82. Кризові явища у соціально-економічному житті України в роки брежнєвського "застою”. Прихід до влади в усрр в. Щербицького і наступ на національно-демократичнісили.

Зусуненням в 1964 р. відвладиМ.Хрущова і закінченням так званого „великого десятиліття” настала майже 20-літня „ера” Л. Брежнєва. Вона почалася за знайомимсценарієм: Акцент дедалібільшеробився на безогляднійексплуатаціїсировиннихзапасів, зокреманафти й газу, на досягненніуспіху будь-якими методами. Країнапродовжувалайтитрадиційним для неї шляхом екстенсивногорозвитку. Швидкозросталачисельністьробітників, однакприрістпромисловоїпродукціїпостійно падав. Якщо за 1966–1970 рр. вінстановив в Україні 50 %, то за 1981–1985 рр. – лише 19 %.  Невисокоюбулаефективність і сільськогосподарськоговиробництва. За 20 років (1960–1980) основнівиробничіфонди в сільськомугосподарствіУкраїнизросли у 4,2 рази, постачаннядобривами – у 3 рази, оплата праці – у 2,7 рази, а приріствиробництвасільськогосподарськоїпродукції – лише на 39 відсотків. Головною причиною застійнихявищ у сільськомугосподарствібуло те, що командно-адміністративна система управління ним не змінювалась, незважаючи на різноманітніреорганізації (РАПО, АПК, укрупнення і розукрупненнягосподарств, міжгосподарськаспеціалізація, ліквідація „неперспективних” сіл і т. п.). Колгоспи так і не стали справжнімиколективнимигосподарствами, як цепередбачалось Статутом сільськогосподарськоїартілі. Вони самі не могли ніплануватисівозміни (цедиктувалося „згори”), нірозпоряджатися результатами своєїпраці. Усе цепризвело до того, що при загальномузростанніпадаютьтакожсередньорічнітемпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу,

Погіршувалсьдемографічнаситуація. Протягом 1966–1985 рр. чисельністьсільськихжителівУкраїнизменшилась на 4,6 млн. осіб. Серйознінаріканнявикликавжиттєвийрівень народу, якийпідвищувавсяповільно і значнозроставрозриввідкраїн Заходу. Поряд з цим, як і раніше, величезніресурсинаправлялися на розвитоквійськово-промислового комплексу, підтримкупрокомуністичнихрежимів. Незбалансованістьрозвиткуекономіки, ігноруванняоб’єктивнихекономічнихзаконів, інтелектуальнаобмеженість і фізичнанеспроможність Л. Брежнєва до належногокерівництвакраїною – все цепосилювалокризовіявища і процеси в СРСР, загострювалозагальнуситуацію в радянськійімперії, котрайшла до своєїкатастрофи. Зросталоневдоволення не тількисередробітників та селян, інтелігенції, а й середпевноїчастинипартійнихфункціонеріврізногорівня. Все цевимагалодокоріннихзмін 

Керівником УРСР з 1972р.став В. Щербицький, якийбувпереконанимприхильникомжорсткогополітичного і економічногоцентралізму. Щербицькийбув "людиноюБрежнєва".За часівкерівництва В. Щербицького в республіці стала відчуватисячерговахвилярусифікації. З ініціативи Л. Брежнєва в цей час активно пропагується теза про злиття в недалекому майбутньомунацій і народностей СРСР у єдину «радянськунацію» підегідоюросійського народу. Величезнаарміясуспільствознавців, преса, радіо, телебачення напружено працювали на обґрунтування й пропаганду цієїідеї. Російськамова, як засібміжнаціональногоспілкування, витіснялаукраїнську з освіти, науки, культури. Викладачіросійськоїмови та літератури в середніх школах малибільшуплатню, ніжвикладачіукраїнської. У містахпереважнабільшістьшкілбулиросійськіаболишеросійські. Діловодство на республіканськомурівнівелосяросійськоюмовою. Певнікатегоріївихідців з Росії (зокремавійськовослужбовці) мализначніпільги на позачерговеотриманняжитла в містахУкраїни. Усе цесприяло тому, щоукраїнськамовавитісняласянавіть з побутовогорівня. У періодперебування В. Щербицького на чоліКомпартіїУкраїни у квітні 1978 року булаприйнята нова Конституція УРСР. Вона буламайжекопієюКонституції СРСР 1977 року. ОбидваОсновнізаконищебільшеобмежили права України. Декларовані в них лібералізаціяполітичноїсистеми, демократичнісвободи, державнийсуверенітет аж до можливостівиходуіз СРСР не заважаликерівництву КПРС застосовувати на практиці добре перевірену в попереднійперіодтоталітарну форму правління. Спробипевноїчастининаселенняскористатисясвоїмиконституційними правами жорстокопереслідувалисявладою. Щобзаконодавчозакріпитипартійний диктат, у Конституції СРСР та Основнихзаконахсоюзнихреспублікмістиласяспеціальнашостастаття, яка проголошувала КПРС керівною і спрямовуючою силою радянськогосуспільства, ядром йогополітичноїсистеми. Це означало повневсевладдяпартійноїноменклатури в усіхсферахжиттярадянськогосуспільства. Такого не булонавітьусталінськійКонституції 1936 року.

83)Україна в період перебудови (1985-1991 рр.) Після смерті Л.Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії - Ю.Андропов (1982-1984 рр.) та К.Черненко (1984-1985 рр.) - виявилося неспроможним належно відреагувати на вимоги часу. Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося на питання життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства. Періодизація перебудови - 1985-1988 рр. - період розроблення концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови. в 1988-1991 рр. - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму. Проведення економічних реформ Етапи: - Квітень 1985 р. - програма прискорення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала: - до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади; - вирішити традиційні соціальні проблеми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку. У результаті програма виявилася утопічною і свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхідно було здійснити докорінну перебудову всього господарського механізму. Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку продовжувалося їхнє падіння, загострювалися соціальні проблеми. Червень 1987 р. - реформа М.Рижкова - Л.Абалкіна. Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінансування. Було прийнято "Закон про державне підприємство(об'єднання)", "Закон про кооперацію" тощо, які передбачали: - переведення підприємств на госпрозрахунок; - утворення кооперативного сектора; - прямий зв'язок заробітної плати з результатами господарської діяльності; - сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін. У результаті реформа виявилася непослідовною, половинчастою, проводилася невпевнено і зазнала провалу. У1990 р. уперше за багато років спостерігалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний дохід України скоротився на 1,5%. Непродумана фінансова політика призвела до вибуху інфляції у країні. Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи. Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка від початку виявилася нежиттєздатною. Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства. Реформа політичної системи XIX партійна конференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на гласність. Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, політика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація ст.6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підривалися основи тоталітарного режиму. Перебудовчі процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.