25 Основні методичні принципи лікувальної фізкультури

1. Поступовість зростання навантаження:

а) від легкого до важкого. Завжди необхідно починати з якнайлегших вправ іпоступово переходити до важчих (якщо немає протипоказань);

б) від простого до складного. Якщо зростання функціональних можливостейі адаптаційних здібностей хворого дозволяє ускладнювати вправи, то до них підходять через прості, шляхом поступового ускладнення;

в) від відомого до невідомого. Застосовуючи засоби ЛФК (гімнастичні, прикладні вправи, ігри та ін.), слід йти від відомих, добре знайомих елементів доменш відомих, і, нарешті, до абсолютно невідомих;

г) від звичного до незвичного. У кожної людини разом з корисними навичками, добрими звичками, є багато шкідливих або даремних, з якими треба боротися. Є навички, які необхідно набувати і тренувати;

д) від звичайного до незвичайного. Не кожна людина вміє виконувати навантаження побутового і виробничого характеру з максимальним ефектом, але шляхом тренувань цього можна досягти і незвичайне стає звичайним.

2. Від спорадичного до систематичного. Систематичність - наріжний камінь правильної методики, що забезпечує успіх в досягненні поставленої мети. Всі засоби і форми ЛФК тільки тоді дають максимальний ефект, якщо вони проводяться безперервно, систематично.

3. Послідовність - це суворе дотримання всіх методичних правил.

4. Зростаюче навантаження (в курсі лікування). Призначення чергового режиму рухової активності можливе після стійкої адаптації хворого до фізичних навантажень попереднього режиму. У процедурі лікувальної гімнастики навантаження зростає в основній частині і знижується в кінці процедура. При цьому дотримується принцип поступовості підвищення і зниження навантаження. Проте, на протязі курсу лікування навантаження в процедурах поступово зростає.

5. Індивідуалізація при призначенні режиму рухової активності. Режим рухової активності повинен призначатися виходячи з індивідуальних особливостей перебігу захворювання у конкретних хворих: загального стану, ступені відхилення функціональних показників від належних величин, інтенсивності реабілітації і адаптації хворого до фізичних навантажень і процедури лікувальної гімнастики, яка розглядається як природна функціональна проба з дозованим фізичним навантаженням.

6. Емоційність - прагнення перевести хворого з пригноблюваного байдужого стану в стан підвищеного тонусу, деякої ейфорії, життєрадісності, активності, бадьорості і інтересу до оточуючого. Тому процедура лікувальної гімнастики повинна мати психогігієнічний і психотерапевтичний вплив на хворого хоча б у замаскованому вигляді.

7. Цілеспрямованість. Процеси реабілітації протікають інтенсивніше, якщо вправи виконуються з певною метою –

26

цілеспрямовано.

4. Урахування цілісності організму. В процесі проведення процедури лікувальної гімнастики і всього курсу лікування необхідно враховувати спрямованість дії не тільки на патологічно змінений орган, систему, але і на весь організм в цілому. Для цього необхідно поєднувати спеціальні вправи з загальнорозвиваю-чими, дихальними і паузами для відпочинку.

5. Регулярне врахування ефективності. Про ефективність ЛФК прийнято судити по тих змінах, зрушеннях в стані організму, про які можна судити за суб'єктивними і об'єктивними показниками. З суб'єктивних критеріїв найчастіше користуються наступними: сон, апетит, самопочуття, настрій, біль, працездатність, психологічний тонус. З об'єктивних критеріїв застосовується дуже багато, причому різних при різних захворюваннях. Найчастіше використовуються: температура, антропометрія, кутометрія, гемодинамічні показники (пульс, артеріальний тиск, дихання, показники осцилографії, оксигемометрії, плетизмометрії, еле-ктробалістографії, фонокардіографії, ритмокардіографії та ін.), показники зовнішнього дихання, (спірометрія, спірометаболографії, оксиспірографії, оксигемог-рафії, рентгенокімографії і ін., показники функції органів травлення (аналізи шлункового і кишкового вмісту, рентгенографія, електрогастрографія та ін., аналізи крові, сечі, харкотиння та ін.), розрізняють функціональні проби серцево-судинної, дихальної, нервової та інших систем.

Принципи дозування здійснюються шляхом використання наступних прийомів:

1. Вибором початкових положень лежачи, сидячи, стоячи, в русі, полегшених, утруднених і ін.).

2. Вибором темпу рухів (повільний, нормальний, швидкий, прискорений, граничний).

3. Тривалістю процедури, курсом лікування.

4. Вибором характеру вправ (за анатомічною локалізацією — прості, складні, полегшені, обгяжені, звичні, незвичні і т.д.).

5. Вибором характеру навантаження (принцип розсіяння або концентрації фізичного навантаження, її наростання або убування, рівномірність або уривчастість і т.д.).

6. Вибором амплітуди (мала, середня, велика).

7. Вибором ступеня напруження нервово-м'язової системи, яке досягається двома шляхами: ролевими зусиллями і шляхом обтяження (вагою власного тіла, введенням вправ з предметами, на снарядах, зі співзаймаючимися, з опором, на координацію та ін.).

8. Вибором ритму (звичний, незвичний).

9. Використанням емоційності, що полегшує виконання вправ.

10. Регуляцією співвідношення між спеціальними, загальнорозвиваючими,дихальними вправами і паузами для відпочинку. (Спокійне глибоке дихання з подовженим видихом сприяє швидшій нормалізації серцевої діяльності).

Послідовність вправ, дозування і темп виконання дозволяють найраціональ-ніше використовувати основні методичні принципи лікувальної гімнастики і принципи дозування. Запропоновану схему

27

процедури лікувальної гімнастики доцільно використовувати в умовах клініки. У амбулаторно-поліклінічних і санаторних умовах значно розширюється арсенал засобів, форм і методів організації лікувальної фізкультури, внаслідок чого ця схема доповнюється і змінюється виходячи з конкретних завдань. Зразкова схема лікувальної гімнастики складається з 18-ти загальнорозвиваючих вправ, що є фоном для спеціальних і дихальних, які вводяться в комплекс процедури лікувальної гімнастики виходячи з індивідуальних особливостей перебігу захворювання у конкретного хворого.