МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ К.Д. УШИНСЬКОГО

О.П. РОМАНЧУК, К.В. Дроздова

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАНЯТЬ В СПЕЦМЕДГРУПАХ З ОСНОВАМИ ЛФК

Одеса 2010

УДК 615.82 (075.8)

ББК 75.0

Р888

Друкується за ухвалою Вченої ради ПДПУ ім. К.Д. Ушинського

від 31.08.06 (протокол № 1)

Рецензенти:

А.В. Паненко, доктор медичних наук, професор

Ю.О. Перевощиков, доктор біологічних наук, професор

РОМАНЧУК О.П., ДРОЗДОВА К.В.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАНЯТЬ В СПЕЦМЕДГРУІШАХ З ОСНОВАМИ ЛФК: МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК. - Одеса, 2006. - 42 с.

Підготовка сучасних спеціалістів з фізичного виховання - складний і багатогранний процес. У системі ступеневої освіти він передбачає їхню підготовку до роботи в спецмедгрупах з основами лікувальної фізичної культури.

Мета даного методичного посібника - ознайомити майбутніх фахівців з фізичного виховання з основними класифікаціями фізичних вправ та допомогти їм у проведенні практичних занять з лікувальної фізичної культури.

Романчук О.П., Дроздова К.В, 2010

3 Передмова

ЛФК - це медична дисципліна, що використовує засоби фізичної культури для профілактики загострень і лікування різних захворювань і пошкоджень І відновлення працездатності.

ЛФК як основний лікувальний засіб застосовує фізичні вправи, що с істотним стимулом життєвих функцій людського організму. У нашій країні фізичні вправи з лікувальною метою почали застосовуватися з XVI століття. Проте наука про лікувальне застосування фізичних вправ отримала розвиток з кінця XVIII століття. Початок державному керівництву лікувальною фізкультурою належав наркому охорони здоров'я М.О. Семашко. Спочатку ЛФК застосовувалася на курортах, потім в лікарнях і інших лікувальних установах. У науковому обгрунтуванні і практичному застосуванні фізичних вправ з лікувальною метою велику роль зіграли роботи таких учених, як В.В. Горіневський, І.М. Саркізов-Серазіні, В.Ф. Дрейвінг.

У роки Великої Вітчизняної війни ЛФК застосовувалась в дуже широких масштабах і була одним з чинників, що забезпечують високу ефективність лікування поранених і досягненню високого відсотку повернення їх до лав (до 87%). Спочатку 90-х років додатковим поштовхом в розвитку ЛФК послужила війна в Афганістані, (нова зброя), коли поступила велика кількість поранених що потребували постраневої реабілітації.

Не менше значення мають фізичні вправи, які використовуються з лікувальною і лікувально-профілактичною метою/Тренування хворих дозованими фізичними вправами проявляється, перш за все, в економізації всіх функцій у спокої і при фізичному навантаженні:

1. удосконалюється регуляція вегетативних функцій;

2. поліпшується скоротлива функція міокарду;

3. удосконалюється пристосування коронарного кровообігу до обмінних потреб міокарду тощо.

Застосування загального фізичного тренування для осіб із захворюваннями внутрішніх органів суворо дозується. Спеціальне тренування повинне мати лікувально-профілактичну спрямованість. Лікар, що лікує, повинен бути знайомий з питаннями впливу фізичних вправ на органи і системи при захворюваннях внутрішніх органів.

Розвиток ЛФК відбувається паралельно загальному розвитку медицини. Використання методів функціональної, патогенетичної терапії значною мірою так само сприяють розвитку лікувальної фізкультури.

З метою попередження можливих негативних наслідків при застосуванні фізичних вправ, а також для найбільш успішного попередження різних захворювань лікареві необхідно визначати види і дозування допустимих фізичних навантажень, адекватних стану здоров'я, зросту і тренованості обстежуваного.

В даний час ЛФК часто супроводжується словом реабілітація, яку відповідно ділять на:

- медичну:

а) повну;

б) часткову (неповну);

в) формування компенсацій;

г) замісну.

• побутову - догляд за собою, що в деяких випадках є великим досягненням

• трудову - здатність заробляти на життя (незалежно від виду і місця роботи):

а) повернення на роботу

б) зміна спеціальності

в) робота вдома.

- соціальну - повернення на своє місце роботи в «рідний» колектив.

Суть медичної реабілітації полягає у відновленні втрачених або ослаблених функцій організму хворого шляхом комплексного використання медикаментозного і хірургічного лікування (при показах), використання засобів фізіо- і курор-тотерапії, а також, що дуже важливо ЛФК і працетерапії, що дозволяють тренувати і розвивати відновні процеси хворих.

Значення режиму рухової активності у хворих (суворо обмежений, обмежений, ощадний, тонізуючий, тренуючий) відповідно до медичних показань набуває особливо важливого значення при здійсненні реабілітаційного процесу, особливо при захворюваннях серцево-судинної системи. Проте, відразу необхідно відзначити, що відновлення у хворих з ураженням серцево-судинної системи протікає більш поступово, ніж у хворих з іншими захворюваннями. Як правило, ці захворювання хронічні з періодичними загостреннями і прогресуючим перебігом різної інтенсивності залежно від тяжкості захворювання, віку, статі тощо. Відновлення хворих з інфарктом міокарду, коронарною недостатністю можливо лише при правильному етапному відновленні.

Для забезпечення успіху реабілітаційного процесу необхідно використовувати такі методи, які б одночасно впливали на: а) соматичну і б) психічну сфери хворого, і сприяли б: а) підвищенню тонусу, б) тренованості всього організму, в) тренуванню рухових навичок, г) нейрогуморальній регуляції функцій основних систем, і були б д) природно-біологічним засобом впливу на мобілізацію природних сил організму. Таким методом, що відповідає всім вище перерахованим вимогам, є ЛФК.

Повноцінне функціональне відновлення хворого не можна забезпечити, якщо ігнорувати природне прагнення організму до руху (кінезофілію). Ось чому ЛФК і працетерапія є основною ланкою медичної і професійної реабілітації.

Безумовно, процес реабілітації можливий лише при активній участі самого хворого. Заняття ЛФК укріплюють його волю, упевненість в своїх силах, викликають позитивні емоції. Активна вольова і цілеспрямована участь хворого у відновних діях є обов'язковою умовою реабілітаційного процесу. Як нормальне самооновлення тканин відбувається під контролем функціонального збудження (роботи), так і відновна (пристосовна) реакція здійснюється під контролем функції, робочого стану.

5

Регулярне застосування фізичного дозованого тренування сприяє розвитку більш довершеного пристосування коронарного кровообігу до обмінних потреб міокарду. Позитивний вплив лікувальної фізкультури на всіх етапах реабілітації виражається в перебудові вегетативної нервової системи у бік переважання тонусу блукаючого нерва, що сприяє економнішій роботі серця.

Слід також враховувати розширення функції (допоміжних) екстракардіаль-них чинників кровообігу, підвищення тонусу і працездатності всього організму. Тому використання в комплексній терапії лікувальної фізкультури дозволяє якісно забезпечити реабілітаційний процес, а без її застосування ефективність реабілітації низька.

Застосування ЛФК в комплексі з іншими методами лікування виправдане не тільки в пізніх, але і в ранніх стадіях хвороби. Реабілітація, не тільки фізична, але і психічна починається і повинна передувати фізичній і здійснюватися тривало і безперервно, при дотриманні поетапної побудови реабілітаційного процесу (стаціонар, відділення видужуючих, санаторій, поліклініка, лікування вдома).

Лікувальна фізкультура - метод що використовує засоби фізичної культури (фізичні вправи і природні чинники природи) з лікувально-профілактичною метою для швидшого і більш повноцінного відновлення здоров'я, і працездатності хворого.

У зв'язку з цим протипоказань до застосування ЛФК практично немає. Починаючи з перших місяців життя і до глибокої старості фізичні вправи можна використовувати з метою стабілізації діяльності організму людини і розвитку його функціональних можливостей.

ЛФК є методом неспецифічної терапії, а фізичні вправи - неспецифічними подразниками. Через нейрогуморальну регуляцію ЛФК завжди виступає як метод загальної дії на весь організм хворого. У переважної кількості хворих ЛФК розглядається як метод патогенетичної терапії, оскільки в загальну реакцію організму включаються і ті фізіологічні процеси, які беруть участь в патологічному процесі.

Принцип патогенетичної терапії лежить в основі лікування хворих із захворюваннями серцево-судинної, дихальної, травної систем тощо. ЛФК — метод активної функціональної терапії, оскільки фізичні вправи стимулюють функціональну активність всіх систем організму. Систематичне дозоване фізичне тренування пристосовує окремі системи і весь організм хворого до зростаючих фізичних вимог і зрештою приводить до розвитку функціональної адаптації хворого. При різних внутрішніх захворюваннях надмірне застосування фізичних вправ у поєднанні з гартуванням (повітряні, водні процедури) слід розглядати як потужну протидію ряду функціональних порушень і інших хворобливих проявів, тобто як профілактику функціональних розладів, хворобливих станів, а також можливості ускладнень захворювання.

У зв'язку з цим ЛФК можна розглядати як метод профілактичної терапії, оскільки у дії фізичних вправ важко розмежувати лікувально-відновний і профілактичний впливи.