3. Дихальні вправи, що тренують переважно м 'язи вдиху або видиху.

У природних умовах виникають ситуації, при яких велике навантаження падає на м'язи вдиху, або видиху. Це відбувається при виникненні додаткового опору акту вдиху або видиху. Так, вдихати важко або при звуженні отвору для вдихуваного повітря (вдих через одну ніздрю, через губи складені трубочкою, через трубку акваланга або спірографа), або при додатковому тиску на грудну клітину і живіт (натисканні на грудну клітину руками спереду, з боків, на передню черевну стінку, тиснуча пов'язка з використанням еластичного або гумового бинта, занурення у ванну, в басейн тощо). Акт видиху утруднений при звуженні отвору для видихуваного повітря (видих через губи складені трубочкою, через одну ніздрю, через трубочку, опущену в посудину з водою, задування свічки, видування мильних шариків, дуття на паперовий млин, надування дигячих гумових кульок і надувних гумових іграшок різної еластичності (м'яких, середніх, пружних), волейбольних і баскетбольних камер, кисневих подушок та інших надувних предметів.

Посилення ступеня навантаження, можливе, як шляхом зміни ступеню форсування акту вдиху або видиху, так і шляхом зміни ступеню опору акту дихання -підбір відповідних дихальних вправ з дозованим опором на видиху або вдиху. Акцент на вдиху при виконанні дихальних вправ, показаний пневмонії, ексудативному плевриті, туберкульозі легенів, а також в передопераційному періоді (уранопластика). Акцент на видиху при виконанні дихальних вправ, показаний при емфіземі легенів, хронічному бронхіті, бронхоектатичній хворобі, бронхіальній астмі, а також для розпрямлення спавшої легені при пневмотораксі, після операцій на органах грудної порожнини (при одночасному створенні відсмоктування повітря з міжплеврального простору).

16

Загальнорозвиваючі (спеціальні) вправи

Загальнорозвиваючі вправи, що впливають на патологічно змінений орган або систему, набувають спеціальної спрямованості і називаються спеціальними. Вони є штучним поєднанням природних для людини рухів, розділених на складові елементи. Характерна дія загальнорозвиваючих вправ заснована на рухах окремих частин тіла, що виконуються з певних початкових положень, із заздалегідь передбаченою амплітудою, швидкістю, а також ступенем напруги, розслаблення і розтягання м'язів. Це дозволяє суворо дозувати навантаження і вибірково надавати загальну або місцеву дію. За допомогою загальнорозвиваючих вправ можна удосконалювати загальну координацію рухів, відновлювати і розвивати силу, швидкість рухів і спритність. За активністю виконання загальнорозвиваючі (спеціальні) вправи розподіляються на виконувані в думках, пасивні, в посилці імпульсів, рефлекторні і активні. Розподіл загальнорозвиваючих вправ за активністю виконання має велике значення для їх практичного використання в лікувальній гімнастиці.

а. Ідеомоторні (в думках виконувані) добре знайомі скоординовані вправисупроводжуються еферентною імнульсацією з боку центральної нервової системи. Вони є процесом, що реально протікає в організмі і багато в чому імітує процеси, які відбуваються при реальному виконанні того ж руху, але з меншою витратою енергетичних ресурсів. Ці рухи доцільно застосовувати в тих випадках,коли хворий не може або йому не можна виконувати активних рухів, а також тоді, коли необхідне тренування, а багатократне повторення реальних рухів для ворого шкідливе. Виконання ідеомоторних вправ нерідко супроводжується значною активізацією вегетативно-трофічних функцій організму, підвищенням обмінних процесів, появою стомлення, яке зменшується при врегулюванні ритму і либини дихання.

У зв'язку з тим, що ідеомоторні вправи неминуче приводять до значного збудження серцево-судинної, дихальної, нервової і інших систем, а також перевтоми, застосування цього методу при лікуванні важко хворих неприйнятне. Проте, у хворих середньої важкості, саме раннє виконання уявних рухів, компенсує відсутність реальних рухів та сприяє якнайшвидшій реабілітації хворого. Ідеомоторні вправи перешкоджають згасанню динамічного рухового стереотипу. Як завдання хворому слід рекомендувати тільки добре знайомі рухи, які доцільно виконувати у відповідній обстановці, що дозволяє зосередитися на їх виконанні.

б. Пасивні вправи виконуються без вольового зусилля хворого, із сторонньою допомогою (методиста, спеціальних апаратів або здоровою кінцівкою самого хворого). Вони застосовуються в тих випадках, коли хворий не може самостійно виконувати руху або тоді, коли самостійне виконання руху може привести до складнень. При виконанні цих вправ досягаються крайні положення в суглобах,поліпшується еластичність м'язово-зв'язково-сумочного апарату, активізуютьсятрофічні процеси в тканинах. Пасивні вправи використовуються при паралічах, арезах, тугорухливості в суглобах, різних порушеннях рухової активності при

17

захворюваннях і травмах нервової системи. Пасивні вправи, як додаткова форма дії, розвивають компенсаторні можливості організму, покращуючи умовнорефлекторну діяльність і сприяючи „торуванню" шляхів до рухових центрів кори головного мозку.

в. Вправи в посиланні імпульсів. Використовуються прості рухи, які тренують рухові клітини кори головного мозку, покращують провідність імпульсів повідцентрових нервах та запобігають згасанню рухового динамічного стереотипу.Ці вправи викликають в м'язах, на які вони спрямовані, рефлекторне розширеннякровоносних судин, покращення трофічних процесів і нормалізацію тонусу нервово-м'язового апарату. Доцільним є поєднання вправ „в посиланні імпульсів" зпасивними вправами, що приводить до „зустрічного торування" шляхів по відцентрових і доцентрових нервах. Вказані вправи застосовуються при неможливостівиконання активних рухів, при паралічах і парезах, при зниженні психофізичноготонусу, при недостатності кровообігу.

г. Рефлекторні вправи базуються на використанні природжених рухових рефлекторних реакцій. Вони використовуються у фізичному вихованні дітей раннього віку в період, коли безумовні рухові рефлекси не згасли (переважно, в перші 3-5 місяців). Ці ж вправи значно ширше застосовуються в лікувальній фізкультурі при захворюваннях дітей раннього віку і в пізніших періодах при затримціі нерівномірності психомоторного розвитку. Не рекомендується використовуватиті рефлекси, які за віком мають тенденцію до згасання.

д. Активні вправи виконуються без сторонньої допомоги, самостійно, з вольовим зусиллям. Активні вправи ширше залучають до реактивної відповіді організм хворого, для них найбільш характерний процес звикання до тренування.Завдяки застосуванню активних вправ більшою мірою розвиваються компенсаторні механізми і збагачується умовно-рефлекторна діяльність хворого. Активнівправи бувають малої, помірної, великої і максимальної інтенсивності:

• активні полегшені вправи (малої інтенсивності) здійснюються в найбільш вигідних, сприятливих умовах з використанням чинників, що полегшують їх виконання, таких як використання оптимальних вихідних положень, вправи з допомогою (персоналу, здорової кінцівки хворого або спеціальних апаратів), вправ з предметами і на снарядах тих, що полегшують їх виконання, зниження ваги кінцівки, шляхом використання вправ у воді, на ковзаючих поверхнях, в гамаку, на роликових візках, на спеціальних апаратах). Активні полегшені вправи використовуються в ранньому періоді одужання. Вони виконуються з невеликою участю хворого, у тому випадку, коли хворий не може повністю виконати рух або значне напруження може спричинити ускладнення. Полегшені активні вправи застосовуються після паралічів і парезів при тугорухливості суглобів і слабкості м'язів, після захворювань і травм нервової системи, після реконструктивних операцій та ін.

• активні (вільні) вправи (помірної інтенсивності) складають основну групу вправ без напруження, з можливо повною амплітудою для даного хворого і надають середнє фізичне навантаження на організм. До них відносяться більшість вправ, що виконуються з простих вихідних положень, що не вимагають великого зусилля, а також вправи з

18

предметами, які не утрудняють дії;

• активні вправи із зусиллям (великої і максимальної інтенсивності) надають підвищене фізичне навантаження. При їх виконанні використовуються вольове напруження, що чергується з розслабленням, вправи з опором тощо. Вольове напруження створюється самим хворим при виконанні звичайних „вільних" вправ, внаслідок чого досягається збільшення навантаження.

Ізометричні вправи, тобто максимальне статистичне напруження м'язів без рухів в суглобах виконується хворим імпульсами, від 2-3-х до 5-7-ми секунд, без затримки дихання і натуження. Ізометричне напруження м'язів супроводжується стисненням закладених в них капілярів, затримкою аеробних процесів, накопиченням великої кількості вуглекислоти і появою кисневого боргу. З припиненням статичного зусилля збільшується об'єм систоли, знижується периферичний опір, підвищується легенева вентиляція, посилюється газообмін, підвищуються основний обмін, відбувається генералізація процесів збудження в центральній нервовій системі. Все це стимулює пластичні процеси і сприяє інтенсивному розвитку м'язової маси і сили. Ці вправи використовуються при неможливості рухів в суглобах (іммобілізація при переломах трубчастих кісток), а також для якнайшвидшої реабілітації атрофованих м'язів (після паралічів і парезів, іммобілізації, тривалого вимушеного спокою і ін.).

Ізометричні вправи повинні обов'язково супроводжуватися вправами на розслаблення. Вправи на розслаблення мають велике значення для хворого, оскільки вони створюють сприятливі умови для відпочинку нервової системи і працюючих м'язів, сприяють зниженню тонусу м'язів і судин, внаслідок чого поліпшується крово- і лімфообіг, активізуються процеси виділення вуглекислоти і утилізації кисню, підвищуються трофічні процеси в м'язах, поліпшується їх еластичність. Ці вправи застосовуються при спастичних паралічах і парезах, облітеруючому ендартеріїті, гіпертонічній хворобі, емфіземі легенів і бронхіальній астмі, при хворобах органів травлення, печінки, жовчних шляхів, обміну речовин і ін.

Вправи з опором сприяють підвищенню навантаження, оскільки хворому доводиться долати протидію методиста, самого хворого або іншої людини. Ці вправи викликають значну у реакцію-відповідь з боку серцево-судинної, дихальної, нервової і інших систем, підвищують обмін речовин, тому вони застосовуються при гіпотонії і дистонії м'язів, після паралічів, парезів, контрактур, при міокарді-одистрофії (Н-0, Н-ї), при порушенні обміну речовин.

Вправи з обтяженнями виконуються з використанням власної ваги (шляхом ускладнення вихідного положення), гімнастичних предметів і снарядів, спеціальних механо-терапевтичних апаратів тощо. Зміна вихідного положення істотно впливає на ступінь зусилля при виконанні фізичних вправ. Від вихідного положення залежить в яких групах м'язів і в тканинах яких частин тіла відбуваються місцеві зміни фізіологічних процесів. Вихідні положення зі зміненим положенням центру тяжіння тіла і окремих його частин, дозволяють зменшити або збільшити кількість і напруження м'язів, виконуючих переміщення тієї або іншої

19

частини тіла. Величина і вага переміщуваних частин тіла визначають масу м'язів, що залучаються до руху, і необхідні для цього м'язові зусилля. їм сприяє інтенсивність змін вегетативних функцій і трофіки. Певні вихідні положення дозволяють локальну впливати на діяльність і положення тих або інших внутрішніх органів або на певні частини опорно-рухового апарату. Таким чином, з урахуванням величини і ваги переміщуваних частин тіла і напряму рухів змінюється кількість м'язів, що залучаються до руху, - синергістів, інтенсивність їх напруження і сумарний вплив руху на кортикально-вегетативні зрушення в організмі.

Вправи з предметами (з снарядами). Дія вправ з предметами на організм і їх лікувальний вплив посилюються порівняно з аналогічними вправами без обтяжень за рахунок ваги снаряда, подовження важеля переміщуваної частини тіла, збільшення інерційних сил, що виникають при махових і маятникоподібних рухах, ускладнення вимог до координації рухів тощо. Ці вправи сприяють прискоренню регенеративних процесів, розвитку сили в атрофованих м'язах, відновленню функції в травмованих суглобах, корекції хребта, тренуванню серцево-судинної і дихальної систем. Вони застосовуються при гіпотонії м'язів, після паралічів і парезів і інших захворюваннях і пошкодженнях нервової системи і опорно-рухового апарату, при слабкості серцевого м'яза (Н-0).

Для виконання вправ з обтяженнями найчастіше використовують гімнастичні палиці, булави, обручі, еспандери, скакалки, м'ячі гумові різних розмірів, волейбольні, баскетбольні, набивні (від 1 до 5 кг); гантелі (від 1 до 5 кг) розбірні і пружинні, гумові бинти, гімнастичні жердини, лави і ін. Вправи на гімнастичних снарядах використовуються найчастіше у формі змішаних і чистих упорів, висів, підтягування тощо, які характеризуються великою інтенсивністю їх загальної дії. Ці вправи можуть застосовуватися для підвищення різноманітності вправ, збільшення загального навантаження або для виборчої дії на окремі частини опорно-рухового апарату, на функцію тих або інших внутрішніх органів і т.д.

Для виконання вправ на снарядах найчастіше використовуються наступні гімнастичні снаряди: стінка, лава, кільця, колода, сходи, мат, а також медична кушетка, стілець, табурет, килимок і т.д.

Вправи на механо-терапевтичних апаратах. У практиці відновного лікування використовується різні види апаратів (маятникові, блокові, імпровізовані і такі, що приводяться в рух за допомогою мотора), які застосовуються головним чином при стійких рухових порушеннях на пізніх етапах лікування травм і захворювань опорно-рухового апарату і нервової системи. Основними показами для призначення механотерапії є стійкі контрактури, обмеження рухливості суглобів в пізні терміни після травм, після перенесеного артриту, а також після рухової іммобілізації. Вправи на механо-терапевтичних апаратах добре доповнюють лікувальну гімнастику і забезпечують підвищення лікувального ефекту за рахунок кращої локалізації дії вправ, точнішого дозування навантаження, збільшення розтягуючого впливу або інтенсивності напруження м'язів тощо. В окремих випадках апарати дозволяють виконувати пасивні рухи

20

або рухи з допомогою. Загальна дія визначається інтенсивністю вживаної вправи.

Вправи на координацію рухів характеризуються незвичайними або складними поєднаннями різних рухів. Основними моментами, що створюють складнішу узгодженість рухів, є: одночасна дія м'язів-синергістів і м'язів-антагоністів при виконанні однотипних рухів в одних і тих же суглобах, введення різних напрямків при виконанні вправ і різного їх ритму, включення великої кількості м'язових груп, що беруть участь у вправі, використання предметів, вживаних в ЛФК. Слід зазначити, що складність вправи на розвиток координації рухів знаходиться в прямому зв'язку з кількістю неоднакових елементів, що складають вправу. Вправи на розвиток координації рухів застосовуються при захворюваннях центральної і периферичної нервової систем, а також при інших порушеннях координації. Вони виправляють і розвивають функцію руху в суглобах, удосконалюють координацію і ритмічність рухів, точність і швидкість реакції, відновлюють рухові навантаження і підвищують емоційність. Вправи в рівновазі характеризуються:

• переміщенням вестибулярного аналізатора в різних площинах;

• змінами величини площі опори;

• переміщенням загального центру тяжіння тіла по відношенню до опори.

Ці вправи активізують не тільки вестибулярні, але і тонічні, стато-кінетичні і вегетативні рефлекси. Будучи переважно вправами, що тренують вестибулярний апарат, вправи в рівновазі використовуються в ЛФК при хворобах і травмах вестибулярного апарату, при хворобі Мен'єра, при судинних захворюваннях головного мозку, при гіпертонічній хворобі з вестибулярними порушеннями, при вестибулярних неврозах, розсіяному склерозі, після струсу головного мозку і ін.

При підготовці до вставання хворого після тривалого постільного режиму, вправи в рівновазі сприяють відновленню рефлекторної регуляції вегетативних функцій, що відбуваються при зміні положення тіла. Загальна дія аналогічна відповідним по інтенсивності вправам з дозованим силовим напруженням.

Коригуючі вправи застосовуються з метою виправлення, а в окремих випадках профілактики різних деформацій грудної клітки, хребта, стоп і т.п. Найбільш характерним для них є вихідне положення, що визначає суворо локальну дію і супутнє поєднання силового напруження і розтягання. Локальна і загальна дія коригуючих вправ визначається сумарним впливом розтягання, дозованого силового напруження, дією на функції окремих органів і має переважно трофічний характер.

Прикладні вправи сприяють оволодінню основними руховими навичками, в основі яких лежать природні пересування людини в просторі. До прикладних вправ відносяться різновиди ходьби, перегони, лазіння, плавання і, умовно, пра-цетерапія. Прикладні вправи є важливими засобами реабілітації хворих і застосовуються в наступних формах:

21

1. Різновиди ходьби. Ходьба в даний час є найбільш доступним і поширеним видом фізичних вправ. Вона спрямована на активізацію режиму хворого і повноцінне використання сприятливих умов зовнішнього середовища. Ходьба сприяє оздоровленню, стимулює процеси кровообігу, дихання, обміну речовин, укріплює в основному м'язи ніг і тазу, але залучає до роботи м'язи всього тіла. Ритмічні чергування напруження і розслаблення м'язів при ходьбі створюють сприятливі умови для заспокоєння організму, в той же час ходьба, виконувана в швидкому темпі, значне навантажує, тренуючи і розвиваючи адаптаційні механізми видужуючого. Таким чином, ходьба, легко піддається дозуванню, та може служити важливим засобом загального фізичного розвитку і адаптації хворого до фізичних навантажень побутового і виробничого характеру.

У ЛФК використовуються наступні форми ходьби:

а) лікувальна ходьба рівною трасою дозується відстанню (від 5 до 5000 метрів), часом проходження дистанції, темпом, ритмом просування, кількістю інтервалів для відпочинку і їх тривалістю;

б) лікувальна ходьба трасою з кутом підйому - сходження (теренкур) - дозується за таким же принципом, але при цьому враховуються кут підйому траси,маршруту, який поділяється за трудністю на чотири категорії (5 - 10° - 15° - 20°);

в) коригуюча ходьба спрямована на усунення порушень, навчання і вдосконалення правильної методики ходьби. Ходьба дозується ступенем „розвантаження" нижніх кінцівок від ваги тіла хворого за рахунок використання милиць, палиці, манежу і т.і., темпом і довжиною кроків, часом, витраченим на виконаннявправ, рельєфом траси, площею опори та її висотою. Вона спрямована на відновлення опороздатності і механізму ходьби, поліпшення рухливості суглобів і зміцнення м'язів нижніх кінцівок. Нормування компенсацій, активування вегетативних функцій і відновлення адаптації до навантажень різної інтенсивності. Ходьба може проводитися на спеціально розкресленій доріжці, „слідом", косою поверхнею (для виправлення варусної і вальгусної постановки ступні) і т.д. За темпом проходження дистанції розрізняють наступні види ходи:

• Повільна ходьба - 60-80 кроків за хвилину або 3-3,5 км/год.

• Середня ходьба - 80-100 кроків за хвилину або 3,5-4 км/год.

• Швидка ходьба - 100-120 кроків за хвилину або 4-5 км/год.

• Дуже швидка — 120 і більше кроків за хвилину або 5 і більше км/год.

Прогулянки проводяться у темпі 2-3 км/год. Маршрут

пішохідної екскурсії

до 15 км вдень;

г) прогулянки, пішохідні екскурсії і ближній туризм - застосовуються в комплексі з іншими курортно-санаторними заходами. Представляючи значні навантаження, вони використовуються переважно з метою відновлення загальної адаптації хворих до виробничо-побутових умов;

22

д) спортивна ходьба використовується переважно у вигляді стройових вправв процедурах гігієнічної і лікувальної гімнастики (побудови і перебудування, пересування, розмикання і зімкнення, вправи для розвитку уваги).

2. Різновиди бігу і стрибків. Розрізняють біг гімнастичний і з перешкодами, стрибки у висоту, в довжину, в глибину і підскоки. В порівнянні з ходьбою біг і стрибки є динамічнішими рухами, що надають більш значне навантаження на нервово-м'язову, серцево-судинну і дихальну системи, підвищують обмін речовин. У ЛФК вони не знайшли широкого застосування із-за швидкісно-силового характеру і складності виконання. Виняток становлять підскоки і біг підтюпцем -вправи, в яких політ тіла чергується з швидким приземленням. Вони виконуються на носках, пружинистими рухами, злегка згинаючи коліна. Підскоки виконуються на місці, з просуванням, зі скакалкою на двох і одній нозі. Ці вправи застосовуються з метою підвищення обміну речовин, стимулювання перистальтики кишечнику і зведення каменя при сечокам'яній хворобі (в період ремісії).

3. Лазіння. Проводиться по вертикальному або похилому канату, жердині, сходам і гімнастичній стінці за допомогою ніг і рук. Воно використовуєгься для збільшення рухливості в суглобах кінцівок, розвитку сили м'язів і з метою корекції хребта.

4. Повзання. Застосовується з лікувальною метою з положення рачки і по-пластунськи. Початкове положення рачки характеризується розвантаженням хребта від дії сили тяжіння і максимальною мобілізацією його рухливості. Воно використовується для корекції викривлень хребта при компресійних переломах хребта, при аномаліях в положеннях внутрішніх органів (шлунку, нирок, матки), для розтягання плевральних і внутрішньочеревних спайок і т.д.

До допоміжних (додаткових) вправ відносяться:

2. Плавання і вправи у воді. Характерні поєднанням дії рухів і середовища, вякому вони виконуються. Знаходження у воді значно підвищує тепловіддачу іобмін речовин, пред'являє підвищені вимоги до системи зовнішнього дихання ігемодинаміки. При цьому створюються умови для полегшення рухів різко ослабленими атрофічними або паретичними м'язами, виправлення деформацій хребта,відновлення адаптації до навантажень різної інтенсивності, відновлення і підвищення загальної витривалості і загартування організму.

6. Метання і ловіння. Добрий спосіб фізичного розвитку, всебічно впливає на організм, сприяє формуванню спритності, швидкості, окоміру, розвиває координацію рухів, виховує тонке і точне м'язове відчуття, укріплює всю мускулатуру. У цій вправі використовуються м'ячі різного розміру і ваги, зокрема, набивні, палиці, кільця, обручі і інші предмети, які можуть сприяти відновленню хватання і утримання, ліквідації контрактур і тугорухливості суглобів, розтяганню плевральних спайок, мобілізації рухливості діафрагми і ін. Метання і ловля викликають позитивні емоції.

7. Веслування на прогулянкових і спортивних судах з рухомою лавкою дозволяє надзвичайно сильно впливати на організм. Веслування сприяє зміцненню м'язів плечового поясу, спини, черевного преса, ніг,

23

створює значне навантаження на систему кровообігу і дихання, підвищує обмін речовин, викликає ритмічну зміну внутрішньочеревного тиску. Іонізоване повітря, зміна пейзажів і вражень викликають позитивні емоції і сприятливо впливають на організм видужуючого. Веслування застосовується для тонізації серцево-судинної системи, підвищення обміну речовин, поліпшення зовнішнього дихання, рухливості плеври і діафрагми, збільшення рухливості в суглобах, опороздатності нижніх кінцівок, зміцнення ослаблених м'язів кінцівок, тулуба, тазового дна і промежини, стимулювання перистальтики кишечнику і підвищення загальної тренованості хворого.

6. Пересування на лижах. Всесторонньо розвиває і укріплює організм, підвищує працездатність і витривалість, сприяє загартуванню і служить чудовим відпочинком для нервової системи. У ЛФК пересування на лижах застосовується для тонізації обміну, серцево-судинної, дихальної і нервової систем, зміцнення м'язів і поліпшення рухливості суглобів, особливо, після травматичних пошкоджень.

7. Катання на ковзанах. Пред'являє великі вимоги до координації рухів і вестибулярного апарату, викликає значне підвищення вегетативно-трофічних функцій, у зв'язку з чим їх використання в ЛФК обмежене. В основному вони застосовуються для тренування вестибулярного апарату і координації рухів.

8. Ізда на велосипеді. Вправа з великим діапазоном лікувальних дій. Ритмічний струс різко стимулює перистальтику кишечнику. їзда на велосипеді значнопідсилює вегетативно-вестибулярні реакції. Вона застосовуегься в завершальнійфазі лікування при залишкових порушеннях опорно-рухового апарату післятравм і операцій, при ожирінні, для тренування серцево-судинної і дихальної систем, при гіпоплазії жіночої статевої сфери, при слабо виражених порушеннях координації рухів і функції вестибулярного апарату.

11. Працетерапія. Лікування працею застосовується у формах трудових рухів, спрямованих на відновлення і розвиток втрачених або порушених рухів і професійно-трудової підготовки і перепідготовки видужуючого з метою його професійної реабілітації. Працетерапію широко застосовують на завершальному етапі лікування хворих.

12. Ігри. У ЛФК займають значне місце і користуються незмінною любов'ю майже всіх хворих. Ігри виховують і розвивають уважність, витривалість, спритність, швидкість, силу, і головне, що цінно в лікувальному процесі, спонукають позитивні емоції. Розрізняють наступні види ігор залежно від навантаження: а) ігри на місці; б) малорухливі ігри; в) фізкультурні атракціони; г) рухомі ігри; д) ігри на місцевості; є) ігри спортивні (полегшені).

а). Ігри на місці (настільні) - шашки, шахи, доміно, лото, більярд, настільний „футбол", „баскетбол", „хокей" і ін. Вони незначно діють на серцево-судинну і дихальну системи, а, викликаючи позитивні емоції, відволікають від хворобливих відчуттів і переживань;

б). Малорухливі ігри: крокет, кегельбан, серсо та ін., вони злегка тонізують серцево-судинну, дихальну і нервову системи і помірно підвищують обмін речовин;

24

в). Фізкультурні атракціони: накидання кілець, „снайпер", „риболов" та ін. Вони помірно тонізують вегетативні функції, викликаючи позитивні емоції;

г). Рухливі ігри умовно діляться на некомандні, командні і перехідні до спортивних. Вони значно впливають на вегетативні функції, викликаючи позитивні емоції;

д). Ігри на місцевості (на лузі, у лісі, на воді, на сніїу та ін.), значно підвищують психофізичний тонус і мають загартовуючий і оздоровчий ефект;

є). Спортивні ігри (за спрощеними правилами): малий і великий теніс, бадмінтон, городки, волейбол та елементи баскетболу. Вони вельми значно навантажують організм і застосовуються в період одужання.

Розроблені фізичні вправи застосовуються в стаціонарному лікуванні найчастіше у формі процедур лікувальної і гігієнічної гімнастики.

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАНЯТЬ З ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗКУЛЬТУРИ

Процедура лікувальної гімнастики є основною формою організації лікувальної фізкультури. Вона вирішує, головним чином, спеціальні задачі при лікуванні того або іншого захворювання і спрямована на профілактику і лікування ускладнень захворювань, травм, операцій і гіподинамічного синдрому. Заняття можуть проводитися індивідуальним, малогруповим і груповим методами. Для закріплення лікувального ефекту використовуються самостійні заняття за завданням. Індивідуальні заняття проводяться з тяжкохворими, найчастіше в стаціонарі. Малогру-пові заняття проводяться з однотипними хворими середньої тяжкості, в палаті або в кабінеті ЛФК (6-8 чоловік). Групові заняття (15-20 чоловік) - з видужуючими близькими за діагнозом, функціональним можливостям і адаптаційним здібностям. Самостійні заняття (за завданням) складаються в основному з декількох добре вивчених спеціальних вправ, які виконуються багато разів протягом дня і є допоміжною формою ЛФК.

Процедура лікувальної гімнастики складається з трьох частин:

1. Підготовча — (15-25% часу всієї процедури). Завдання - поступово підготувати організм хворого до майбутнього навантаження в основній частині процедури. Зміст — загальнорозвиваючі вправи для дрібних і середніх м'язово-суглобових груп з поступово зростаючим навантаженням.

2. Основна — (50-70% часу всієї процедури). Завдання - безпосередній вплив на патологічно змінений орган, систему. Зміст - спеціальні вправи, відповідні даній фазі захворювання, на тлі загальнорозвиваючих вправ для середніх і крупних м'язово-суглобових груп.

3. Завершальна (15-25% часу всієї процедури). Завдання - поступово привести організм хворого у відносно спокійний стан. Зміст - загальнорозвиваючі вправи для середніх і дрібних м'язово-суглобових груп відволікаючого і заспокійливого характеру, з поступовим зниженням навантаження.