64)Проголошення зунр.

У жовтні 1918 р. почався розпад Австро-Угорщини, яка терпіла поразку в І світовій війні і була охоплена революційно-визвольним рухом.

18 жовтня 1918 р. українські політичні діячі та церковні ієрархи Східної Галичини і Буковини уторили у Львові Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем. Своєю метою УН Рада оголосила об’єднання західноукраїнських земель в одне ціле – Українську державу.

Вирішальним кроком на шляху західних українців до відтворення державності стали події 1918 р.:

1 листопада – з ініціативи Військового комітету у Львові відбувся виступ солдатів – українців, активно підтриманий населенням міста.

2 листопада – австрійський намісник передав владу УН раді. У своєму зверненні до населення вона проголосила про створення національною держави на українських землях Австро-Угорщини, заявила про свої наміри провести земельну реформу, створити національну армію, запровадити робітниче законодавств, соціальне забезпечення.

9 листопада – сформовано західноукраїнський уряд (Державний Секретаріат), який очолював Кость Левицький.

13 листопада – УН Рада прийняла Закон, яким затвердила державну самостійність Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) зі столицею у Львові (включаючи Східну Галичину, Закарпаття, Буковину).

ЗУНР відразу стало об’єктом агресії з боку Польщі. Поляки прагнули включити західноукраїнські землі до відновленої польської держави. Ситуація ускладнювалася тим, що Польщу підтримували і країни Антанти. США, Англія і Франція у післявоєнному устрої зробили ставку саме на Польщу, прагнули створити з неї “санітарний кордон для боротьби проти більшовизму”.

Головним завданням ЗУНР став захист власної території від іноземної агресії. 22 листопада уряд ЗУНР під тиском польських військ змушений був покинути Львів, евакуювавшись спочатку до Тернополя, а потім – до Станіслава.

65)Внутрішня і зовнішня політика зунр.

Уряд ЗУНР не був схильний до радикальної зміни соціально-економічного життя, а прагнув до демократичних реформ при збереженні соціального спокою:

• за короткий час була сформована ефективна система управління. Відбулися вибори до Української Національної Ради – представницького і законодавчого органу. Більшість її депутатів стояли на національно-ліберальних позиціях і представляла Українську національно-демократичну партію. Формувалася місцева адміністрація, правоохоронні органи;

• президентом республіки було обрано Є.Петрушевича;

• проголошувалася ліквідація великого землеволодіння. Але здійснення земельної реформи затягувалося: розподіл між селянами передбачався після закінчення війни;

• створювалися система народної освіти: шкільництво отримало державний статус, дозволялося існування приватних шкіл, національним меншинам надавалося право “на школу рідною мовою”;

• утверджувалося державність української мови;

• для захисту республіки була утворена боєздатна Українська Галицька Армія (УГА, яка досягла 100 тис. чол.;

• значні зусилля були спрямовані на об’єднання з УНР. Після переговорів з Директорією 22 січня 1919 р. в Києві проголошено Акт Злуки УНР та ЗУНР.

Але Акт Злуки реалізовано не було – як через складне воєнне та міжнародне становище обох республік, так і через значні суперечності між урядами ЗУНР та УНР щодо внутрішньої та зовнішньої політики. І коли Директорія взяла курс на союз із Польщею, з якою ЗУНР була у стані війни, Є.Петрушевич 4 грудня 1919 р. денонсував Акт Злуки.

У липні 1919 р. польські війська окупували Східну Галичину. Уряд ЗУНР переїхав до Кам’янець-Подільського, а в листопаді – емігрував до Відня. УГА перебралася на територію, яку контролювала Директорії об’єдналася з армією УНР.

Наполеглива діяльність уряду ЗУНР в еміграції по вирішенню західноукраїнського питання не знайшла міжнародної підтримки. 15 березня 1923 р. Конференція послів Антанти прийняла остаточне рішення про при належність Східної Галичини Польщі, припинивши, таким чином, юридичне існування ЗУНР.