Анафілактіческій шок

Анафілактіческій шокабо анафілаксія - алергічна реакція блискавичного типу, стан різко підвищеної чутливості організму, що розвивається при повторному введенні алергену.

Одне з найбільш небезпечних ускладнень лікарської алергії, закінчується приблизно в 10-20% випадків летально.

Швидкість виникнення анафілактичного шоку - від декількох секунд або хвилин до 5 годин від початку контакту з алергеном. У розвитку анафілактичної реакції у тварин з високим ступенем сенсибілізації ні доза, ні спосіб введення алергену не грають вирішальної ролі. Однак більша доза препарату збільшує тяжкість і тривалість перебігу шоку.

Причини анафілактичного шоку.

Анафілактичний шок став часто спостерігатися при терапевтичному та діагностичному втручаннях - застосуванні ліків (пеніциліну і його аналогів, стрептоміцину, вітаміну B1, амідопірину, анальгіну, новокаїну), імунних сироваток, йодовмісних рентгеноконтрастних речовин, при нашкірному тестуванні і проведенні гіпосенсибілізуючої терапії за допомогою алергенів , при помилках переливання крові, кровозамінників та ін.

Патогенез.В основі патогенезу лежить реакція гіперчутливості блискавичного типу. Загальна і найбільша істотна ознака шоку - гостро наступаюче зменшення кровотоку з порушенням периферичного, а потім і центрального кровообігу під впливом гістаміну та інших медіаторів, які надлишково виділяються клітинами. Шкірні покриви стають холодними, вологими і ціанотичними. У зв'язку із зменшенням кровотоку в головний мозок та в інші органи, з’являється неспокій, задишка, порушується сечовиділення.

Симптоми. Анафілактичний шок зазвичай проявляється різними симптомами протягом кількох хвилин або годин. Першим симптомом або навіть передвісником розвитку анафілактичного шоку є різко виражена місцева реакція в місці попадання алергену в організм - незвично різкий біль, сильний набряк, припухлість і почервоніння в місці укусу комахи або ін'єкції лікарського препарату, сильний свербіж шкіри, швидко поширюється по всій шкірі (генералізований свербіж). При прийомі алергену всередину першим симптомом може бути різкий біль у животі, нудота та блювання, діарея, набряк порожнини рота і гортані. Висип і гіперемія шкіри.

Швидко приєднується виражений набряк гортані, бронхоспазм та ларингоспазм, що призводять до різкого затруднення дихання. Затруднення дихання призводить до розвитку прискореного, хрипкого («астматичного») дихання. Розвивається гіпоксія. Тварина сильно блідне, губи і видимі слизові оболонки, а також дистальні кінці кінцівок (пальці) можуть стати цианотичний (синюшними). У хворого з анафілактичним шоком різко падає артеріальний тиск і розвивається колапс.

Анафілактичний шок розвивається дуже швидко і може призвести до смерті протягом декількох хвилин або годин після попадання алергену в організм.

Опіковий шок

Опіковий шок — шоковий стан організму тварини при якому виникає загроза для життя внаслідок дії опікових чинників. Найвизначнішими патофізіологічними механізмами у виникненні опікового .шоку є гіповолемія та больовий синдром.

Симптоми. Тривалість цього виду шоку від кількох годин до 3 діб з моменту отримання опіку. Все залежить від ступеня (глибини) та площі опіків, загального стану та віку тварини: чим більше ушкоджень і вони глибші тим коротша тривалість, та навпаки. Як і при більшості видів шоків, опіковий, має 2 фази перебігу - еректильну та торпідну.

У першій фазі тварина збуджений, може кричати, стрибати, вона завжди набагато коротша в часі, за торпідну або фазу "прихованих змін" центральна нервова система швидко виснажується, і як наслідок настає гальмування, що проявляється різними ступенями порушення свідомості аж до непритомності. Також відбуваються інші тяжкіметаболічнізміни, централізаціякровообігу, що сумарно приводить до розвиткуопікової хворобитасмерті.

Вирізняють 4 ступені важкості проявів опікового шоку (I-ий легкий, IV-ий найтяжчий).

I ступінь — легкий опіковий шок. Свідомість збережена, шкірні покриви бліді. Виникає спрага, нудота, рідко - блювання. Помірна тахікардія,АТ— стійкий, функціянирокзбережена.

II ступінь — шоксередньої важкості. Свідомість збережена, однак тварина загальмована. Видимі шкірні покриви, окрім обпечених ділянок, бліді, сухі, холодні. Виникає лихоманка, спрага та нудота, тахіпноє , тахікардія,гіпотензія,олігоурія, гематурія, альбумінурія.

III ступінь — важкий опіковий шок. Загальний стан дуже важкий. Свідомість збережена але сплутана(стопор), шкіра ціанотична, холодна. Виникає спрагатаблювання, посилення тахіпноє  та тахікардії, гіпотензія. В крові — значна гемоконцентрація — Hb .Олігоурія,гематурія,альбумінурія,уробілінурія. Проявляються перші ознакипарезукишечника.

IV ступінь — дуже важкий шок. Свідомість відсутня, шкіра цианотична, холодна. На перше місце виходять ознаки паралітичної кишкової непрохідності, блювання. Посилення тахіпноє та тахікардія, ниткоподібнийпульс, гіпотензія ,анурія.

Якщо організм тварини витримує шок самостійно чи з медичною допомогою, розвивається наступна стадія опікової хвороби-токсемія.

Лікування. Із загальних принципів допомоги можна виділити:

• усунення тварини від джерела опіку,

• перевірка наявності життєвоважливих функцій, при їх відсутності — серцево-легенева реанімація,

• знеболення— внутрішньом`язево або внутрішньовенно вводятьанальгетики,

• охолодження обпечених ділянок та накладання асептичноїпов`язки,імобілізаціяліктьової вени, введеннякровозамінниківта сольових розчинів, препаратів які впливають нареологічнівластивості крові,

Для лікування больового синдрому у хворих з опіковим шоком доцільно використовуватиі анальгетики з мінімальним впливом на показники гемодинаміки. У разі знаходження тварини на ШВЛ допустимо введення морфіну.

Наркотичні аналгетики слід поєднувати з нейролептиками (дроперидол), транквілізаторами (діазепам), оксибутиратом натрію.

Корекція гіповолемії. Інфузію починають з розчину Рінгера або ізотонічного розчину хлориду натрію. При гіпотензії терапію починають з колоїдних розчинів (поліглюкін), а потім після стабілізації гемодинаміки використовують кристалоїди. При опіковому шоці 1-2 ступеня і збереженні функції шлунково-кишкового тракту допустимо застосування оральної регідратації, шляхом введення рідини, зокрема через зонд