумовлене тим, що всі форми виховної роботи спрямовані на досягнення загальної мети – виховання та роз- виток студентів. Спільність умов і мети визначає і спільність різноманітних форм виховної роботи – усі вони ґрунтуються на основі поваги до особистості, яку виховують, визнанні її індивідуальності, прав і свобод; спираються на потенційні індивідуальні можливості, внутрішню активність студента в процесійогоформування.

Особливе полягає в тому, що ті чи інші форми виховної роботиреалізовують, здебільшого, упевномусередовищіжит- тєдіяльностістудента.

Специфічне, неповторне в організації і здійсненні вихо- вної діяльності передбачає одиничне у змісті конкретної фор- мивиховноїроботи.

385

Засоби виховання– предметиматеріальноїідуховної культури, а також різні явища, що їх використовують у вихов- номупроцесідлярозв’язанняконкретнихвиховнихзавдань.

Засобами виховання є книжки, газети, журнали, радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, ігри, спорт, художня само- діяльність, цікавий співрозмовник, різноманітні предмети культуриіприроди.

Будь-який об’єкт матеріальної чи духовної культури ви- конуєфункціюзасобувихованнязаумов, якщо:

з ним пов’язана інформація, необхідна для розвитку внутрішнього світу особистості студента чи науково- педагогічного працівника;

його виокремлено як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій або знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі;

об’єкт разом із його інформацією залучено до спіл- кування і спільної діяльності вихователя і вихован- ців.

Кожен об’єкт має свої характеристики: фізичні, хімічні, естетичні та ін. Крім об’єктивних характеристик, виконуючи функції засобу виховання, він набуває ще й педагогічних ха- рактеристик, найважливішими з яких є: повнота інформації про об’єкт, спосіб використання цього засобу педагогом, мож- ливості використання його студентами в майбутньому само- вихованні.

Педагогічніхарактеристикизасобувихованнязумовлені об’єктивними і суб’єктивними причинами. Об’єктивно вони є продуктом культури і традицій народного виховання, у яких закріплено способи передавання духовних цінностей за допо- могоювжесформованихзасобіввиховання.

Суб’єктивні причини зумовлені діяльністю вихователя, який конкретизує способи використання засобів виховання відповідно до мети і завдання та рівня вихованості студентів, враховуючи вимоги суспільства до особистості, сучасні педа- гогічнірекомендаціїіпередовийдосвідвиховання.

Засоби виховання зумовлені метою і завданнями вихо- вання, методами і формами організації виховного процесу, маютьзначнийвпливнавсебічнийрозвитокособистості.

386

Систему засобів розробляє вихователь відповідно до ме- ти і завдань виховання. Розрізняють завдання перспективні (на декілька років), середньотермінові (переважно на рік) і поточні (на тиждень). Одні засоби виховання є спільними, їх використовують для досягнення будь-якої мети, інші – спеці- альні – для досягнення окремих завдань. До загальних (спіль- них) засобів належать газети, журнали, художня література, фізичнакультура.

Перспективні завдання містять виховання стійких ха- рактеристик особистості. На кожному етапі виховання перс- пективні завдання конкретизують і уточнюють, зі зростанням рівнявихованостівонирозвиваютьсяйускладнюються.

Середньотермінові завдання пов’язані з розв’язанням виховнихпроблем, актуальнихдляцьоговікучиетапу.

Поточні (оперативні) завдання визначає вихователь,

керуючись рівнем вихованості студентів і необхідністю конк- ретизації перспективних та середньотермінових завдань, по- тімдобираєадекватнізасобивиховання.

Засоби виховання чинять суттєвий вплив на розвиток особистості. Засоби матеріальної культури (одяг, прикраси, оздоблення) пов’язані із розвитком практичного інтелекту, а засоби духовної культури, представлені в знаковій формі (книги, мова, живопис та ін.) – більш суттєві для розвитку теоретичногомислення.

Усебічний розвиток особистості – процес оволодіння за- собами матеріальної і духовної культури, створеної людством. Матеріальні та символічні засоби, пов’язані з мовою, утворю- ють складну систему, у якій символічні засоби спрямовані на управління і планування діяльності студентів, результатом якої є абстрактно-символічне мислення, свідомість, світогляд, моральні, естетичнітаіншіякості.

У юнацькому віці триває розвиток та набувають нових рис такі якості, як рефлексія, антиципація та ідентифікація. Завдякирефлексіїсвідомістьаналізуєособистіякостііндивіда, виявляє «дефекти» минулого виховання. У виховній рефлек- сії значну роль відіграє приклад авторитетного дорослого, класичнахудожнялітература, логічнізасобисамоаналізу.

387

Антиципація – здатність свідомості людини передбача- тинаслідкиплановихдійдоїхреалізації, наетапіпідготовки.

Ідентифікація характеризує здатність людини засвою- вати духовні цінності народу, виробляючи на цій основі пере- конання, звички поведінки та інші якості. Для розвитку здат- ності ідентифікувати культурні цінності використовують між- особистісні стосунки, бесіди на естетичні й моральні теми, приклад науково-педагогічних працівників і батьків, обгово- реннятворівхудожньоїлітературитаін.

Засобами виховання вищих моральних і естетичних емоцій у студентів є художня література, виставки, різні види мистецтва, художня самодіяльність, гуртки і творчі студії, ту- ризміспорт.

Засоби виховання вольових якостей особистості (напо- легливості, цілеспрямованості, послідовності) – особистий приклад дорослого, діяльність, спрямована на досягнення важливоїмети, громадськадумка, системазнаньтощо.

Самовиховання волі здійснюється на основі єдності емоційної та інтелектуальної сфер особистості, тому їхніми засобами є пізнавальна і практична діяльність у поєднанні з рефлексієютаантиципацією.

Розв’язання складних пізнавальних і практичних за- вдань на основі бажань дає студентові змогу тренувати свою волю, наполегливість, цілеспрямованістьвідповіднодоідеалу.

Контрольні запитання та завдання:

Охарактеризуйте поняття «метод виховання», «форма виховання», «засіб виховання».

Які ви знаєте класифікації методів виховного впливу? Розкрийте сутність методів виховання у ВНЗ.

Охарактеризуйте методи формування свідомості, організації та стимулювання діяльності.

Розкрийте зміст методів суспільної поведінки.

Розкрийте сутність методів контролю й аналізу ефективності виховання.

Які ви знаєте масові та групові методи роботи. У чому відмінність між ними?

Які засоби виховання можна використовувати у виховній роботі зі студентами і з якою метою?

388