32. Фольклористична діяльність і.Манжури.

Десятки збирачів-подвижників пройшли фольклорною нивою Катеринославщини: І.Срезнєвський, О.Стороженко, О. Афанасьєв-Чужбинський, Г.Залюбовський, Я.Новицький, Д.Яворницький, Б.Грінченко. Серед обранців Придніпровської землі, яким вона розкрила і щедро подарувала свої духовні скарби, ім’я Івана Івановича Манжури – українського поета, сумлінного і вдумливого збирача фольклору, досвідченого етнографа, лексикографа, закоханого у свій край краєзнавця.

Невтомний мандрівник Придніпровських степів, дбайливо збираючи щедро розсипані в народі перлини усної народної творчості, нотуючи кожне слово і зберігаючи його для нащадків, від села до села, від хутора до хутора, від містечка до містечка сходив майже всю південну степову Україну. Більше двадцяти років свого короткого, сповненого особистих та творчих трагедій життя (раннє сирітство, постійний нагляд поліції, заборона одержати вищу освіту, цензурні утиски, постійні матеріальні нестатки) поет прожив на Катеринославщині(1872-1893). Тут розпочалася його систематична діяльність як фольклориста й етнографа, високу оцінку якій дали О.Потебня, М.Сумцов, І.Франко. Він брав безпосередню й найактивнішу участь у формуванні та розвитку фольклористики в краї та Україні загалом, сприяв відродженню та розвиткові національної культури, літератури, мови. Зроблені ним унікальні записи народних пісень, казок, легенд, жартів, анекдотів та лексичний матеріал увійшли до раритетних фольклорних видань В.Антоновича та м.Драгоманова “Исторические песни малорусского народа»(1875), збірок М.Драгоманова «Малорусские народне предания и рассказы”(1876), “Нові українські пісні про громадські справи.1764-1880”(1881), “Політичні пісні українського народу ХVІІІ-ХІХ ст.”(1883). Харківське історико-філологічне товариство видало єдину прижиттєву збірку фольклорних записів І.Манжури “Сказки, пословицы и т. п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И.Манжурою»(1890), а через рік після смерті поета товариство надрукувало «Малорусские сказки, предания и поверья, записанные И.И.Манжурою в Екатеринославской губернии»(1894). Разом з тим, І.Манжура активно співробітничав у журналах “Киевская старина”, “Русская старина”,“Этнографическое обозрение”, “Живая старина”, катеринославській пресі “Екатеринославский листок”(“Днепр”), “Степь”, Екатеринославские губернские ведомости”, “Екатеринославский юбилейный листок”, львівській “Зорі”. Його було обрано дійсним членом Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства, Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, Московського Товариства любителів природознавства, антропології та етнографії. В особі І.Манжури українська фольклористика та етнографія одержала одного з талановитих діячів.

Ще навчаючись у останніх класах гімназії, а потім в інституті, І.Манжура зацікавлюється і переймається поширюваними серед інтелігенції ідеями народництва. Він починає пильно вивчати життя народу, захоплюється збиранням фольклору. Звільнений з ветеринарного інституту, він повністю віддається улюбленій справі, переселяється на Катеринославщину і не залишає її до кінця свого життя. В цей час починається систематична діяльність І.Манжури як фольклориста й етнографа, розквітає його поетичний талант.

Про початок своєї фольклористичної діяльності І.Манжура так писав у листі від 6 жовтня 1880 року до російського фольклориста-етнографа і педагога П.Штейна: “Вы спрашиваете, давно ли я занялся собиранием. Этому будет уже лет десять – с(18)71 года. Приехал я на Рождество в деревню; ходили колядники, и меня, как курьёз, поразили перевиранья слов в колядках с темами св.истории (Назарет – Лазурет, Архангел – Архаил) и богатство поэзии в тех, которые взяты из козацкой жизни. Дальше, не окончив курса в ветеринарном институте (я был исключен), я отправился в деревню Екатеринославск(ой) губ. в качестве приказчика, где мой сборник возрос до 450 номеров. Потом с небольшими средствами отправился а lа Якушкин пешком по Харьковской и Екатеринославской губ. Здесь сборник возрос до 1000 №№. Через Русова я вошел в сношения с Юго-Западным Отделом МП. Р.Геогр. Общ., который очень лестно отозвался о моем труде (во 2-ом томе Записок Отдела), выдал мне 80 руб. для продолжения и обещал напечатать вскорости»1.

Постійно мандруючи по хуторах, селах, містечках губернії, працюючи на різних дрібних посадах, він збирає, записує і вивчає кращі зразкм народної творчості: пісні, казки, думи, прислів’я, приказки, загадки, анекдоти, словниковий матеріал як українського, так і російського народів. Також робить унікальні записи етнографічного характеру – повір’я, звичаї, ігри, народні прикмети. Його увагу привертали ті місцевості, де ще не бував фольклорист-збирач і де можна було записати невідомі нікому зразки. Це надавало записам І.Манжури великої наукової цінності. Частину своїх матеріалів він надрукував у виданнях Південно-західного відділу російського географічного товариства, Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, на сорінках наукових та популярних періодичних видань Києва, Харкова, Львова, Петербурга, Москви. В особі І.Манжури українська фольклористика і етнографія мали одного з талановитіших діячів. Зокрема, М.Сумцов давав високу оцінку збирацькій праці фольклориста, його обізнаності в галузі етнографії: “Взагалі Манжурі належить велика кількість етнографічних записів високої наукової вартості, і не можна не бачити в ньому одного з найбільших фольклористів ХІХ століття, а в його збірниках надзвичайного вагомого рідкісного етнографічного багатства”1.Етнографічно-фольклористична діяльність

Сам Манжура початок своєї етнографічно-фольклористичної діяльності означував 1871 роком. А вже в червні 1874 р. на засіданні Південно-Західного відділу Російського імператорського географічного товариства розглядалося питання про його роботу, яка дістала цілковите схвалення. Відтоді майже 20 років І.Манжура збирає фольклорний матеріал. Така його діяльність поцінована у праці І.П.Березовського "І.Манжура" (К.: В-во АН УРСР, 1962).

Манжура пройшов вздовж і впоперек майже всю південну степову Україну, зібрав і записав кілька тисяч зразків усної словесності. Це був цінний скарб з огляду на кілька причин: 1) точність запису; 2) урахування вже раніше фіксованого; 3) предметом уваги І.Манжури були саме ті місцевості України, де порівняно рідко бував фольклорист-збирач. Зібраний Манжурою матеріал відзначався багатством змісту, жанровим розмаїттям. Увагу І.Манжури привертали:

- - казки,

- - перекази,

- - легенди,

- - народні пісні у всьому багатстві їх жанрових і стильових ознак,

- - приказки,

- - прислів'я,

- - замовляння,

- - народні анекдоти тощо.

До численних збірників, в яких уміщував фольклорно-етнографічні матеріали І.Манжура, слід додати такі:

- - "Легенда и три песни о Семене Палие" та "Панщина в песнях и молитве", уміщені в журналі "Киевская старина" за 1882 рік.

- - У другому випуску другого тому "Сборника Харьковского историко-филологического общества" за 1890 р. вийшли друком окремим збірником "Сказки, пословицы и т.п., записанные в Екатеринославской и Харьковской губ. И.И.Манжурою" уміщено понад 200 народних казок, легенд, 400 прислів'їв і приказок, загадки, замовляння тощо; в кінці збірника І.Манжура подав словник малозрозумілих слів.

Водночас І.Манжура друкує ряд статей і заміток на етнографічні теми, мета яких висвітлити окремі факти з історії народного побуту, звичаїв, традицій:

"К вопросу о происхождении слова "половица" (1887);

"Невенчанная балка" (1887);

"О богатырях" (1890);

"Предание "О борцах" (1893);

"Местные легенды об урожае и эпидемии" (1891);

"К народной медицине малоруссов" (1891) та ін.

Всі ці та інші праці Манжури-етнографа високо поціновані сучасною наукою, зокрема в дослідженнях І.Березовського.

У 1974 р. у видавництві "Музична Україна" побачив світ збірник під назвою "Народні пісні в записах І.Манжури", який упорядкувала і написала до нього вступну статтю Л.Каширіна. У ньому є понад 500 пісень, записаних Манжурою на півдні України:

- обрядові: веснянки, русальні; купальські; жниварські; весільні; колядки і щедрівки;

- - родинно-побутові (про кохання, сирітство);

- - соціально-побутові: козацькі; кріпацькі; чумацькі; рекрутські; солдатські; матроські; ремісницькі; вівчарські; бурлацькі; наймитські; заробітчанські; робітничі;

а також:

- - думи;

- - балади;

- - історичні пісні;

- - жартівливі пісні;

- - дитячі пісні.

До багатьох записів І.Манжура дає свої пояснення, примітки, які становлять значний науковий і практичний інтерес, грунтовно доповнюють характеристику історичної і життєвої основи зібраних зразків уснопоетичної творчості народу.Висновок: У фольклорно-етнографічній діяльності І.Манжури поєдналися сумліний науковий підхід до збирання і вивчення народної творчості з тонким художнім чуттям і розумінням тексту. Сам І.Манжура добре знав і високо цінував фольклорну працю Драгоманова, Рудченка, Номиса, Андрієвського, Якушкіна, Шейна, О.Потебні та М.Сумцова. Відповідно ж і його фольклорно-етнографічна діяльність сприймалася і належно поціновувалась у наукових колах. Так, Ф.Колесса писав 1895 р. у ЗНТШ: "Всі матеріали, зібрані Манжурою, мають чималу вартість для науки, тим більш, що записані совісно, зі збереженням всяких деталів і подробиць, характеристичних для даної місцевості". Високо цінував фольклористику І.Манжури Микола Сумцов, що вважав його одним із видатних фольклористів 19 ст. У 20 ст. фольклорно-етнографічну спадщину, зібрану І.Манжурою, досліджували І.Березовський, Г.Сухобрус, П.Павлій, Л.Каширіна.