- •24. Пантелеймон Куліш(1819—1897)як культурний діяч
- •25. Огляд творчої спадщини п. Куліша
- •26. Ідейно-художній аналіз роману Куліша «Чорна рада»
- •27. Мотиви поезії п.Куліша. Аналіз поетичних збірок. Жанр поезії у творчості п.Куліша.
- •28. Провідні мотиви, народнопісенна основа образності поезії ю.Федьковича.
- •29. Ідейно-художній аналіз поеми ю.Федьковича «Дезертир»
- •30. Тематика, жанрові особливості форми прози ю.Федьковича. І.Франко та Леся Українка про ю.Федьковича.
- •31. Риси творчої індивідуальності я. Щоголіва. Основні мотиви його лірики.
- •32. Фольклористична діяльність і.Манжури.
- •33. Основні мотиви лірики і.Манжури. Аналіз циклу «Сум», поем «Іван Голик» та «трьом син-богатир».
- •34. Літературний процес 70-90-х рр. Хх ст. Чергові удари по українству з боку царського уряду Росії.
- •35. Українська періодика 70-90-х рр. Хх ст.
- •36. Тематика, жанрові форми прози і. Нечуя-Левицького.
- •37. Проблеми, структура «ідеологічних» романів та повістей і. Нечуя-Левицького («Хмари», «Над Чорним морем», «Навіжена»).
- •38. Денаціоналізація українців, перевертні у творах Нечуя-Левицького.
- •39. Новизна осмислення селянської тематики у творчості Нечуя-Левицького.
- •40. Риси творчої манери і.Нечуя-Левицького.
- •41.Історія створення,проблематика, композиція роману „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного та Івана Білика.
- •42. Національне питання у творчості Панаса Мирного.
- •43. Прийоми психологічного аналізу у повісті Панаса Мирного «Лихі люди».
- •44. Засоби характеротворення у романі Панаса Мирного «Повія».
- •45. Огляд творчості Панаса Мирного останніх років життя.
- •46. Українська драматургія і театр другої половини хіх ст.
- •71. Багатотомні видання творів Франка. Загальна характеристика структури 50-ти томного видання.
- •72. Поетичні збірки Франка: час виходу, структура, значення авторської передмови.
- •73. Ідейно-художній аналіз збірки і.Франка «з вершин і низин». Замовчувані донедавна поезії цієї збірки.
- •74. Структура, ідеї збірки «Мій Ізмарагд». Передмова автора до неї.
- •75. Ідейно-художній аналіз збірки «Зівяле листя» і.Франка.
- •76. Загальна характеристика збірок і.Франка 1900-1914рр.
- •86. Характер зображення «основ суспільності» в однойменному романі та інших творах і.Франка.
- •87. Проблематика драматургії і.Франка.
- •88. Загальнолюдський зміст, художня своєрідність драми і.Франка «Украдене щастя».
- •89. Коло проблем, порушених у літературно-критичних статтях і.Франка.
- •91. Зміст, основні положення трактату і.Франка «Із секретів поетичної творчості».
- •92. Іван Франко в художній літературі.
44. Засоби характеротворення у романі Панаса Мирного «Повія».
Роман Панаса Мирного «Повія» — твір величезної художньої вартості, один із найкращих соціально-психологічних романів української літератури XIX ст.В українській літературі, особливо в усній народній творчості, яка завжди була зразком для письменника, інтимні зв'язки зображувалися стримано, високоморально. Водночас необхідно було довести, що поява на Україні такого ганебного явища, як розпуста, більшою мірою була зумовлена соціальними умовами. Письменник виявив творчий підхід до розкриття теми, яка для української літератури була, по суті, цілинною.Уважне вивчення процесу роботи автора над твором, удосконалення сюжетної структури роману, соціального звучання, психологізації образів свідчать, що митцем проведена колосальна робота.
Панас Мирний у романі «Повія» зобразив два протилежних світи — чоловічий і жіночий, які перебувають і вічному протиборстві. Проте світ чоловіків уже давно підкорив собі світ жінок.Групуючи персонажі роману, жіночі образи письменник розбиває на два типи: жінки з моногамною психологією, на яких виповнився міф про призначення жінки в усьому слугувати чоловіку — Пріська, Одарка, Горпина, Олена Загнибідиха (як бачимо такі жінки ще залишилися більшою мірою серед селянського населення); жінки з полігамною психологією, які розбивають міф про другорядне призначення жінки — Мар'я, Марина, Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна, Христя. Такі жінки — породження міста.Варто, мабуть, повторитися, що протиставлення міста селу як джерела розпусти осередку святості — характерна риса української літератури XIX ст. Тому полігамна, невірна, непостійна жінка чи повія могла сформуватися лише в місті.. Тож закономірно, що вихідці з села — Мар'я, Марина, Христя стають повіями, коли перебираються до міста.Перша група аналізованих нами жіночих образів уособлює собою національно-традиційний для української народнопісенної і літературної творчості образ берегині, сенс життя якої — дбати про добробут родини турбуватися про чоловіка, клопотатися вихованням дітей. Правда Загнибідиху чи Бог, чи доля позбавили щастя материнства. Смерть Пріськи і Загнибідихи вказує на поступову руйнацію цього образу у свідомості українців.Натомість виводиться образ невгамовної, розбещеної і не закомплексованої жінки, при чому обов'язково вродливої.Жінки-персонажі другої групи вже не задовольняються одним-єдиним чоловіком. Вони прагнуть підкоряти чоловічі серця, хоч недовго, хоч тимчасово володіти ними, як чоловіки володіють жіночими тілами. Хто від нудьги (Наталія Миколаївна, Пистина Іванівна), хто з помсти (Мар'я, Марина, Христя), але вони руйнують стереотипи, норми моралі і поведінки жінки, писані для неї чоловіком.Наталія Миколаївна і Христя гинуть на нелегкому, обраному ними шляху, тим самим вказуючи, що суспільство ще не визріло для змін. Суспільство XIX ст. ще неготове навіть говорити про рівні права чоловіка і жінки не те, що їх впроваджувати.Зверхнє ставлення чоловіка до жінки часто стає причиною її загибелі, якщо не фізичної, то духовної — напевне.
Панаса Мирного завжди турбувала доля людини взагалі й — жінки зокрема. У романі «Повія» він порушує проблему жінки у родині, у суспільстві, проблему проституції, вказує на її причини, але не подає шляхів вирішення цих проблем. Щоправда у передсмертному маренні Христі автор подає схему одного із можливих варіантів допомоги жінкам, що зійшли з істинного шляху у житті самостійно, чи їм допомогла зла воля чоловіка. Це притулок, у якому б можна було здобути освіту, навчитися господарювати, а основне, завдяки якому можна було б самостійно жінці вибирати свою долю — виходити заміж чи довічно жити в пансіоні.Однак, форма, у якій подається проект — форма марення вказує на його утопічність.Світ чоловічих персонажів роману Панас Мирний також розбиває на дві групи: чоловіки, які зберігають вірність одній жінці — Карпо Здір, Федір Супруненко і чоловіки-ловеласи — Проценко, Загнибіда, Колісник, Лошаков, Довбня.Знову спостерігаємо, що чоловіки, які дотримуються моногамних стосунків із жінками зустрічаються ще на селі — Карпо і Здір. Навіть Грицько Супрун, хоча й впадає в блуд з молодшою у два рази Ївгою, та лише після смерті своєї дружини.Представники другої групи не одну жіночу долю занапастили. Про те лише одному Довбні стає жаль Марину, яку він позбавив дівочої честі, всі інші розцінюють жінку лише як джерело розваг, як іграшку, награвшись якою, можна викинути або подарувати іншому. Роман «Повія» відзначається проникливою майстерністю відтворення дійсності з нескінченністю її різноманітних форм і яскравістю виявлень. Письменник створює вражальні типи людей, які характеризуються яскравістю індивідуальної поведінки і своєрідністю душевного складу. Друга половина роману «Повія» саме і характеризується найбільшою кількістю, різноманітністю яскравих людських типів — представників різних соціальних прошарків і груп, різних за ідейними і політичними переконаннями.
Наведений уривок свідчить, що перед нами сатиричний образ, сповнений великої викривальної сили. Для цього письменник спеціально сатирично загострює окремі риси портрета цього персонажа. Кожна художня деталь тут використовується в нерозривному зв’язку з характером образу і є засобом підкреслення тих чи інших сторін даного типу. І «височенний зріст» Загнибіди, і «страшенні руді вуса», і «жовті, аж червоні, мов у кроля, очі», і «стовбувата голова», і шапка, «наче сковорода» — всі ці деталі опису негативного персонажа мають виразне сатиричне забарвлення і відповідним чином характеризують цю дійову особу.Як свідчить великий досвід української класичної літератури, не можна всебічно відтворити людський характер, не показавши впливу на нього оточення, суспільних взаємин і життєвих зіткнень, глибокого відбиття зв'язків почуття і дії героїв, аналізу пристрастей, уміння накреслити з самого початку індивідуальні риси характерів дійових осіб.Людські характери в романі «Повія» розкриваються у постійних зіткненнях із соціальною дійсністю. На життєвому шляху героїв із народних низів — безліч перепон, суперечностей і-різних конфліктів, в подоланні яких і визріває характер людини. Створюючи типові обставини, письменник розкриває й типові характери. В цьому виявляється також і майстерність побудови сюжету твору в цілому і кожної частини зокрема.Жінка. Дружина, мати, сестра, наречена, дочка, невістка. Кожна з них, несучи на собі тягар моральної відповідальності за благополуччя рідних і близьких людей, сама часто залишається наодинці зі своїми складними проблемами: незахищеністю, залежністю від різних життєвих обставин, пресом соціальної нерівності, побутових забобонів, сімейної тиранії.Проблеми, пов'язані з долею жінки, будуть актуальними завжди, бо через свою соціальну значимість вони потребують постійної уваги.