6. Розвиток державності на Русі в х ст.( період правління князів Олега, Ігоря, княгині Ольги).

Олег (бл. 882-912 рр.) – перший великий князь об'єднаної Київської Русі. Походив із варягів (норманів). У 882 р. приєднав Північну Русь до Південної, що поклало межу утворення нової східнослов'янської державності. Київ стає центром руської держави – “матір’ю городів руських”. Олег приєднав до Києва слов’янські племена сіверян, уличів, тиверців, а також північні слов’янські племена.

Він проводив активну зовнішню політику, здійснював успішні походи у Візантію, інші держави. 907 і 911 років були підписані вигідні умови договорів із Візантією, за якими греки були змушені сплачувати данину.

Ігор (912-945 рр.). Згідно “Повісті минулих літ” – це син Рюрика, якого  ще дитиною у Київ привіз Олег. Після його смерті зайняв княжий престол. Приєднав до Київської Русі непокірних древлян, уличів.

Воював із печенігами, здійснював походи на Візантію. Підписаний мирний договір із Візантією у 944р. був погіршеним варіантом договору 911 року. Здійснив два походи на Кавказ (913, 943 рр.). Восени 945р. був убитий древлянами за надмірну жорстокість і ненаситність під час збирання данини.

Ольга (945-964 рр.) – удова київського князя Ігоря. У 945-964 рр. княжила від імені свого молодшого сина Святослава. Жорстоко розправилася з древлянами, здійснила державну реформу, за якою визначався порядок організації й збирання данини.

У 946 і 957 рр. Ольга здійснила два візити до Константинополя, під час яких було укладено вигідні союзницькі договори. У 957 р. приймає хрещення від глави православної церкви патріарха у головному Софіївському соборі Візантійської імперії. Ольга налагоджує зв’язки із Заходом. У 959 р. споряджає посольство до німецького цісаря Оттона І Великого. Померла у віці близько 60 років. Канонізована  православною церквою.

7.Реформаторська діяльність Володимира Великого.

Після смертіСвятославав результаті тривалої боротьби між його синами престолом оволодів Володимир (Вольдемар) прозваний «Великим» або «Святим».КнязюванняВолодивира Великого (980-1015 рр.) стало початком нового етапу вісторіїКиївської Русі, етапом піднесення. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетнийполітик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкийдипломат.

Військовими походами 981-993 рр. на ятвягів, в’ятичів та хорватів Володимир завершив тривалий процес формування території Київської держави. Завершальний етап формування давньоруської державності вимагав значних суспільних змін, спрямованих на консолідацію країни. Саме тому Володимир провів кілька реформ.

Адміністративна реформа полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від великого князя місцеві правителі, передавалися дванадцяти синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Внаслідок зламусепаратизмуплемінноїверхівки на зміну родоплемінному поділу давньоруського суспільства прийшов територіальний поділ, що є одною з основних ознак сформованої державності. Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Суть її полягала у ліквідації “племінних” військових об’єднань.

Ці реформи вимагали змін і в сфері ідеології.Релігійнареформа почалася спробою модернізуватиязичництво. Проте стара язичницькавіране сприяла процесу формування нових суспільних відносин, її державотворчий потенціал був явно недостатнім для такої великої та поліетнічної держави, як Київська Русь. Саме тому найголовнішим досягненням Володимира стало хрещення Русі у 988 р.Християнствостало державною релігією.

Реформаційний доробок великого князя містить і запровадження нового зведення законів усного звичаєвогоправа, названоголітописцем“Уставом земленим”, який надалі ліг в основу першого на Русі писаного зібрання юридичних норм – “Правда Ярослава” (1016 р.).

Ярослава Мудрого

Правління Ярослава Мудрого

Після тривалої боротьби між синами Володимира великим князем київським став Ярослав Володимирович (1019-1054), прозваний за розум і вченість Мудрим.

Прийшовши до влади,Ярослав Мудрий ще довгі роки приборкував інших князів та племена. Чернігівщина перейшла до нього лише після смерті брата, сильного князя Мстислава, який понад 10 років володів лівобережною частиною Русі від Чернігова до Тмутаракані. Він допоміг Ярославу повернути захоплені польськимкоролемБолеславомI Хоробрим червенські міста. Над річкою Сян брати спорудили західний форпост Русі - місто Ярослав (тепер у Польщі). Було укріплено населені пункти на територіїВолині, де жили дуліби й бужани.

Ярослав поширив владу на західне узбережжя Чудського озера, де було споруджено місто Юр'єв (тепер Тарту в Естонії). Відновилася влада київського князя над ятвягами на Німані.

Найбільше зроблено князем Ярославом для зміцнення південно-східних кордонів. Як і його батько, Ярослав будував міста-фортеці на Росі, Стугні, рішуче боровся з кочовиками. Коли 1036 р. навала печенігів докотилася до Києва, князь зібрав великі сили і дав рішучий бій під столицею.  Розбиті вщент вороги більше не нападали.

Успіхи зовнішньої політикиЯрослава грунтувалися не на застосуванні збройних сил, а на дипломатичній діяльності, що спиралася на династичні родинні зв’язки.

За Ярослава Мудрого середньовічна держава русичів дістала широкого міжнародного визнання. Князя Русі недаремно називали «тестем Європи».

У центрі «міста Ярослава» в 1037 р. споруджено митрополичий Софійський собор, що зберігся й донині. Зміцнювалися міські укріплення.

Населення Києва швидко зростало. Окрім князівської родини, бояр, дружинників, у ньому селилися ремісники, купці, лихварі.

Велике значення в політичному і релігійномужитті Руської держави мало оформлення константинопольськимпатріархому 1039 р. самостійної київської церковної митрополії. Підвищенню ії авторитета сприяло призначення у 1051 р. першого митрополита-русича Іларіона. Йому належить визначний філософський твір «Слово про закон іблагодать». При ньому ж виник і Києво-Печерський монастир (згодом Лавра). Спочатку в печері на березі Дніпра оселився майбутній митрополит Іларіон. А згодом, у 1051 p., прийшли ченці Антоній іФеодосій, які походили з бояр. Вони стали першими печерськими чорноризцями і святими.

Початок юридичному оформленню законодавства був покладений збіркою законів під назвою «Руська Правда».

Часи Ярослава Мудрого увійшли в історіюУкраїни як період розквіту Руської Землі, піднесення її економічної і політичної могутності, поширення християнської віри, їїсвітогляду, становлення в країні цивілізованогосуспільства\

8,Політичний та соціально-економічний устрій Київської Русі наприкінці Х – у першій половині ХІ ст.

У політичному відношення Київська Русь являла собою велику ранньосередньовічну державу в формі монархії. На чолі держави стояв великий князь київський, верховний власник усіх давньоруських земель, який зосереджував у своїх руках усю повноту законодавчої, виконавчої, адміністративно-судової та військової влади. Влада київського князя була спадковою.

Окремими частинками держави спочатку управляли князі й великі бояри, а наприкінці Х ст. на місця стали призначатися великим князем київським представники великокнязівського роду або намісники і ти сяцькі. Князі та великі бояри за свою службу користувалися частиною данини, яка збиралася з підвладних їм територій. Згодом бояри й князі почали одержувати землі й перетворювалися на землевласників-феодалів. З установленням влади феодалів перестали проводитися народні збори (віче); при великому князі з’явилася рада найближчих князів і бояр. Їх опорою виступали дружини на принципі васалітету й несли службу великому князеві. Основну частину князівських військ становила молодша дружина («отроки», «діти боярські», «пасинки»). У випадку загальної небезпеки збиралося народне ополчення — «вої», куди входили смерди і городяни.

Увесь політичний лад Київської Русі забезпечував інтереси класу феодалів. У часи Давньоруської держави були поширені символічні знаки, окремі з яких, мабуть, були започатковані ще за первіснообщинного ладу. Одним з найдавніших був так званий тризуб, який у давні часи був символом племені або ж символом влади. Із часів Київської Русі зображення тризуба трапляються на золотих і срібних монетах князів Володимира Святославича, Святополка, Ярослава Мудрого, на цеглі, знайденій при розкопках Десятинної церкви та інших споруд, на зброї, посуді. Тризуб у Київській Русі був знаком князівської влади, родовим знаком князів із династії Рюриковичів.