25)Перші перемоги козацько-селянської армії 1648 р. Політична програма Богдана Хмельницького. Формування органів державної влади в Україні

Після придушення селянсько-козацьких повстань 20—30-х років XVII ст. в Україні настав десятилітній період затишшя.

Польська шляхта посилила колонізацію українських земель, національний і релігійний гніт православних українців. Тому вибух 1648 р. був закономірним.

Нове повстання очолив чигиринський сотник Богдан Зиновій Хмельницький. Не знайшовши справедливості, з невеликим загоном однодумців він утік на Січ, де в січні 1648 р. його обрали гетьманом Війська Запорозького. Ставши гетьманом, він у своїх універсалах закликав народ до повстання. Для боротьби проти Польщі Б. Хмельницький уклав союз з Кримським ханством.

Звістка про події на Запоріжжі швидко поширилася по всіх українських землях. На Подніпров'ї посилилась визвольна боротьба народних мас. Повсюди організовувались повстанські загони.

Перші перемоги повсталі отримали в битві під Жовтими Водами 6—8 травня 1648 р. та 15—16 травня під Корсунем. Вони мали велике значення для дальшого розгортання визвольної війни в Україні. Королівську владу на Лівобережжі було ліквідовано. Навесні-влітку 1648 р. повстання перекинулось на Поділля, Київщину, Волинь і Лівобережжя України.

Битва під Пилявцями, що відбулася 13 червня 1648 p., закінчилася перемогою козаків і нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, полишили місто, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну. 23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду із Трансільванією.

26)Воєнні дії 1649-1953 рр. Зборівський мирний договір, його історичне значення. Білоцерківська угода У 1649 році війна розгортається з новою силою Хмельницький, готуючись до наступних боїв, своїми універсалами скликав до свого війська всіх, хто міг володіти зброєю. І маси козаків, селян, міщан, сповнені ненависті до польсько-шляхетського гноблення, посунули до Чигирина.

На поміч Хмельницькому прибули на чолі з ханом Іслам-Преєм III татари, ішли донські козаки. Виступивши 31 травня 1649 р. з Чигирина, Хмельницький рушив назустріч польсько-шляхетським військам, які захопили Ізяслав, Старокостянтинів, Меджибіж на інші міста. Зіткнувшися з повстанською армією під Старокостянтиновом і Меджибожем, польське військо, очолюване Яремою Вишневецьким, стало панічно відступати і отаборилося під містом Збаражем. 30 червня повстанські й татарські загони вдарили по польському таборові. На початку липня почалася облога повністю оточеного табору. Повстанці часто атакували оточених, вели запеклі бої.

Зборівська битва.

На підмогу обложеним під Збаражем на чолі з королем Яном II Казимиром вирушило 30-тисячне військо. Дізнавшись про це через розвідників, Хмельницький для продовження облоги Збаража залишив невелику частину свого війська на чолі з генеральним обозним І. Чернятою, а сам з більшістю кращих полків і татарами таємно знявся і пішов назустріч королівській армії. Б. Хмельницький розташував свої війська біля м. Зборова. 5 серпня, коли польсько-шляхетське військо почало переправу з правого берега річки на лівий, на нього несподівано вдарили козацькі кінні загони.

Вранці 6 серпня бої відновилися. Шляхетське військо опинилося в катастрофічному становищі. Але цього разу його врятували татари. Не зацікавлений у перемозі й посиленні України кримський хан Іслам-Гірей III пішов на таємні переговори і уклав угоду з польським королем, який пообіцяв татарам виплатити велику суму упоминків і дозволив брати ясир та грабувати українські землі на шляху до Криму. Не маючи можливості одночасно воювати проти польсько-шляхетських військ і татар, Хмельницький під тиском хана змушений був почати переговори і укласти з польським королем договір, що дістав назву Зборівського. Зборівський договір був укладений 8 серпня 1649 р. За умовами цього договору число реєстрових козаків збільшувалось до 40 тис. чол. Всі ж селяни й міщани, що не ввійдуть до цього розширеного реєстру, мусили знову повернутися до свого попереднього стану — міщанського чи селянського. Магнати і шляхта дістали право повернутися до своїх маєтків. Виділялася козацька територія, до якої входили Київське, Чернігівське і Брацлавське воєводства. Воєводства Волинське і Подільське залишалися, як і до повстання, під владою короля. На козацькій території панування польської шляхти обмежувалося. Тут влада належала гетьманові з резиденцією в м. Чигирині і козацькій старшині. Коронне польське військо стояти тут права не мало. Митрополит київський діставав місце в сенаті. У Києві та в інших містах не мали права жити й організовувати свої школи єзуїти. Отже, Зборівський договір до деякої міри забезпечував інтереси козацької старшини, української шляхти, реєстрового козацтва, а також частини селянства, яка мала бути включеною до збільшеного реєстру, надавав їм певні права й привілеї.

Умови Зборівського договору не задовольняли ні український народ, ні шляхетську Польщу. Український народ не міг примиритися з тим, що в Україну мали право повернутися польські шляхтичі.

Польська шляхта також не досягла своєї мети — остаточного придушення народних повстань і повної влади на українських землях. За таких умов перемир'я не могло бути тривалим.

Наприкінці 1649 — на початку 1650 р. у свої маєтки в Україну, насамперед у Східну Галичину, на Волинь, Поділля, Брацлавщину, почали повертатися й польські шляхтичі, роблячи спробу відновити кріпосницький гніт. У відповідь спалахнули повстання селян, особливо на Волині й Брацлавщині. Повстання очолював брацлавський полковник Данило Нечай, що мав у своїх загонах близько 40 тис. чол. Проти замирення з шляхетською Польщею й примиренської політики козацької старшини у лютому—березні 1650 р. спалахнуло повстання в Запорізькій Січі. Проте повстання було швидко придушене. Похід Хмельницького в Молдову (1650 р.) та його дипломатичні заходи.

Відносини між українським народом та польською шляхтою загострювались, і Хмельницький у ході підготовки до подальшої боротьби готував військові сили і вживав дипломатичних заходів до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Зокрема в ході підготовки до нових боїв необхідно було поновити воєнний союз з кримським ханом та забезпечити свій фланг з боку Молдови, господар якої, хитрий, лукавий жорстокий Василь Лупул, залишаючись васалом Туреччини, водночас підтримував союз із польськими магнатами. Кримський хан умовою союзу поставив спільний похід татар і козаків проти Росії. Хмельницький запропонував ханові послати свої загони на Молдову. У серпні 1650 р. татари й частина українських військ вступили до Молдови і захопили її столицю Ясси. Лупул змушений був укласти угоду, за якою відмовлявся від союзу з Польщею, виплачував Хмельницькому й татарам контрибуцію і, щоб зміцнити політичні зв'язки з Україною, пообіцяв віддати свою дочку красуню Розанду за сина Хмельницького Тимора.

У 1649-й651 pp. дипломатичні зносини Хмельницького з Туреччиною помітно пожвавішали. Хмельницький продовжував зносини з Росією, вів переговори з семигородським князем Юрієм Ракоцієм, валаським (мунтянським) воєводою Матвієм Бесарабом, шукав контактів із Швецією.

Битва під Берестечком.

У середині червня 1651 р. польсько-шляхетське і повстанське війська зійшлися на Волині біля містечка Берестечка. 20 червня зав'язався вирішальний бій, під час якого татарські загони, розташовані на лівому фланзі, не витримали артилерійського вогню і почали втікати. Коли ж Хмельницький спробував повернути татар, хан захопив його в полон і випустив лише через кілька днів за викуп. Повстанське військо опинилося в тяжкому становищі: з трьох сторін його облягали польські війська, з тилу було болото. Обложені протягом десяти днів героїчно відбивали всі атаки. Під керівництвом Богуна через непрохідні болота і р. Пляшівку з возів, хомутів, сідел, одягу, лози були побудовані три переправи. Під безперервними ударами польських військ Богун 30 червня зумів організувати переправу значної частини своїх військ, але й втрати були великі. Водночас з півночі розгорнуло наступ литовське військо на чолі з Янушем Радзивіллом. 26 червня в бою під Ріпками на Чернігівщині йому вдалося розбити загони чернігівського полковника Мартина Небаби, який героїчно загинув, а 25 липня Радзивілл зайняв Київ. Хмельницький, перебуваючи під Білою Церквою, куди відійшов і Богун, зібрав сили і знову розпочав бої проти польсько-шляхетських військ. Населення чинило впертий опір ворогові. Польсько-шляхетське військо опинилося у ворожому оточенні. З усіх боків нападали повстанці, відчувалася гостра нестача продовольства, у війську почалися пошесті, голод, їли навіть загиблих коней. У складних умовах перебувало й українське військо. Воно було ослаблене втратами у попередніх боях, стомлене, не вистачало харчів і фуражу. У таких умовах обидві сторони погодилися розпочати переговори, які закінчилися підписанням так званого Білоцерківського договору. Білоцерківський договір.

Договір було підписано 18 вересня 1651 р. у Білій Церкві. Козацький реєстр зменшувався до 20 тис. чол. Реєстрові козаки могли жити лише в Київському воєводстві, причому тільки в королівщинах, а із шляхетських володінь мусили виселитися. У Брацлавському і Чернігівському воєводствах вони тепер взагалі оселятися не мали права. Шляхтичі дістали право повернутися до своїх маєтків і володіти ними. Всі покозачені селяни, не внесені до реєстру, мусили повернутися до своїх панів . Гетьман не мав права зносин з іншими державами і зобов'язувався негайно розірвати союз із Кримським ханством. Чигирин на основі «привілею» короля мав лишитися за гетьманом. Хмельницький залишався гетьманом запорізьких козаків, але після його смерті король діставав право призначати і звільняти гетьманів. Коронне польське військо не могло стояти лише в містах Київського воєводства, де розташовувалися реєстрові козаки. Отже, Білоцерківська угода була набагато тяжчою від угоди Зборівської У цих умовах розгорнулося масове переселення української людності на територію Російської держави, зокрема на Слобожанщину. Особливо посилилося переселення в 1652 pp. після битви під Берестечком. Таким чином, відбувалося швидке заселення Слобідської України, що дістала назву від слова «слобода», як називали переселенці свої нові місця проживання. Російський уряд співчутливо ставився до переселенців із України, наділяв їх землею, допомагав їм хлібом, посівним матеріалом, грошима, не порушував їхнього козацького устрою.

Інтенсивно розгорталися і переговори між Хмельницьким та російським урядом. Наприкінці грудня 1650 — на початку січня 1651 р. У лютому 1651 р. Земський собор у Москві розглянув питання про можливість розірвати мир з Польщею і прийняти Військо Запорізьке у підданство царя. Собор вирішив прийняти Військо Запорізьке під високу руку московського царя і почати війну з Польщею.

Боротьба народних мас наприкінці 1651 — на початку 1652 р. Розгром польсько-шляхетського війська під Батогом.

Після укладення Білоцерківської угоди в другій половині 1651 — на початку 1652 р. в Україну почали повертатися магнати й шляхтичі, які відновлювали феодально-кріпосницькі порядки. У відповідь на це уже наприкінці 1651 р. на Подніпров'ї, Чернігівщині й Полтавщині спалахнули великі селянські повстання. Протестували й незадоволені складанням зменшеного реєстру козаки, більша частина яких мала повернутися в підданство до панів. Народні маси фактично не прийняли ненависну Білоцерківську угоду.

В цей час польський уряд і Хмельницький збирали сили для нових битв. В результаті цього 22 травня 1652 р. відбулась битва пі Батогом.

Битва під Батогом була блискучим зразком операції на оточення і винищення військ противника. Сучасники порівнювали її з перемогою карфагенського полководця Ганнібала в 216 р. до н. є. над римлянами під Каннами.

Молдовський похід 1653 р.

Як польський король, так і Богдан Хмельницький готувалися до нових битв. Однак увагу Хмельницького відвертали молдовські справи. Проти союзника Хмельницького Лупула виступали валаський господар Матей Басараб і семиградський князь Юрій Ракоці, які при підтримці польського уряду у квітні 1653 р. захопили Ясси і посадили на господарський стіл ватажка молдовських бояр канцлера Стефана Георгіцу. Лупул закликав на допомогу українські війська. Тиміш Хмельницький 21—22 квітня 1653 р. розгромив Георгіцу і повернув господарський стіл Лупулові, а потім разом з молдовським військом почав наступ на Валахію.

Спочатку він здобував перемоги, але коли валаські війська дістали допомогу від Польщі, козацько-молдовські загони зазнали поразки. Козаки й Тиміш повернулися до Чигирина.

Лупула вигнано з Ясс, і він утік до Хмельницького, у якого попросив допомоги. Родина Лупула з численними скарбами сховалася у фортеці Сучаві на березі Серету. Тиміш із загоном швидко рушив на допомогу і уже 10 серпня об'єднався з сучавським гарнізоном, обложеним молдовським, угорським, валаським і польським військами. 2 вересня 1653 р. Тимоша було поранено, і через чотири дні він помер. 9 жовтня сучавський гарнізон змушений був здатися, але на почесних умовах: козаки вільно вийшли з Сучави, вивізши і тіло Тимоша.