5. Анаеробна інфекція: збудники , класифікація, симптоми, лікування та профілактика.

Анаеробна інфекція виникає переважно, як ранова.

Основними збудниками є клострідії – так звана група чотирьох: Cl. рerfringens, Cl. оedematiens, Cl. histoliticum, Cl. Septicum.

Cl. perfringens викликає газоутворення, виділяє гіалуронідазу (чинник проникності); Сl. oedematiens – розвиток набряку з розпадом тканин і гемолізом, звичайно без утворення газів; Cl. histoliticum – розпад тканин у зв’язку з виділенням фібринолізину без виникнення набряку; Cl. septicum – спричиняє значний некроз тканин при невеликому газоутворенні.

Розвитку анаеробної інфекції сприяють певні умови, що утруднюють надходження кисню повітря всередину вогнища ураження (колота рана, вузький канал із наявністю мертвих тканин, кишені, розтрощення кісток, утруднений доступ кисню всередину рани, наприклад, використання целофанової пов’язки й ін.).

Клінічна класифікація.

Виділяють анаеробний (газовий) абсцес, злоякісний набряк, анаеробну флегмону, анаеробну (газову) гангрену і анаеробний сепсис.

Анаеробний (газовий) абсцес. Виникає переважно у великої рогатої худоби і свиней на місці колотих ран, ін’єкцій. Характеризується слабо вираженою запальною реакцією, мало болючим припуханням на місці поранення , при перкусії тимпанічний звук. При проколі чи розтині виділяється червоно-бурий ексудат з гнильним запахом і бульбашками газів. Дно і стінки абсцесу щільні, нерівні.

Злоякісний набряк. Виникає переважно у овець після стрижки, баранів та биків після кастрації відкритим способом і забруднення кастрацій них ран. Збудник Cl. Septicum. Виникає швидко прогресуючий набряк, спочатку теплий і помірно болячий, а пізніше, в міру розвитку, холодним і нечутливим при пальпації, рідко і слабо крепітуючим. Із рани виділяється сукровицеподібна рідина без запаху і бульбашок газу, містить велику кількість Cl. Septicum.

Анаеробна (газова) флегмона. Виникає після інфікування рани в асоціації з гнійною мікрофлорою переважно в пухкій клітковині. В зоні рани з’являється гаряче, болюче, швидко прогресуюче припухання. Через декілька годин його центральна частина стає холодною, не болючою і крепітуючою, при перкусії тимпанічний звук. Рановий ексудат каламутний, гнійний, з домішками газу. При приєднанні гнильних мікробів ексудат стає сморідним та набуває коричнево-червоного кольору.

Анаеробна (газова) гангрена. Збудник Cl. Perfringens в асоціації з Cl. Оedematiens. На 2-3 добу після поранення виникає сильний біль, параліч судин і підвищення їх проникливості; швидко прогресує мало болючий холодний набряк, погіршується місцевий кровообіг, прогресує змертвіння і розпад тканин. Шкіра в зоні рани напружена, без ознак запалення; через декілька годин з’являється крепітація із ран виділяється незначна кількість брудно-сірого, або коричнево-червоного ексудату, неприємного кислого запаху. При змішаній інфекції – велика кількість ексудату, що містить багато пігментів крові і нагадує м’ясні помиї з неприємним запахом. Розрізані тканини набряклі, забарвлені в жовто-зеленкуватий колір, а пізніше стають чорно-бурими. Тварина різко пригнічена, втрата апетиту, гіпертермія, тахікардія та тахіпноє, аритмія, пульс слабкого наповнення.

Характерними для газової гангрени є: врізання швів у шкіру при закритій рані; симптом Мельникова (накладання лігатури на кінцівки і, якщо набряк прогресує, то лігатура врізається в шкіру вже через декілька годин); «симптом бритви» (металевий звук, що виникає під час видалення волосся навкруги рани); рентгеноскопія ( бульбашки газу).

Гнильна (путридна інфекція). Це полімікробне захворювання, що характеризується гнильним розпадом тканин з утворенням сморідного ексудату (іхору) шоколадного кольору. Збудники факультативні анаероби: Cl. sporogenes, Cl putrificum, а також гнильні: B. proteus vulgaris E., Coli, B. Pyocianeum.

Виникає при защемленні петлі кишечника у грижовому кільці, пара проктитах, пораненнях кишки, або в рані при наявності мертвих тканин. Якщо гнильна інфекція розвивається на фоні анаеробної, то ранніх ознак не має. Лише поява іхорозного запаху, посилення виділення червоно-бурого ексудату з домішками безструктурних частинок тканин вказує на гнильну інфекцію. Мертві тканини нагадують зеленувато-сіру, або чорно-буру смердючу масу. Грануляційна тканина, має синьо-червоний колір, і кровоточить при легкому дотику. Інфекція супроводжується лімфангоїтами та лімфонадулітами, пропасницею, загальним пригніченням, порушення серцево-судинної системи, ознаки інтоксикації.

Лікування. Повинно бути раннє та комплексне. Хворих ізолюють, ексудат знезаражують, перев’язочний матеріал спалюють. Проводять ретельну хірургічну обробку вогнища ураження – розсікають кишені, видаляють некротизовані тканини, рани обробляють рідинами що містять кисень – 0,5-1%-м розчином перманганату калію, 5%-ний розчином перекису водню або  присипають тонкотертим (порізно!) порошком суміші калію перманганату і борної кислоти порівну. Добре діє пухкий дренаж просочений гіпертонічними розчинами середніх солей з перекисом водню, змочений скипидаром з соняшниковою олією. Дренаж міняють часто. Одночасно проводять антибіотико- або сульфаніламідотерапію; використовують хінолони (байтрил й ін.). При анаеробній гангрені у дрібних тварин проводять ампутацію пошкодженої кінцівки у межах здорових тканин, залишаючи культю тимчасово відкритою.

При гнильній інфекції вогнище розкриваємо широким розрізом, максимально видаляють мертві тканини, рану дренують марлею з антисептичними розчинами, та оросити 10%-ним ефірним розчином йодоформу.

Призначають парентеральне введення глюкози, кальцію хлориду, гексаметилентетраміну, камфори, кофеїну тощо. Використання новокаїнових блокад, переливання крові, водно-сольових розчинів.