24)Україна напередодні Визвольної війни середини 17 століття. Причини, характер, періодизація і рушійні сили війни

Останнє десятиріччя перед визвольною війною 1648—1654 pp. було часом особливо жорстокого феодального гніту. Польські й полонізовані українські магнати й козацтва, міщанства шляхтичі, захопивши родючі українські землі й зайнявши всі адміністративні посади — воєвод, старост, — по-хижацькому грабували природні багатства, неймовірно експлуатували населення, насамперед селян. Панщина у "багатьох місцевостях України, зокрема, у Східній Галичині й на Волині, досягла 5—6 днів на тиждень. Окрім панщини, селяни платили феодалові також натуральні й грошові податки, розміри яких безперервно зростали. Панові йшло майно померлих селян та майно втікачів. Ще тяжче жилося селянам у маєтках, які здавалися власниками в оренду, оскільки орендар за час оренди прагнув одержати якнайбільше прибутків.

Становище погіршувалося ще й тим, що шляхтич міг робити з селянином все, що хотів,— продати, обміняти, навіть убити, — і селянин ніде не знаходив на нього управи, бо закон був завжди на боці пана.

До селянства за своїм соціальним становищем найближче стояли нереєстрові козаки, які в першій половині XVII ст. зосереджувалися в Запорізькій Січі і навколо неї. Польський уряд намагався підкорити собі запорізьких козаків, ізолювати їх від «волості», Подніпров'я, не пропускати на Січ утікачів. З цією метою в 1639 р. відбудували фортецю Кодак, комендант якої дістав наказ стежити за тим, щоб «не була пропущена за пороги жодна жива людина...» У самій Запорізькій Січі стояв урядовий гарнізон, який мав завдання розправлятися із запорожцями, приборкувати їхнє «свавілля», тобто не допускати виступів проти феодалів. Нелегким напередодні визвольної війни 1648—1654 pp. було також становище заможного, реєстрового козацтва та козацької старшини, які теж зазнавали утисків від магнатів і шляхтичів.

Міське населення, особливо біднота, ремісники, також терпіли тяжкий феодальний гніт. У містах, які становили приватну власність феодалів, жителі виконували повинності на користь їхніх власників і платили податки. Самоврядування, що його мали деякі міста, часто порушувалося, війтів здебільшого призначав польський уряд, а не обирало населення.

Соціально-економічне гноблення доповнювалося жорстоким національно-релігійним гнітом. Польські шляхтичі силою насаджували в Україні католицизм і уніатство, перешкоджали розвитку шкіл, освіти, української культури, утискували православних і їхню віру, знущалися з православних священиків, захоплювали й руйнували церкви та монастирі.

Проте основна ж частина українського населення — селяни, козаки, міщани — лишилися вірними своїй мові, культурі, вірі, національним традиціям. Всі вище згадані факти стали основною причиною визвольної війни.

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVII ст. були:

1. Причини політичного характеру - напередодні національно-визвольної війни в Україні не було своєї держави. Більша частина українських земель входила до складу Речі Посполитої, феодальне право якої відрізнялося особливою жорстокістю, а державні закони обмежувалися всевладдям магнатів і місцевої адміністрації. В українського народу фактично не було перспектив на повноцінний політичний розвиток за умови подальшого перебування у складі Речі Посполитої. На посади полковників та осавулів призначалася представники польської або полонізованої шляхти. Селянам і міщанам заборонялося вступати до козаків. Козаки мали право оселятися тільки в прикордонних містах.

2. Причини національно-релігійного характеру - обмеження для українців у правах при обійманні урядових посад і роботі в органах самоврядування міст; нерівність у правовому та політичному становищі української православної шляхти, обмеження її інтересів з боку польських магнатів і шляхти; польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови та культури; забороняла вживати українську мову в установах та навчальних закладах; стрімко зростав наступ католицизму й уніатства на права та свободи Української православної церкви

3. Причини соціального характеру - знищення природних багатств на українських землях; зростання панщини (5-6 днів на тиждень), натуральної та грошової ренти; збільшення податків і відпрацювань селян на користь держави; посилення особистої залежності селянина від польської шляхти та магнатів; більшість міст на території українських земель перебували в приватній власності, розвитку ремесла і торгівлі перешкоджав весь суспільно-політичний устрій Речі Посполитої

Характер і рушійні сили Національно-визвольної війни. За своїм характером цей всенародний рух був національно-визвольним, релігійним, антифеодальним. Рушійними силами Національно-визвольної війни стали козаки, селяни, міщани, православне духовенство, частина дрібної української шляхти. Найважливішу роль у Національно-визвольній війні відігравало козацтво, яке винесло на своїх плечах основний тягар боротьби за незалежність. Саме воно створило кістяк армії, основу нової політичної еліти. Дуже активну участь у повстанні взяло селянство. Активну участь у війні взяли також міщанство, частина дрібної шляхти і нижче православне духовенство.

Періодизація нац.-визвол. війни. Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654—1655pp.) визначився допомогою Україні Росією в боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656-1657pp.) — укладенням союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і шведської армії проти Польщі.