39. Новизна осмислення селянської тематики у творчості Нечуя-Левицького.

Нечуй-Левицький увійшов в історію української літератури як один з письменників-новаторів, які виводили прозу з жанрової одноманітності. Він першим спромігся взятися за створення великих повістевих форм, за написання широких проблемних творів.Письменник-демократ, автор “Миколи Джері” та “Кайдашевої сім'ї”, по праву вважається одним з основоположників соціальної повісті в українській літературі, а разом з Панасом Мирним — і соціального роману. У творах Нечуя-Левицького знайшло художнє відображення життя майже всіх верств тогочасної України, складні життєві процеси, тривоги і радощі людей протягом великої історичної епохи. Найбільшого успіху письменник досяг у змалюванні життя і побуту, у розкритті думок і сподівань українського селянства. Зі сторінок його повістей воно постало не безликою масою, а яскравими особистостями, зі своїми самобутніми характерами, звичками, егоїзмом і щирістю, радощами і горем.Повагою і любов'ю до звичайної людини пройняті роздуми письменника про потребу просвіти, культури, навчання дітей рідною мовою. Творчість Нечуя-Левицького пройнята вірою в силу людського розуму, гуманістичними ідеями добра і свободи.Зі зростанням майстерності письменник все повніше зображає духовний світ селянина, його внутрішню сутність. Причому робить це він своєрідним шляхом — через змалювання зовнішності та сили-силенної побутових деталей, які зрештою дають повне уявлення про психологію персонажа. В цьому полягає своєрідність його творчого почерку.

У свій час І. Франко назвав Нечуя-Левицького “артистом зору”. Властивість письменника помічати найменші деталі, різноманітні кольори, з небаченою випуклістю охоплювати постаті, побут, природу українського села, дозволили йому створити напрочуд колоритні образи, що назавжди залишились у народній уяві, як наприклад Микола Джеря, Кайдаші, безсмертні баба Параска та баба Палажка, Павло Радюк, Балабуха, Воздвиженський та інші.З творчістю Нечуя-Левицького в українську літературу прийшла своєрідна манера змальовувати образи й природу мовою живопису. Тонко відчуваючи різноманітні кольори, багатство їх переливів, письменник створив яскраві портрети, багаті своєю різнобарвністю ландшафти і т.ін. Він майстер передавати світлотіні (елемент, властивий живопису), чим досягає виразності образів, зримості картин українського села.Стильова манера письменника тяжіла до поєднання реалістичної конкретності й точності в описах побуту з живописною образністю. Використавши можливості живопису у відображенні багатобарвного об'єктивного світу, Нечуй-Левицький дав поштовх до розширення зображувальних засобів літератури. Високу оцінку досягнень його художньої мови дали визначні знавці рідного слова — Іван Франко та Михайло Коцюбинський, виділивши в ній колорит, природну грацію, що свідчило про глибоке знання народного життя.Під його безпосереднім впливом почали писати Панас Мирний і М.Коцюбинський. Він був першим наставником молодого Б. Грінченка, в нього вчилася Н. Кобринська. Традиції автора “Миколи Джері” були ґрунтом для виникнення цілої плеяди найрізноманітніших талантів, якими позначилося останнє двадцятиліття XIX та початок XX ст.Творчість Нечуя-Левицького – помітний внесок у подальший розвиток всієї української культури. Взірець високої майстерності, творчість письменника була новим кроком у розвитку критичного реалізму, нових жанрів великої прози, у збагаченні мови художніх творів, у засобах розкриття життя українського села ХІХ століття.

Найкращі твори І.С. Нечуя-Левицького про життя українського села увійшли до золотого фонду класичної спадщини української та світової літератури.Самобутній художник слова, майстер широковідомих епічних полотен, він своїми творами прокладав нові шляхи розвитку української прози, оспівуючи своєрідність та красу українського села. За словами О.Білецького, Нечую-прозаїку належить першість у відтворенні краси рідного краю, його безмежних ланів, сивого Дніпра та величного Чорного моря. Це й зумовлює актуальність дослідження „Українське село у повістях І. Нечуя-Левицького”.Творчість Івана Нечуя-Левицького збагатила національну культуру, послужила дальшому розвиткові літературного процесу на Україні. У той же час він одним з перших серед українських письменників відійшов від традиційної селянської тематики і змалював майже всі верстви населення тогочасної. України. Зі сторінок його повістей і оповідань постали картини життя заробітчан, трагічна доля московок, гнівні постаті народних месників, безпросвітна темрява пореформеного села.Письменник викрив і різко засудив нечувану панську сваволю, в'їдливо осміяв сільську старшину, батюшок та матушок, ченців, всіляких “просвітителів”, які вели сите і безтурботне життя. Він створив цілу галерею образів української інтелігенції, представників професури, артистичної богеми та людей суспільного “дна”.

Символом родини й родинного життя українців є власна хата. Значення житла підкреслює І.Нечуй-Левицький міфологічним сюжетом: “Двір, сіни, хата…, куди входить панна з-за золотої стіни, то світ, небо” .У той же час, українцям не властиве прагнення до колективного життя та спільної власності. Як слушно зауважує Н.Григоріїв, “опіку батьків над дорослими дітьми українець вважає за нестерпний деспотизм” [6, с. 16]. Саме тому Карпо і Мотря, відомі персонажі “Кайдашевої сім’ї”, після одруження хочуть жити в своїй хаті, мати своє господарство і ні від кого не залежати. Щасливим та багатим прагнув бачити І.Нечуй-Левицький життя українського народу. Разом з тим, реальне життя українського села, змальоване в творах письменника, різко контрастує з народним ідеалом: це солдатчина, кріпацтво, безземелля. Автор показує як навколишнє середовище, природа впливають на характер українців. Тому введення ним у той чи інший твір елементів прекрасного (описи природи, обрядовий та етнографічний матеріали) треба розуміти не тільки як спосіб “оживити” розповідь, наблизити її до дійсності, але й як намагання показати світобачення людини. Пейзажі, які майстерно вмонтовує Нечуй-Левицький у свої твори, є ніби продовженням думок і мрій персонажів, полем зіткнення переживань героя і життя природи. Так, поетична душа старого Панаса Крутя (“Рибалка Панас Круть”) може розкритися лише наодинці з чудовою природою. У таких випадках тональність пейзажу мотивована психологічним станом героя. Отже, знову бачимо глибинний зв’язок людини з природою – чинник, який є головним для українців. Письменник підкреслює: “Пантеїстичний мотив зробив для українського народу всю природу живою, розумною, говорячою й думаючою. Од того любов до природи в піснях, надихана її живим духом” . Таким чином, високохудожні твори І.Нечуя-Левицького про життя українського села – це джерело пізнання національного характеру, світосприймання українця. Саме цей аспект знайшов логічне продовження у творчості письменника, знавця народного життя, майстра творення психологічного образу.